Четверг, 28.03.2024, 12:36
Приветствую Вас Гость | RSS

Детская библиотека г.Вилково

Поиск
Форма входа

Наш банер
Герб України
Герб Вилково.
Запорозький козак
Вилково
Князь Володимир
Одесская область
ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Города и села
Статистика

Онлайн всего: 1
Зайцев: 1
Пользователей: 0

Рефераты

« 1 2 3 4 5 6 ... 30 31 »


Він був останнім гетьманом пропольської Правобережної України (1669—1674). Але якщо досвідчений державний діяч, генеральний писар в уряді Хмельницького Іван Виговський намагався й далі продовжувати політику Богдана, боровся за незалежну Українську державу, одним із творців якої він був, то його наступники Павло Тетеря і Михайло Ханенко слухняно виконували задуми польського шляхетського уряду щодо України.

Родинні перекази свідчать, що його батько Стефан Ханенко ще на початку XVII століття, за козацької доби Петра Сагайдачного, служив у Запорозькому війську і потрапив до татарської неволі. Звідти його викупив польський староста, й Стефан одружився з його дочкою. Польські хроністи XVI-XVII століть Ваповський, Б'ельські, Кромер, Стрийковський та інші твердять, що за один наскок на українські землі татари набирали ясиру й по десять, п'ятдесят, а то й по сто тисяч бранців, не рахуючи десятків і сотень голів худоби та іншого майна. Історики свідчать, що в середині XVII століття кримська орда налічувала 180 тисяч чоловік, а в Криму тоді ж проживало 920 тисяч християн, переважно українців. Не дивно, що й прізвище «Ханенко» татарського походження. Майбутній гетьман був старшим сином у родині. Уперше його ім'я як уманського полковника (цю високу військову і державно-адміністративну посаду він обіймав впродовж 10 років, починаючи з 1656-го, отже, ще за життя Богдана) подибується в документах за 1659 рік серед тієї козацької старшини, що була невдоволена Переяславським договором Юрія Хмельницького з Москвою, бо вія фактично перекреслив Переяславську раду, зліквідувавши автономію України.

Діяльність гетьм-ана Михайла Ханенка припадає на роки «великої руїни», яка наступила після смерті Хмельницького і тривала три десятиліття, до обрання гетьманом Івана Мазепи Г687 року. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Україна була поділена Дніпром між Росією і Польщею, а Запорожжя підпадало під залежність обох держав. За словами козацького літописця Самійла Велична (1670—помер не раніше 1728 року), запорожці бачачи цей «упадок Отчизни» своєї, не могли без жалю «вкусити хліба», «спокійно заснути», бо «за незгодою і неприязню обосторонних Дніпра гетьманів» довелось «пусту і мертву Україну, матку нашу, повними сліз оглядати очима і красні жилища отців і праотців наших Зріти диким звірам оселею».

Найвидатнішою історичною постаттю доби «великої руїни» був правобічний гетьман Петро Дорошенко (1665-1676). Тарас Шевченко називає його «славним гетьманом», «славним Дорошенком», а Михайло Грушевський «останнім козаком». У складних історичних обставинах, коли Росія і Польща відмовилися вести з Дорошенком переговори від цілої України як окремої і єдиної держави (а король відмовився вести переговори з ним на умові Гадяцьких статей 1659 року), гетьман мріяв возз'єднати Україну за допомогою Туреччини і тому влітку 1668 року уклав з турками угоду.

Але відразу на перешкоді стали два «гетьмани запорозькі», ставленики чужих держав — Петро Суховій і Михайло Ханенко. Вони завдали Дорошенкові багато клопотів і неприємностей.

Перший претендент на гетьмана Правобережної України Петро Суховій разом з Ханенком і кримською ордою виступав проти Дорошенка, але зазнав нищівної поразки під Стеблевом від військ гетьмана й загонів Івана Сірка, відмовився від гетьманства і ледве втік на Запорожжя.

Тоді з'являється новий претендент на цю ж булаву Михайло Ханенко. Із Запорожжя він писав цареві, королеві, гетьманам, воєводам різні листи, щоб мати їхню підтримку. Так, він намагався схилити на свій бік лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного, але той сказав: «я о тім і не мишлю». Сам Многогрішний просив царя повернути із Сибіру, Соловків засланих туди за Брюховецького невинних в'язнів-українців. Підлещуючись до царя, він схвалював його союз із польським королем та «північним» гетьманом Многогрішним проти ворогів християнської віри — мусульман. Перебуваючи на Запорожжі, Ханенко разом із,Сірком здійснювали успішні походи в 1670—1671 роках у Крим і турецькі міста Аслан, Джакерман та інші. Тоді ж 6 тисяч козаків три дні билися з ордою, не пускаючи її до Дорошенка. Нарешті, помирилися і домовилися разом воювати проти гетьмана. Цар у відповіді висловлював своє невдоволення легковажним і нерозсудливим вчинком запорожців, які вбили його посланника Юхима Ладиженського. В Інших листах Ханенко доносив, що Дорошенко хоче йти з бусурманами на Москву.
Мріючи стати гетьманом Правобережжя, Ханенко енергійно шукає підтримки в польського уряду. З цією метою він через послів кошового отамана Григорія Пелеха, Василя Завалія та інших старшин веде переговори з королем Михайлом Вишневецьким, сином Яреми. Польська сторона пристала на згоду з Ханенком; який ішов на всілякі поступки полякам. Невдовзі Многогрішний повідомляв до Москви, що 8 вересня 1669 року Уманський, Кальницький, Паволоцький і Корсунський полки зібралися на раду під Уманню й проголосили Ханенка гетьманом Правобережної України, а Суховія — писарем. Понад 50 козацьких комісарів на чолі з військовим суддею Семеном Богаченком поїхали до Острога вести переговори з поляками про умови вступу під їхню зверхність, яка мала задовольнити і низових, і городових козаків. Цей документ був скороченим варіантом Гадяцької угоди 1659 року. Одначе її підписали від імені трьох невеликих козацьких полків. Згодом Ханенко, Сірко та запорожці, недалеко Умані, присягнули перед польським гетьманом Яном Собєським і князем Дмитром Вишневецьким на вірність і вічне підданство польському королеві, який зобов'язувався зберігати старі козацькі права і вольності. Комісари привезли Ханенкові з Острога від короля клейноди, прапор, литаври. У зв'язку з обранням на гетьмана Михайла Ханенка той же Самійло Величко через три десятиліття із сумом нагадував: «І таковим-то дійствієм і состоянієм, єдина по обох сторонах Дніпра сущая Україна, бідная і упадлая козакоруськая Отчизна, того 1670 року, на всеконечний свій упадок і запустініє на три гетьманства і части розділися, і єдиноматірна братія за поводом умовредних властолюбців прежде описаних і настоящих тогда гетьманів своїх, в недруги собі обратишися, не слушая словеси Євангельського: аще розділиться дім на ся, то запустієт».

Відчуваючи небезпеку, Ханенко просив короля вислати йому військову охорону. Про те, що Ханенко із запорожцями перейшов під заступництво Польщі, доніс цареві 27 січня 1671 року архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель.

За допомогою Ханенка польська шляхта намагалася підкорити собі Правобережну Україну. Король шукає підтримки Москви, яка також боялася розумного, далекоглядного гетьмана Дорошенка. Там починається кількалітня війна між Дорошенком і Ханенком за булаву. Ханенка підтримують запорожці й Сірко, які незлюбили Дорошенка за те, що він віддався невірним бусурманам. Весною 1671 року відбуваються криваві війни Ханенка й Сірка на Білоцерківщині біля Ставища. Тоді й Кальницький полк, що його Дорошенко послав у Крим захищати татарські улуси від запорожців, узяв сторону Ханенка. Польському королеві здалися замки й гарнізони в Немирові, Могилеві, Ладижині, Рашкові, Брацлаві, Стіні. Ханенко з Сірком зупинилися в Ладижині. Вельми популярним у цей час на Україні був Іван Сірко. Його хотіли обрати гетьманом, і це тривожило Москву. З цього приводу цар писав бояринові Ромодановському 8 червня 1672 року: «Як ньіне ведомо вам, великому государю, учинилось, что генеральная старшина й все войско запорожское й чернь того Йвана Сирка хотят обрать гетьманом». А через кілька місяців Сірка обирають гетьманом у Тобольську сибірські ведмеді й соболі.

За намовою Дорошенка турецький султан Магомет IV весною 1672 року посилає проти польського короля 300-тисячну армію, яка 18 серпня облягла і легко здобула Кам'янець-Подільську фортецю, їй на допомогу спішили козацькі полки Дорошенка і 40 тисяч кримських татар. Король наказав Ханенкові перешкодити супротивникові з'єднатися з турками. Біля села Четвертинівки, що на берегах Росі, неподалік Ладижина, в двобій вступили козацькі загони обох гетьманів. У першій сутичці Ханенко відігнав авангарди свого супротивника, але тут же козацько-польські війська зазнали нищівного удару. Тільки 4-ом тисячам козакам Ханенка вдалося втекти до Ладижина і сховатися в замку. Врятувався й Сірко з 500 козаками. Військам Дорошенка відкрився безперешкодний шлях на Кам'янець. Отямившись, Ханенко з'єднався з поляками, але його ім'я на якийсь час губиться в полум'ї пожеж і руїн і виринає він з дружиною і дітьми в Полонному, Любарі, Дубні.

Здобувши Камянець, турки перетворили християнські храми в мечеті: вродливих жінок забрали до гаремів, з хлопців робили яничарів. Поширювались чутки, що турецька армія рушить на Київ. Тим часом польський король відступив до Львова, а султан незабаром повернувся зимувати за тихий Дунай.

18 жовтня 1672 року біля Бучача польський король змушений був укласти з ... Читать дальше »
Просмотров: 1358 | Добавил: rusy | Дата: 28.05.2013 | Комментарии (0)



Что такое дружба?

Каждому человеку в жизни приходится общаться с людьми. Общение занимает одно из важнейших мест среди потребностей человека.

Общение - это информационное и предметное взаимодействие, в процессе которого проявляются и формируются межличностные взаимоотношения (МО).

При взаимодействии людей друг с другом проявляются их личные качества, отсюда и вытекают МО. Важнейшая черта МО - их эмоциональная основа. Это значит, что они возникают и складываются на основе определенных чувст, рождающихся у людей по отношению друг к другу. Эти чувства могут быть сближающими, объединяющими людей и разъединяющими их.

Если углублятся в МО, то столкнемся с более личностным общением, например, с интимно-личностным. Это соучастие партнеров в проблеммах друг друга, возможность разделить с другими свое духовное и практическое бытие. Интимно-личностное общение возникает при условии общности ценностей партнеров, а соучастие обеспечивается пониманием мыслей, чувств и намерений другого, эмпатией. Благодаря соучастию в интимно-личностных отношениях происходит самоактулизация индивида, чему в наибольшей степени способствуют высшие формы интимно-личностного общения - дружба и любовь.

В данной работе хотелось бы рассмотреть, что же такое дружба, какие бывают дружеские отношения, её разновидности: виды и типы, как понимали и оценивали дружбу литераторы. Сначала рассмотрим элементы психологии дружбы: атракция, эмпатия, так как в дружеских отношений они являются главными организующими.
Психология дружбы.
Атракция.

Психология дружбы, была связана с социально-психологическими исследованиями межличностной атракции. Слово "атракция" обозначает буквально притяжение, влечение. В социальной психологии понятие "межличностной атракции" определяют как когнитивный (познавательный) компонент эмоционального отношения к другому человеку, или как некоторую социальную установку, или, наконец, как эмоциональный компонент межличностного восприятия.

Психология атракции охватывает:

1.потребности субъекта, побуждающие его выбирать того или иного партнера;

2.свойства объекта (партнера), стимулирующие интерес или симпатию к нему;

3.особенности процесса взаимодействия, благоприятствую-щие возникновению и развитию диадических (парных) отно-шений;

4.объективные условия такого взаимодействия (например, принадлежность к общему кругу общения).
Эмпатия.

В современной психологии эмпатию принято трактовать либо как способность понимать мир переживаний другого человека, либо как способность приобщаться к эмоциональной жизни другого, разделяя его переживания. Анализируя существующие определения эмпатии, можно выделить четыре наиболее часто встречающиеся:

1) понимание чувств, потребностей другого;

2) вчуствование в событие, объект искусства, природу;

3) аффективная связь с другим, разделение состояния другого или группы;

4) свойство психотерапевта.

Наиболее популярно в психологии межличностных отношений и психологии личности понимание эмпатии, предложенное Даймонд: "Эмпатия - воображаемое перенесение себя в мысли, чувства и действия другого и структурирование мира по его образцу".

В школе психоанализа эмпатия рассматривается как свойство врача, обеспечивающее эффективное взаимодействие с больными.

Липпс трактовал эмпатию как восприятие эстетического объекта - это одновременно акт наслаждения и познания. Эмпатия есть способ познания объекта - эстетического наслаждения, вчуствования в объект через проекцию своих чувств и идентификацию с ним. Правда эта трактовка давалась для психологии искусства, но она прекрасно подходит и для людей.
Понятие дружбы и её значения.

Прежде всего слово "дружба" имеет не одно, а несколько различных значений. И не только в наше время. Две тысячи лет тому назад это обнаружил Аристотель, который как раз и пытался дать определение различным типам дружбы, чтобы выделить среди них истинную дружбу. Он различает главным образом дружбу, основанную на интересе, и дружбу благородную, которая одна только и заслуживает права считаться настоящей. Поэтому даже в Древней Греции отношения, связывающие двух деловых людей, воспринимались не как дружба, а как заинтересованность в успехе общего дела. Тогда дружба между политическими деятелями тоже часто рассматривалась как способ достижения успеха в политике.

Итак, если мы коротко перечислим наиболее употребительные значения этого слова, то увидим, что в большинстве случаев слово "дружба" имеет мало общего с нашими представлениями о настоящем друге.

Значение первое: знакомые. Большинство людей, которых мы считаем своими друзьями, на самом деле всего лишь наши знакомые, то есть те, кого мы выделяем из окружающей нас безликой массы. Нам известны их заботы, их проблемы, мы считаем их близкими нам людьми, обращаемся к ним за помощью и сами охотно им помогаем. У нас с ними прекрасные отношения. Но нет полного откровения, мы не доверяем им свои самые сокровенные желания. Встреча с ними не делает нас счастливыми, не вызывает у нас невольной радостной улыбки. Если к ним приходит успех, если они получают какую-нибудь награду или на них "сваливается" неожиданное везение, мы не радуемся за них, как за самих себя; ко многим связям подобного типа примешиваются сплетни, зависть, вражда. Часто за внешне сердечными отношениями прячутся глубинные конфликты. Конечно, это не посторонние нам люди, между нами существует определенная близость. Но зачем же называть дружбой столь различные на самом деле типы отношений? Речь идет о неверном употреблении слова. Так было в прошлом, так продолжается и сейчас.

Значение второе: коллективная солидарность. Нужно отличать, как это делали древние, дружбу от солидарности. В последнем случае друзья - это те, кто сражается на нашей стороне, скажем, во время войны. С одной стороны, друзья, с другой - враги. В такой солидарности нет ничего личностного. Человек, одетый в тот же мундир, что и у меня, - друг, но я ничего о нем не знаю. К этой же категории относятся формы солидарности, существующие в сектах, в партиях, в церкви. Христиане зовут друг друга братьями или друзьями, социалисты - товарищами, фашисты - камрадами. Но во всех этих случаях мы имеем дело с коллективными, а не чисто личностными отношениями.

Значение третье: функциональные отношения. Они относятся к типу личностных связей, основанных на социальной функции. Здесь мы встречаемся с "утилитарной" дружбой; такова дружба между компаньонами или между политическими деятелями. В этом виде отношений присутствует минимум любви, они длятся до тех пор, пока существует интерес, который требует общей заботы. Сюда же входят многочисленные профессиональные взаимоотношения, отношения между коллегами по работе и между соседями по дому.

Значение четвертое: симпатия и дружелюбие. Мы подходим, наконец, к той категории людей, с которыми нам хорошо, которые нам приятны, которыми мы восхищаемся. Но и в этом случае слово дружба следует употреблять очень осторожно. Такие эмоциональные связи часто поверхностны и непродолжительны.

Что же в таком случае понимаем мы под словом "дружба"? Интуитивно оно вызывает у нас представление о чувстве глубоком, честном, предполагающем доверие и откровенность. Эмпирические исследования тоже показывают, что подавляющее большинство людей именно так представляет себе дружбу. В своей последней книге Райзман, изучив огромный материал, написанный на эту тему, дал следующее определение дружбы: "Друг - это тот, кому доставляет радость делать добро другому, и кто полагает, что этот другой испытывает к нему те же чувства". Это определение Райзмана ставит дружбу в число альтруистических, искренних чувств.
Типы дружбы.

Дружбу можно разделить на три типа по возрастным категориям: детская, юношеская и взрослая. Здесь рамссмотрим только юношескую и взрослую.
Юношеская дружба.

Юность - период наиболее интенсивного и эмоционального общения со сверстниками, групповой жизни и т.д.

В основе юношеской тяги к дружбе - страстная потребность в понимании другого и себя другим и самораскрытии. "Счастье - это когда тебя понимают", - говорит юный герой фильма "Доживём до понедельника".

Одной из главных неосознаваемых функций юношеской дружбы является поддержание самоуважения. Дружба иногда выступает и как своеобразная форма психотерапии, позволяя молодым выразить переполняющие их чувства и найти подтверждение того, что кто-то разделяет их сомнения, надежды и тревоги.

Юношеская дружба не только склонна к исповедальности, но и чрезвычайно эмоциональна. И выраженна эмоциональность не столько в словах и предложениях, сколько в характерных интонациях, акцентах, недоговорённости, недомолвках, которые подросток при всём желании не смог бы перевести в понятия ... Читать дальше »
Просмотров: 970 | Добавил: rusy | Дата: 12.05.2013 | Комментарии (0)



Содержание.
Введение................................................................1
Психические свойства личности...........................................2
Индивид, личность..............................................................2
Типологии личности.............................................................3
Понятие общения.........................................................5
Общение........................................................................5
Потребность в общении..........................................................5
Межличностные отношения.................................................7
Отношения между людьми.........................................................7
Товарищество, дружба, любовь...................................................8
Безразличие, вражда, ненависть.................................................9
Деловые отношения людей.......................................................10
Проблема достижения успеха.............................................10
Семнадцать принципов достижения успеха........................................11
Использование подсознания для достижения успеха...............................12
Заключение.............................................................13
Список использованной литературы.......................................13








Введение.

Прежде всего я хотел бы сказать, что психология, на мой взгляд, является
такой наукой без которой современный человек, озабоченный проблемой
достижения счастья и успеха, просто не может обойтись. Действительно,
прошедший век является веком бурного развития науки и техники, что в свою
очередь привело нас в век информации, в век, в котором настолько сложны
отношения между людьми, что для того, чтобы быть счастливым, как мне кажется,
просто необходимо изучать психологию. Я имею ввиду практическую психологию,
психологию человеческих отношений. Именно межличностные отношения определяют
степень нашего удовлетворения, а не материальное богатство. Дело в том, что
первое влечет за собой последнее, когда же эта последовательность нарушается
мы теряем внутреннее спокойствие. Известно, что самое страшное,
психологически непереносимое наказание для человека — остракизм, изгнание из
общества. Случается и обратное, каждый день мы встречаем людей, которые
казалось бы находятся на самой верхней ступени, но при этом у них нарушена
или отсутствует духовная связь с другими членами общества. Существует масса
примеров тому, как люди, находящиеся на пике богатства и славы, становились
несчастными. Мне тут же вспоминается Элвис Пресли, который просто не мог
сходить со своей девушкой в кино без того, чтобы на него не накинулась толпа
разъяренных фонаток. Противоположности сходятся.
Цель моего реферата заключается в том, чтобы рассмотреть вопросы о том, что
представляет собой человек в современном обществе, что такое общение и
отношения между людьми, как достигнуть успеха в жизни, используя знание
закономерностей, в рамках которых функционирует наше общество.
Отмечу еще тот факт, что сейчас появилось огромное количество книг,
посвященных проблеме человеческого счастья.

Психические свойства личности.

Индивид, личность.

Личность — система социально значимых качеств индивида, мера овладения им
социальными ценностями и его способность к реализации этих ценностей.
Если понятие индивида включает в себя общие качества homo sapiens -
представителя человеческого рода как биологического вида, то понятие личности
связано с понятием индивидуальности - с творческим преломлением в индивиде
общесоциальных качеств с неповторимой системой отношений конкретного человека
к миру, с его индивидуальными способностями социального взаимодействия.
Как личность человек характеризуется уровнем развития его сознания,
соотнесенностью его сознания с общественным сознанием, которое, в свою
очередь, определяется уровнем развития данного общества. В свойствах личности
проявляются возможности данного человека к участию в общественных отношениях.
Существенной стороной личности является ее отношение к обществу, к отдельным
людям, к себе и своим общественным и трудовым обязанностям. Личность
характеризуется уровнем осознанности своих отношений и их устойчивостью.
В личности существенна не только ее позиция, но и способность к реализации
своих отношений. Это зависит от уровня развития творческих возможностей
человека, его способностей, знаний и умений, его эмоционально-волевых и
интеллектуальных качеств.
Человек не рождается с готовыми способностями, интересами, характером и т.п.
Эти свойства формируются при жизни человека, но на определенной природной
основе.
Наследственная основа человеческого организма (генотип) определяет его
анатомо-физиологические особенности, основные качества нервной системы,
динамику нервных процессов.
В биологической организации человека, в его природе заложены возможности
будущего его психического развития. Но человеческое существо становится
человеком только благодаря социальной наследственности - благодаря освоению
опыта предшествующих поколений, закрепленного в
знаниях, традициях, предметах материальной и духовной культуры, в системе
общественных отношений.
Природные стороны человека не следует противопоставлять его социальной его
сущности. Сама природа человека является продуктом не только биологической
эволюции, но и продуктом истории. Биологическое в человеке нельзя понимать
как наличие в нем какой-то "животной" стороны. Все природные биологические
задатки человека являются человеческими, а не животными задатками.
Но становление человека как личности происходит только в конкретных
общественных условиях. Требования общества определяют и модели поведения
людей, и критерии оценки их поведения.
То, что на первый взгляд представляется естественными качествами человека
(например, черты его характера), в действительности является закреплением в
личности общественных требований к ее поведению.
Движущей силой развития личности являются внутренние противоречия между
постоянно растущими общественно обусловленными потребностями и возможностями
их удовлетворения. Развитие личности - это постоянное расширение ее
возможностей и формирование новых потребностей.
Уровень развития личности определяется характерными для нее отношениями.
Низкие уровни развития личности характеризуются тем, что ее отношения
обусловлены в основном утилитарными, меркантильными интересами. Наиболее
высокий уровень развития личности характеризуется преобладанием общественно
значимых отношений. Регулируя свою жизнедеятельность в обществе, каждый
индивид решает сложные жизненные задачи. Личность проявляется в том, как она
решает эти задачи. Одни и те же трудности, коллизии преодолеваются различными
людьми разными способами (вплоть до преступных).
Понять личность - это значит понять, какие жизненные задачи и каким способом
она решает, какими исходными принципами решения этих задач она вооружена.

Типологии личности.

Различаются личности социализированные - адаптированные к условиям своего
социального бытия, десоциализированные - девиантные, отклоняющиеся от
основных социальных требований (одна из форм этого отклонения –
маргинальность) и психически аномальные личности (психопаты, невротики, лица
с задержками психического развития и с личностными акцентуациями - "слабыми
местами" в психической саморегуляции).
Можно выделить ряд особенностей социализированной личности, находящейся в
пределах психической нормы.
Наряду с социальной приспособленностью развитая личность обладает личностной
автономией, утверждением своей индивидуальности. В критических ситуациях
такая личность сохраняет свою жизненную стратегию, остается приверженной
своим позициям и ценностным ориентациям (целостность личности). Возможные
психические срывы в экстремальных ситуациях она предупреждает системой
средств психологической защиты (рационализацией, вытеснением, переоценкой
ценностей и др.).
Личность в норме находится в состоянии своего непрерывного развития,
самоусовершенствования и самореализации, постоянно открывая для себя новые
горизонты на своем человеческом пути, испытывает "радость
завтрашнего дня", изыскивает возможности актуализации своих способностей. В
трудных условиях - толерантна, способна к адекватным действиям.
Психиче ... Читать дальше »
Просмотров: 1020 | Добавил: rusy | Дата: 12.05.2013 | Комментарии (0)



Твір

Цінність життя людини

Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є
найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне,
й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке.

Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як
вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна
витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше
приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись
тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості.

Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто
розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише
задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно
не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів.

Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій
меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи
його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І
навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на
багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе
або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для
самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя
й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на
самому початку - одразу після народження.

Життя дитини, яка поки що нічого не встигла зробити, а лише потребує
постійної турботи та уваги, є величезною цінністю і для її батьків, і
для суспільства.

По-перше, тому, що, допомагаючи стати на ноги іншій людині, батьки
певною мірою вже виправдовують і власне існування, роблять його більш
цінним. І всі батьки потай сподіваються, що їхні діти, коли виростуть,
здійснять те, чого не змогли або не зуміли зробити вони самі.

По-друге, життя, яке щойно почалося, має особливу цінність, оскільки
воно необмежене у своїх можливостях. У дитини все ще попереду. Кожна
дитина за сприятливих умов може стати у майбутньому видатною
особистістю, зробити багато прекрасного, доброго, корисного. Тому
обов’язок і батьків , і суспільства - забезпечити кожній дитині гідні
умови для її розвитку.



Інакше оцінюється вже прожите людиною життя. Саме близькість смерті
невблаганно ставить перед людиною питання про те, заради чого вона жила,
що вона зуміла або встигла зробити.

Якщо життя прожито марно або зроблено лише невелику частку того
доброго, що могла й зобов’язана була зробити людина, то цінність життя
набагато менше, ніж вона могла би бути. Усвідомлювати це - дуже нелегко.

Не слід впадати і в крайнощі, дуже часто притаманні особливо молоді,
яка суворо судить про старших людей, вважаючи, що якщо хтось з них не
здійснив нічого видатного, то життя його було безплідним. Не слід
поспішати з висновками, бо тут легко помилитися. Життєві обставини
бувають різними. Так, багато хто із старшої генерації через війну,
нестачі повоєнних років прожив важке буденне життя. Будь-яка людина в
старості заслуговує на шанобливе ставлення вже хоча б тому, що вона -
жива людина. Й ще невідомо, як складеться життя тих, хто нині молодий і
мріє про "висоти" життя, якими будуть під кінець життя вони самі. Крім
того, не слід забувати, що ставленням до слабких і безпомічних людей
також визначається цінність нашого життя.
Просмотров: 798 | Добавил: rusy | Дата: 29.04.2013 | Комментарии (0)



Житель міста, що не цікавиться „зовнішньою політикою міста”, якщо і знає, що у міста є побратими, то навряд чи зможе назвати хоча б кілька. Більш обізнаний громадянин якщо і назве їх точну кількість, то швидше всього не зможе пригадати всі їх назви. Але майже у кожного хоч раз виникало запитання: а для чого нам ці побратими?

Тісні товариські взаємовідносини з країнами, співробітництво в галузі політики, економіки, культури мають розвиватись на міцних засадах. Вони будуються на спільному історичному минулому, взаємних інтересах народів співпрацюючих країн. Велику роль в процесі зміцнення гарних відносин двох держав завжди відігравали міста-побратими.

Київ - це місто з давньою історією, столиця країни з культурою, багатою на традиції та нові сучасні тенденції у розвитку живопису, театрального, естрадного та інших видів мистецтв. Київ уособлює в собі всю культурну спадщину України та розвиває одночасно у своєму серці новітні погляди та ідеї у всіх галузях суспільного, економічного чи політичного життя. Київ гідно представляє нашу країну у взаємовідносинах з країнами світу і заслужено отримав статус міста-побратима для багатьох міст у різних країнах світу.

Сьогодні можна нарахувати щонайменше 20 стовідсоткових міст-побратимів Києва, що активно співпрацюють з нашою столицею в різних сферах. Так, наприклад, можна назвати такі основні міста-побратими Києва:

• у Франції – Тулуза та Париж;

• у США – Чікаго;

• у Польщі – Краків;

• у Фінляндії – Тампере та Хельсінкі;

• у Японії – Кіото;

• у Данії – Однесе;

• у Німеччині – Мюнхен та Лейпциг;

• в Італії – Флоренція та Рим;

• у Швеції – Стокгольм;

• у Мексиці – Мехіко;

• у Білорусії – Мінськ;

• у Греції – Афіни;

• у Польщі – Варшава;

• у Китаї – Пекін та Ухань;

• у Росії – Москва;

• у Канаді – Торонто;

• у Великобританії – Единбург

і цей список ще можна продовжувати, називаючи міста-побратими Києва в інших країнах : Словакія, Литва, Терція, Австрія, Молдова, ПАР, Венгрія, Куба, Естонія, Вірменія, Болгарія, Азербайджан, Киргизстан, Бельгія, Узбекистан, Латвія, Грузія – у всіх цих країнах теж є міста, рідні по духу нашій столиці. За словами мера Києва, тільки за 12 років незалежності Київ підписав угоди про братерство та співдружність з 54 столицями світу і Перуанська столиця Ліма може стати 55ою. Таким чином Київ може попасти до Книги рекордів Гінеса.

Як же історично встановлювались ці дружні стосунки Києва з містами світу?

Після Другої світової війни, з виникненням ООН, в європейських містах почало зароджуватись бажання налагодити зв'язки один з одним. Засновниками ідеї споріднених міст були Французи. Вони і створи Всесвітню федерацію міст-побратимів. В першу чергу приймали європейські міста, але організація була відкрита і для всіх інших міст світу.

Першим побратимом для Києва стало місто Тампере і в цьому році відбулося 50 років з дня встановлення дружніх відносин з цим містом.

Чому ці міста називають „побратимами”?

Саме в містах-побратимах завжди відкриті двері для обох товаришуючи країн, саме тут завжди будуть раді гостям зі співдружної держави, саме тут можна розраховувати на підтримку та розуміння, саме в цих містах відбувається своєрідний „діалог культур” – адже дуже часто культури і традиції товаришуючих країн дуже відрізняються, і завжди цікаво познайомитись з новими культурами світу.

Дуже часто в містах побратимах організовуються заходи різного роду: виставки, фестивалі, спортивні змагання, дні культури та інше. Це сприяє їх ще більшому зближенню. Так, скажімо, на День Києва у нашій столиці відбувався грандіозний фестиваль міст-побратимів „Київ травневий”, на який з'їхались представники 15 країн з театральними шоу, концертами, виставами тощо.

Окрім культурних програм, взаємовідносини між такими містами включають в себе і допомогу у скрутну хвилину. Так Київ дуже тісно співпрацює з Мюнхеном, де лікувались від білокрів'я українські діти, українці часто їздять на відпочинок до гірськолижних курортів цього міста. Київ також допомагає своїм побратимам: так, наприклад, під час повені у Флоренції Київ першим прислав туди своїх реставраторів, адже Флоренція – велике місто-музей.

Київ – дуже привабливе місто, тому ще багато міст світу пропонують нам свою дружбу, а вже існуючі міста-побратими завжди охоче з нами співпрацюють.
Просмотров: 1112 | Добавил: rusy | Дата: 19.04.2013 | Комментарии (0)





Математики України

Математика - галузь невтомного пошуку і важкої до самозабуття праці. Іноді на доведення однієї теореми потрібні роки. Праця вченого-математика подібна до праці поета: як і в поезії, у математиці діють досить складні механізми пошуку і філігранне оформлення знайденого результату. Проте, про математиків чомусь не прийнято говорити піднесено, захоплено, хоча вони також заслуговують високих слів подяки, які ми часто адресуємо людям подвигу і мужності. Праця математиків не виставляється на театральній сцені, про неї не говорять у репортажах з космосу, але вона присутня скрізь. Математики викреслюють орбіти космічних трас, гарантують міцність сталевих атомоходів у океанських глибинах, визначають ритми роботи атомних реакторів тощо.

У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті вчених, в яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої відданості науці, патріотами свого народу.

Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків.

У цьому розділі тобі пропонуються біобібліографічні розповіді - дайджести про деяких математиків з України, які внесли значний вклад у світову та європейську науку: Г.Ф. Вороного, М.П. Кравчука, М.В. Остроградського, В.М. Глушкова, М.О. Зарицького, В.Й. Левицького. Ти довідаєшся про їхнє особисте

життя, віддане служіння математиці та про наукові відкриття,

відомі в Україні і далеко за її межами.

І, можливо, читаючи рекомендовані нариси й статті про цих визначних людей, ти по-справжньому захопишся математикою. Адже, як писав видатний шотландський фізик Д. Максвелл: "Наука захоплює нас тільки тоді, коли, зацікавившись життям великих дослідників, ми починаємо стежити за історією їх відкриттів".

Георгій Феодосійович Вороний

(1868-1908)

Конфорович А. Зачарований числами // Конфорович А. У пошуках інтеграла.- К., 1990.- С. 84-98.

Сита Г. Г.Ф. Вороний // У світі математики.- К., 1991.- Вип. 20.- С. 89-92.

Сита Г. Мозаїки Вороного // Математика в шк.- 2000.- № 4.- С. 5-9; № 6.- С. 8-11.

Г.Ф. Вороний належить до когорти найвідоміших українських математиків минулого. Визнаний фахівцями як один із найяскравіших талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ-ХХ століть, Г.Ф. Вороний за своє життя встиг надрукувати всього дванадцять статей. Але яких! Вони дали поштовх для розвитку кількох нових напрямків в аналітичній теорії чисел, алгебраїчній теорії чисел, геометрії чисел, які нині активно розвиваються у багатьох країнах.

У Вороного всього шість великих і шість малих праць. Кожна з великих праць або капітальна в даній галузі, або відкриває велику ділянку досліджень; навіть кожна мала праця Вороного незвичайно оригінальна і часом поновому спрямовує дослідження. Академік Д.О. Граве

Глибина і важливість його обширних досліджень залишили глибокий слід в сучасній теорії чисел. Поряд із Мінковським Вороний є творцем геометрії чисел. Роботу Вороного 1903 року про число точок під гіперболою треба вважати віхою, з якої починається сучасна аналітична теорія чисел. Професор математики Б. Делоне

Народився Г. Вороний у с. Журавка на Полтавщині (тепер село - Варвинського району, Чернігівської області). Його дід замолоду чумакував, а потім, придбавши невелику ділянку землі над річкою Удай, займався селянською справою. А батько вже пішов у науку - закінчив Київський університет і здобув ступінь магістра російської словесності. Георгій закінчив Прилуцьку гімназію 1885 року, де "здобув знання дуже добрі, а з математики, до якої має особливий нахил і покликання, здобув знання, що виділяються з ряду учнівських успіхів з математики". Цього ж року він вступив до Петербурзького університету на фізико-математичний факультет. Математика все більше захоплювала юнака. Він прагнув не тільки оволодіти вже здобутими знаннями, а й самому робити відкриття. Його щоденні логічні марафони у пошуках нових математичних істин доповнювала гра в шахи. Також його приваблювала музика. Георгій Вороний часто бував на симфонічних та камерних концертах, в оперному театрі. Проте, Георгій одержував з дому гроші тільки на сплату за гуртожиток, а на життя доводилося заробляти приватними уроками, які забирали багато сил і часу, відволікали майбутнього вченого від занять математикою.

Пройшовши 1889 року курс навчання, Г. Вороний залишився для вдосконалення своїх знань в університеті. 1894 року після успішного захисту магістерської дисертації його було призначено професором Варшавського університету. На цей час Г. Вороний був одружений з Ольгою Крицькою, яка стала його вірним супутником і порадником у житті.
З 1898 року Г.Ф. Вороний працював також у Варшавському політехнічному інституті. Під час революційних подій 1905-1907 років університет та політехнічний інститут у Варшаві було закрито. Разом з групою професорів Георгія Феодосійовича направляють до Новочеркаська. Лише 1908 року професор Вороний знову повернувся до Варшави. Він був дуже хворим, але й далі, не зважаючи на заборону лікарів, напружено працював. Одному зі своїх друзів він говорив: "...вони не знають, що означає для мене не займатися математикою. Лише моїй дружині відомо, що математика для мене - життя, все".

Згодом Г.Ф. Вороного не стало. Поховали великого математика в рідному селі.

У статтях та нарисах, які ми тобі пропонуємо, ти детальніше ознайомишся з життям і

науковою діяльністю цього талановитого математика, прочитаєш уривки з його щоденника.

Віктор Михайлович Глушков

(1932-1982)

Галай І., Гриневич Г. Віктор Михайлович Глушков // Галай І., Гриневич Г. Учням про видатних математиків.- К., 1976.- С. 154-156.

Конфорович А. Багатогранність таланту академіка В.М. Глушкова // У світі математики.- К., 1973.- Вип. 4.- С. 173-179.

Конфорович А. Правофланговий кібернетики // Конфорович А. У пошуках інтеграла.- К., 1990.- С. 232-249.

Творчий зліт В.М. Глушкова вражає своєю нестримністю. Його життя вистачило б на кілька життів. Випереджати час Віктор Михайлович умів уже в середній школі. Діапазон його захоплень був надзвичайно широкий: філософія, математика, фізика, література, ботаніка. Він вивчав окремі дисципліни в обсязі вузівських курсів. Заради улюбленої математики в нього вистачило сили відмовитися від улюбленої гри в шахи.

Народився Віктор Глушков у 1923 році у сім'ї вчителя в м. Ростовна-Дону. Його молодість припала на роки Великої Вітчизняної війни. Разом з іншими Віктор рив окопи і зводив оборонні споруди на Сталінградському фронті. Але кожної вільної хвилини він діставав свої книжки і продовжував штурмувати науки.

Під час війни юнака спіткало велике горе - від кулі фашистських окупантів загинула його мати.

У повоєнні роки Віктор Глушков працював на шахті і навчався одночасно у двох вузах - Новочеркаському політехнічному інституті та Ростовському університеті на механіко-математичному факультеті. Працювати доводилося, не переводячи подиху. Якось за десять днів сесії він склав на "відмінно" двадцять п'ять вузівських екзаменів.

Розв'язав п'яту узагальнену проблему Гільберта, одну з найскладніших в сучасній алгебрі. Важливі результати дістав в теорії цифрових автоматів, в галузі застосувань обчислювальної техніки в керівництві виробничими процесами та економіці. Під його керівництвом були створені універсальні електронно-обчислювальні машини "Київ", "Дніпро" та інші ЕОМ.

Після закінчення навчання В. Глушков працював викладачем Уральського лісотехнічного інституту в м. Свердловську і паралельно займався дослідницькою роботою - шукав нові шляхи у розвитку техніки швидких обчислень. На той час, вже кандидат фізико-математичних наук, В.М. Глушков захистив дисертацію на вчений ступінь доктора математичних наук. У ній молодий вчений розв'язав одну з найскладніших алгебраїчних задач, яку поставив відомий німецький математик Д. Гільберт.

У 1956 році при Київському Інституті математики Академії наук УРСР було організовано лабораторію обчислювальної техніки із 60 науковців на чолі з В.М. Глушковим, з колективом якої Віктор Михайлович і здійснив свій кібернетичний старт. У 1957 році на базі цієї лабораторії створюється Обчислювальний центр АН УРСР, реорганізований згодом в Інститут кібернетики АН УРСР. Його керівником було призначено В.М. Глушкова. Кібернетика розвивалася з вражаючою швидкістю. Київські вчені створювали все потужніші й досконаліші ЕОМ, яких вимагало виробництво. За допомогою ЕОМ "Киев" уперше в світі здійснювалось керування з Киє ... Читать дальше »
Просмотров: 1731 | Добавил: rusy | Дата: 19.04.2013 | Комментарии (0)



Вплив генетично модифікованих продуктів на стан здоров’я людини
Генна інженерія молода технологія, створена для поліпшення характеристик живих організмів шляхом пересадки в них чужого генетичного матеріалу, наприклад ДНК риби в помідор (щоб не підмерзав) чи бактерії в картоплю (щоб жук не їв рослину). Генна інженерія кардинально відрізняється від селекції тим, що її методи дозволяють долати бар'єри між видами, чого не відбувається в природі. Функцію перенесення генів від одного виду до іншого у природі виконують віруси. Ці мікроскопічні внутрішньоклітинні паразити, заражаючи господаря, непомірно розмножуються і при виході з нього захоплюють його ДНК. Заражаючи наступного хазяїна, а це може бути цілком інший вид, скажімо, тварин, вони передають йому чужу ДНК [2, 12].
Перші генно-модифіковані рослини з'явилися у 1983 році. А масштабне промислове виробництво почалося в 1996 році, коли в усьому світі трансгенними культурами було засіяно 1,7 млн га площ. За період з 1996 по 2005 рік ця цифра зросла майже у 53 рази, досягнувши 90 млн га. У 2005 році біотехнологічні культури вирощували в 11 індустріально розвинених країнах. У сільському господарстві найінтенсивніше використовуються рослини з генетичною модифікацією, що обумовлено стійкістю до гербіцидів це 71 % від загальної кількості, з них 18 % рослин стійкі до шкідників, 11 % з обома властивостями. На сьогодні вже понад 60 видів рослин (кукурудза, картопля, соя, помідори, пшениця, морква, баклажани, салат, горох, перець та інші) змінені таким способом [1, 6].
Дискусії щодо вживання генетично модифікованих продуктів ведуться досить часто. Аргументи прихильників генно-модифікованих організмів засновані на високій урожайності та дешевизні генетично-модифікованих продуктів, можливості нагодувати увесь світ і подолати голод у багатьох країнах. Деякі вчені наголошують на тому, що за допомогою генної інженерії можна значно підвищити смакові та поживні якості продукту. Аргументами проти є збільшення використання в сільському господарстві токсичних пестицидів, генетичне забруднення земель, загроза родючості грунту, виникнення нових штамів вірусів рослин [4].
Найпоширеніші види генно-модифікованої продукції
Генетично модифікована соя . Ця культура відома 4000 років (вирощувалася в Китаї). Соєвий білок унікальний за своїми властивостями він містить незамінні амінокислоти. Порівняно з м'ясом, рибою та птицею соя як постачальник білка має кілька істотних переваг, зокрема, її амінокислоти легше виділяються і засвоюються. Генетична модифікація сої спрямована на збільшення її врожайності. Як засвідчили результати моніторингу обороту харчової продукції, що має генетично модифіковані аналоги, відсоток генно-модифікованої сої коливається від 20 до 40 %. Сьогодні також тривають подальші генетичні розробки з метою поліпшення її смакових властивостей та харчової цінності.
Генетично модифікована кукурудза. Кукурудза широко використовується як у раціоні харчування людини, так і як корм для тварин. У ній високий уміст тіаміну (вітаміну В 1 ), необхідного для діяльності головного мозку та інших функцій організму. На сьогодні пройшли систему реєстрації кілька генетично модифікованих сортів кукурудзи з підвищеною врожайністю та стійкістю до деяких видів шкідників. Подальші розробки в галузі отримання нових генно-модифікованих сортів кукурудзи спрямовані на зміну структури крохмалю для підвищення технічних характеристик культури. А також на модифікацію кукурудзяної олії, на підвищення вмісту лізину та триптофану.
Генетично модифікована картопля. Картопля одна із найпопулярніших у нашій країні культур. На жаль, велика кількість її врожаїв втрачається через колорадського жука. Це змушує землеробів використовувати різноманітні хімічні засоби. Генна інженерія поставила за мету створити високоврожайні та стійкі до колорадського жука сорти картоплі. На сьогодні існує кілька таких сортів. Також розробки науковців спрямовані на виведення сортів із підвищеним вмістом білка та поліпшенням його структури. Найбільша частина модифікованих продуктів припадає на сою, жито, кукурудзу, рис та цукровий буряк. До 70 % сої генетично модифіковано. Вона не відрізняється від звичайної ні за смаком, ні за зовнішніми ознаками. Її додають до різноманітних продуктів: ковбасних виробів, фаршу, консервів, кисломолочних продуктів, дитячого харчування, хлібобулочних виробів, кетчупів, жирів та інших продуктів харчування. Без спеціального обладнання для перевірки ДНК про наявність зміненої генетичної інформації у сировині можна лише здогадуватися [2].
Більшість науковців вважають, що випуск генетично модифікованих продуктів у навколишньому середовищі можуть спричинити незворотну шкоду біологічному різноманіттю екосистем, а також здоров'ю людей та тварин. Проблема поглиблюється й тим, що люди мають мало вірогідної інформації про генетично модифіковані продукти [8].
Тому у світі розпочалась справжня війна між прихильниками і противниками генно-модифікованих організмів. Питання безпечності чи небезпеки генетично модифікованих організмів для людини залишається відкритим доказів ні «за», ні «проти» немає, тому залишається поживний грунт для спекуляцій.
Один з основних аргументів противників генетично модифікованих організмів це вплив на здоров'я людини. Вважають, що трансгени збільшують ризик виникнення небезпечних алергій, харчових отруєнь і мутацій. Також результатом уживання генно-модифікованих продуктів може стати несприйнятливість до антибіотиків. Генетично модифіковані організми можуть призвести до безплідності, онкологічних захворювань, високого рівня смертності й захворювання новонароджених дітей. Генно-модифіковані продукти можуть спричинити пригнічення імунітету, тому медики наполягають на забороні використання таких компонентів у виробництві дитячого харчування. Вчені попереджають, що генетично модифіковані клітини можуть мутувати в організмі людини і цей процес може стати неконтрольованим. У результаті генетичних маніпуляцій людина не просто хворітиме, а мутації організму можуть знищити людину як вид [7, 8].
Сенсаційні висновки, що генетично змінені рослини викликають мутацію живих організмів, які харчуються ними, зробив відомий німецький зоолог Ханс Хайнрих Каац. Проведені ним дослідження та звіти, оприлюднені сьогодні в Лондоні, свідчать про наявність величезної потенційної загрози генної інженерії для всього живого на планеті. Вчений встановив, що змінений ген оліїстого турнепсу проникає в бактерії, які живуть у шлунку бджоли, і призводить до їхньої мутації. Так знайдено перший науковий доказ впливу генетично змінених рослин на живі організми. Експерт не виключає, що бактерії в організмі людини також можуть змінюватися під впливом продуктів, що містять модифіковані гени [11].
І ще одна, але далеко не остання небезпека наявність у складі продуктів харчування та кормів для тварин генно-модифікованих рослин, призначених для продукування матеріалів для фармакології, хімічної промисловості тощо.
Під тиском громадськості та засобів масової інформації Директивою ЄС 90/220/ЕЕС у 1990 році в Європі було запроваджено мораторій на використання генно-модифікованих організмів. Євросоюз вищезгаданою директивою ввів обмеження на використання в генетичних конструкціях генів стійкості до антибіотиків, що використовуються в медицині чи ветеринарії, з повною їх забороною у близькому майбутньому. Твердження, що шлунково-кишковий тракт це надпотужний реактор, у якому перетравлюється все до мономерів, теж сумнівне. Про надходження в кров дитини з молока матері макромолекул (на прикладі імунних білків) відомо давно, а можливість передачі збудника сказу великої рогатої худоби через корми доведена однозначно [2, 11].
У найвищих школах однієї з найсильніших в економічному та науковому відношенні Великої Британії існують крайні погляди на використання трансгенів у виробництві харчових продуктів.
Принц Чарльз активно виступає за заборону трансгенних продуктів і домігся цього в межах королівської кухні, тоді як колишній прем'єр-міністр Тоні Блер заявив, що він уживає трансгенні продукти щодня [2, 12].
По країнах членах Євросоюзу прокотилися хвилі демонстрацій під гаслами, що проголошували протест проти використання трансгенних продуктів. Після тривалого протистояння та суперечок Євросоюз Директивою 2001/18/ЕС, яка набула чинності 17.09.2002, дозволив використання генно-модифікованих організмів в агрокультурі, фармакології та інших галузях. Найінтенсивніше використовують нові біотехнології у США, Європі, Китаї, африканських країнах [2, 11].
На сучасному етапі основні напрямки в біотехнологіях такі [2]:
1. Сільське господарство удосконалення агротехніки сільськогосподарських культур за рахунок упровадження генно-модифікованих організмів, стійких до шкідників (Bt-картопля стійка до колорадського жука та інших шкідників, Bt-кукурудза, бавовна тощо). Розробка та ... Читать дальше »
Просмотров: 4293 | Добавил: rusy | Дата: 19.04.2013 | Комментарии (0)



Из истории Украинского флота.

Флот во времена казачества.

В ХУІ столетии на юге Украины за Днепровскими порогами начала формироваться огромная военная сила.Это были казаки. они защищали границы Украины от нападении татар, ходили походами в Крым, вызволять невольников. Казаки стали центром Украины и это было значительным недостатком. Казаки вскоре задумались над созданием собственного флота. Это было вызвано тем, что при овладении какого – нибудь города с суши, невольников в это время вывозили на кораблях в другие города. Необходимость создания своего флота стала очевидной.

С начала казаки использовали лодки, сделанные из бычьей кожи, они были легкие и их легко было транспортировать по суше. Впоследствии стали использоваться и деревянные лодки. Это были та называемые "чайки”. Происхождение этого названия поясняют по разному. По одной версии это название происходит от птицы чайки (и действительно казацкая лодка похожа на эту птицу). По другой версии название "чайка” проходит от татарского "каик”-”чаик”, круглая лодка. Использовались и другие названия: "дубы” (изготавливались из дуба) и "байдакы” ("байдак” – судно).

Строение "Чайки” похоже на древнерусские "набой” (набивные лодки). Они также собирались из цельного дна, на котором крепились борта из досок. Кроме чаек казаки использовали и другие лодки, как речные так и морские лодки. На пример, казаки пришли к использованию, так называемого "полимарана”, то есть использование связанных воедино нескольких лодок. На таком "полимаране” можно было перевозить даже коней, не говоря уже о тяжелых и объемных грузах.

Казаками широко использовали паромы. На две-три плоскодонные лодки укладывали балки, делали помост из досок, с двух сторон огороженный перилами. На малых реках он передвигался за счет использования блоков и натянутому между берегов каната, на больших – с использованием весел.
Имелись у казаков и галеры (но в небольшом количестве) использовали их как в военных, так и в мирных целях.

"Задумавши идти на море”, казаки собирали совет и избирали походного старшину, определяли цели похода, распределялись по экипажам, выбирали место постройки "Чаек”. За несколько недель на многочисленных островах Днепра собирали материал для постройки и оснащения лодок.
Каждый отряд – экипаж, в который входило 50-70 казаков, строил чайку для себя в течении нескольких недель (каждый казак досконально знал свою чайку, что очень облегчало ремонт).
В зависимости от размера похода, строили от нескольких до 80 лодок. Такое быстрое создание огромной флотилии возможно только благодаря доскональной организации. Каждый казак имел конкретные обязанности, которые должен был наилучшим образом исполнить. Были среди казаков различные ремесленники, в том числе и судостроители.

Для строительства "Чаек” использовали липу, вербу, ситник, которых в районе Днепра было достаточно. Основой для чайки служил киль – длинной около 15 метров из липы или вербы (иногда из дуба). На нем строили корпус: ставили шпангоуты и наращивали борта, пока чайка не становилась длинной 60 стоп (20 метров), шириной 10 -12 стоп (около 4 метров) и 12 стоп (4 метров) высотой. Для этого использовались преимущественно сосновые доски длинной от 3,20 до 3,80 м., их очень плотно прибивали одна к другой. Каждая чайка имела по 10 – 15 весел с каждого борта. Кроме того спереди и сзади было по два руля. Это очень сокращало время разворота длинной и узкой чайки, чтобы двигаться в обратном направлении, достаточно было лишь начать грести в другую сторону.

Нечто-то подобное использовалось на казацких возах; когда необходимо было развернуть воз в обратную сторону, казаки не разворачивали воз, а впрягали коней или волов с другой стороны. Некоторые исследователи вообще, что для казаков чайка – тот-же воз, только на воде. Крепко пригнанные доски лодки обвязывали липовым лыком и смолили его. Для крепости конструкции использовали поперечные жерди.

Для гребцов строили лавки (за каждым веслом было по два казака). С внешней стороны липовым лыком привязывали камышовые снопы, это помогало лодке не затонуть, даже в случае полного заполнения лодки водой. Кроме этого, они защищали экипаж от низко летящих пуль и выполняли роль буфера. Воду из лодки вычерпывали черпаками.

Палубы на чайках не было. При сопутствующем ветре – казаки ставили мачту и поднимали парус, в непогоду как правило пользовались веслами. Съемная мачта позволяла быть долгое время незаметными.

В удлиненных бочках на дне чайки хранился сухой провиант: сухари, сушенная рыба и мясо, отдельно сохранялась пресная вода. Вооружение на лодках – 5-6 пушек – фальконетов (малокалиберных артиллерийских пушек, большие в чайке не помещались) с полным боекомплектом. В основном эти пушки были захвачены на турецких галерах. Кроме того каждый казак имел при себе по 2 ружья или пистолета, 3 кг. пороху, саблю, смену одежды, бельё и шапку. Каждый экипаж имел компас, запасной парус, плотницкое снаряжение, канат, черпаки, фонарь и другие предметы необходимые для долгого пребывания в море.

Во времена гетмана Мазепы на одну казацкую чайку использовалось кроме дерева 13 пудов железа, 2 бочки смолы, 200 аршин полотна, 20 саженей каната, 3 пуда пакли, 195 аршин разных шнуров для подвязки камыша.

Чайка напоминала неаполитанские фелюги того времени, были вдвое меньше венецианских галер (типовых военных кораблей того времени). Чайка имела большую боевую силу, и в своё время на Черном море она была совершенным и очень дешёвым средством борьбы. Незаменимой она была в боях возле берегов, в местах с многочисленными мелями на реках, что недоступно для больших кораблей. Говоря современным языком – это был совершенный десантный корабль.
Просмотров: 2351 | Добавил: rusy | Дата: 09.04.2013 | Комментарии (0)



На тему: "Запорожская Сечь
и запорожские казаки”
Запорожская Сечь была военной организацией: казаки жили в куренях (военное
подразделение), ими руководил атаман или гетман, который руководил Сечью при
помощи казацкой верхушки - старшины. Казаки совершали успешные походы в
Крым и даже доходили до Стамбула (Константинополя). По рекам и морю они ходили
на небольших лодках, выдолбленных из целого дерева, которые назывались
чайками. По краям прикреплялись связки камыша, что придавало дополнительную
устойчивость. У казаков была конница, но все же основой их войска была пехота.
Чтобы противостоять татарской коннице казаки начинают активно использовать
огнестрельное оружие - пищали, пистоли, небольшие пушки. По степи они
передвигались на возах, которые в случае нападения татар казаки устанавливали в
квадрат и вели сильный огонь по татарам. Прорваться в середину квадрата было
очень трудно, и обычно татары отступали.
Состоя под верховною протекцией сперва польского, потом русского
правительства, временно под покровительством крымского хана, запорожские
козаки во все время своего исторического существования управлялись
собственным, обыкновенно ежедогодно сменявшимся и непременно неженатым
начальством.
Кошевой атаман, войсковой судья, войсковой асаул и войсковой писарь
составляли войсковую старшину.
Кошевой атаман соединял в своих руках военную, административную, судебную и
духовную власть. В военное время кошевой был «главным командиром»,
«фельдмаршалом» войска и действовал как совершенно неограниченный диктатор:
он мог выбросить непослушного за борт лодки или же на шее с веревкой тащить
его за тяжелым обозом; в мирное время он был «конституционным владыкою»
Запорожья и потому управлял всею областью козацких вольностей с их паланками,
селениями, зимовниками и бурдюгами;
исполнял роль верховного судьи над всеми провинившимися и преступниками, и
потому наказывал виновных за проступки и определял казнь злодеям за
преступления; считался верховным начальником запорожского духовенства и
потому принимал и определял духовных лиц из Киева в сичевую и паланочные
церкви.
Обязанности кошевого состояли в том, что он утверждал выбранных на раде всех
следовавших за ним чинов, узаконивал распределение «по лясам» земли, покосов,
рыбных ловель, звериных уходов, разделял военную добычу, войсковые доходы,
царское жалованье, принимал новых лиц в Сечь, отпускал старых козаков из
Сечи, выдавал аттестаты заслуженным товарищам, посылал ордера паланочной
старшине, входил в дипломатические отношения с соседними государствами. Но
при всей своей силе кошевой атаман, однако, не был неограниченным властелином
запорожского войска. Жизнь кошевого атамана, как и прочих старшин, нисколько
не отличалась от жизни остальных козаков.
Войсковой судья был вторым лицом после кошевого атамана в запорожском войске;
как и кошевой атаман, он избирался на войсковой раде из простого товариства.
Судья был блюстителем тех предковских обычаев и вековечных порядков, на
которых зиждился весь строй козацкой жизни; в своих решениях он
руководствовался не писаным законом, как совсем не существовавшим у
запорожских козаков, а преданиями или традициями. Обязанностью войскового
судьи было судить виновных скоро, право и нелицеприятно; он разбирал
уголовные и гражданские дела и производил суд над преступниками, представляя,
однако, окончательный приговор суда решать кошевому атаману или войсковой
раде. Внешним знаком власти войскового судьи была большая серебряная печать,
которую он обязан был держать при себе во время войсковых собраний или рад и
прикладывать к бумагам, на которых постановлялось решение всей рады. Судья,
как и кошевой атаман, не имел ни особого жилища, ни отдельного стола, а жил и
питался обще с козаками своего куреня. Главным доходом судьи было царское
жалование.
Войсковой писарь, как и кошевой атаман и войсковой судья, выбирался
товариством на общей раде и заведывал всеми письменными делами запорожского
войска. Обязанность писаря считалась в Запорожье столь важной и
ответственной, что если бы кто другой, вместо него, осмелился писать от имени
коша кому-либо или принимать письма, присылаемые на имя писаря, того без
пощады казнили смертью. Значение войскового писаря в Запорожье было очень
велико. Влияние войсковых писарей тем сильнее было в Запорожье, что
большинство из них оставалось на своих должностях в течение многих лет
бессменно. Внешним знаком достоинства войскового писаря была в длинной
серебряной оправе чернильница — каламарь.
Войсковой асаул, так же, как кошевой атаман, судья и писарь, избирался общею
радою из простых козаков низового товариства; обязанности войскового асаула
были очень сложны: он наблюдал за порядком и благочинием между козаками в
мирное время в Сичи, в военное в лагере; следил за исполнением судебных
приговоров по решению кошевого или всей рады, как в самой Сичи, так и в
отдаленных паланках войска; производил следствия по поводу разных споров и
преступлений в среде семейных козаков запорожского поспольства; заготовлял
продовольствие для войска на случай войны, принимал хлебное и денежное
жалованье и, по приказу кошевого, разделял его сообразно должности каждого
старшины; охранял всех проезжавших по степям запорожских вольностей; защищал
интересы войска на пограничной линии; посылался впереди войска для разведки о
неприятелях; следил за ходом битвы во время сражения; помогал той или другой
стороне в жаркие минуты боя. Внешним знаком власти запорожского войскового
асаула была деревянная трость, на обоих концах скованная серебряными
кольцами, которую он обязан был держать во время войсковых собраний. Жизнь и
доходы войскового асаула были такие же, как и войскового писаря; но жалованья
он получал 40 рублей в год. В помощники войсковому асаулу выбирался
войсковой подасаулий, а на случай войны войсковой обозный, ведавший
артиллериею и войсковым продовольствием и разделявший все труды асаула.
Должность куренных атаманов, называемых просто «отамання», числом 38, по
числу куреней в Запорожской Сечи , как и другие, была выборная; в куренные
избирался человек расторопный, храбрый, решительный, иногда из бывшей
войсковой старшины, а большею частию из простых козаков; выбор куренного
атамана известного куреня составлял частное дело только этого куреня и
исключал вмешательство козаков другого куреня. Куренные атаманы прежде всего
исполняли роль интендантов в Сечи; прямою их обязанностью были доставка
провизии и дров для собственного куреня и хранение денег и имущества козаков
в куренной скарбнице; поэтому у куренного атамана всегда находи­лись ключи от
скарбницы, которые в его отсутствие никто не смел брать, если на то не было
разрешения от куренного. Куренные атаманы заботились о козаках своего куреня,
как отцы о собственных детях и, в случае каких-либо проступков со стороны
козаков, виновных наказывали телесно, не испрашивая на то ни у кого
разрешения. Любимых куренных атаманов запорожские козаки слушались иногда
больше, чем кошевого или судью, и потому часто через куренных атаманов
кошевой атаман в трудных и опасных вопросах или случаях действовал и на
настроение всего войска. Неспособных, пьяниц, небрежных или просто не
сумевших понравиться козакам куренных атаманов козаки немедленно сбрасывали и
даже иногда казнили смертью.
После войсковой старшины и куренных атаманов следовали так называемые
«батьки» или «старики», «сивоусые диды», «знатные радцы», т.е. бывшие
войсковые запорожские старшины, или оставившие свои должности по старости лет
и по болезни, или уступившие их другим после войсковой рады. Опытность,
прославленная отвага, отчаянное удальство в молодые годы — давали им право на
громадный нравственный авторитет в среде запорожского войска. Это были
«столбы» всего низового войска, носители всех его преданий и строгие
исполнители козацких обычаев. На радной площади «сивоусые деды» занимали
место тотчас после войсковой старшины; в совещаниях по куреням—тотчас после
куренных атаманов; во время войны начальствовали над отдельными отрядами и
даже иногда над самими полковниками; при отправке «листов» от сичевого
товариства приписывались тотчас после имени кошевого атамана, а после смерти
пользовались такою честью, что, при их погребении, один раз палили из пушек,
«а из мелкого ружья более, нежели по другим простым козакам».
За войсковою старшиной следовали войсковы ... Читать дальше »
Просмотров: 1875 | Добавил: rusy | Дата: 09.04.2013 | Комментарии (0)



В старых русских летописях упоминается, что в Киеве правил Олег. Он совершил удачные походы на Царьград, в сторону Каспийского моря, освободив земли от набегов хазар, а для русских купцов заключил с Византией выгодный торговый договор.
О князе Олеге было сложено много песен, легенд и преданий. Народ воспевал его мудрость, умение предсказывать будущее, его талант великолепного военачальника, умного, бесстрашного и находчивого. Например, когда греки перекрыли цепями Босфорский пролив, Олег поставил ладьи на колеса и привел войско к Царьграду.
Великий поэт Александр Сергеевич Пушкин воспел подвиги князя Олега в "Песни о вещем Олеге". А. С. Пушкин рассказывает о нем как о былинном богатыре. Олег много совершал походов, много сражался, но судьба берегла его.
Пушкин любил и знал русскую историю, "предания веков". В легенде о князе Олеге и его коне поэта заинтересовала тема рока, неизбежности предначертанной судьбы. Но стихотворение не только об этом. В нем звучит и гордая уверенность в праве поэта на свободное следование своей мысли, и созвучная древнему представлению вера в то, что поэты — провозвестники высшей воли.
Волхвы не боятся могучих владык,
И княжеский дар им не нужен.
Правдив и свободен их вещий язык
И с волей небесною дружен.
Правду нельзя ни купить, ни обойти. Олег избавляется, как ему кажется, от угрозы смерти, отсылает коня, который должен, по предсказанию кудесника, сыграть роковую роль. Но через много лет, когда он думает, что опасность миновала — конь мертв, — судьба настигает князя. Он трогает череп коня:
Из мертвой главы гробовая змея,
Шипя, между тем выползала.
Рассказанная А. С. Пушкиным легенда о славном князе Олеге наводит на мысли о том, что у каждого своя судьба, ее не обманешь, и друзей своих нужно любить, беречь и не расставаться с ними при жизни.
Просмотров: 1160 | Добавил: rusy | Дата: 31.03.2013 | Комментарии (0)

..
Праздники Украины
Праздники Украины
Погода
Прогноз погоды в Вилково » Украина
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ
Шевченко Т Г
М.Коцюбинський
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Іван Франко
Пришвин М.М
Вишня Остап
111


Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки" - сочинение "Вечера на хуторе близ Диканьки"

Реферат: Політичний портрет М. Грушевського

Скачать Бонк - Английский шаг за шагом

Смотреть онлайн Гарри Поттер (все части)

Смотреть онлайн Сказка о царе Салтане (1966) DVDRip

Смотреть онлайн Дюймовочка (2007) DVDRip

...
Поисковый анализ сайта
Besucherzahler russian brides interesting marriage foreign men
счетчик посещений

Copyright MyCorp © 2024