Понедельник, 25.09.2017, 14:39
Приветствую Вас Гость | RSS

Детская библиотека г.Вилково

Поиск
Форма входа

Наш банер
Герб України
Герб Вилково.
Запорозький козак
Вилково
Князь Володимир
Одесская область
ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Города и села
Статистика

Онлайн всего: 1
Зайцев: 1
Пользователей: 0

Рефераты

Главная » 2013 » Март » 14 » Реферат на тему: Літні звичаї та обряди
16:35
Реферат на тему: Літні звичаї та обряди


Літній цикл, як і весняний, вщент заповнений хліборобськими турботами, насамперед доглядом за посівами, не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями травня. Першою такою датою був день Івана Богослова, який припадав на 21 травня. За народним календарем, це був рубіж для весняної сівби ярих. Недаремно з цього приводу казали: «Хто не посіяв до Івана Богослова,той не вартий доброго слова». За іншими прикметами, початок літа пов'язували з періодом, коли на дубах з'являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу важливими були Зелені свята. Вони не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня. У церковних календарях вони обмежені двома днями — неділею і наступним понеділком. Спочатку йшла Свята неділя, або Зіслання Святого Духа. Ще називали її П'ятидесятницею — п'ятдесятий день після Великодня. Після неї -— понеділок, присвячений Пресвятій Трійці. Але в народі рамки цього свята дещо ширші. Вони охоплюють період між сьомим і восьмим четвергами після Великодня. Власне сьомий тиждень називали Зеленим, Клечальним, або Русальним. Звідси і четвер на цьому тижні мав таку ж назву. Росіяни називали його Семиком — сьомим четвергом по Великодні. За восьмим тижнем та його четвертим днем закріпилася назва Троїцький.
Період від Зеленого до Троїцького четверга називали в народі Зеленими святами. До всіх його днів приурочено багато різноманітних обрядових дійств, які мають дуже давнє походження. Нагадує про це і назва сьомого тижня — Русалії. Вона фігурує вже у нашому Початковому літописі, який характеризує їх як розгульні ігри з піснями, танцями, перерядженням. Так, під 1067 р. читаємо, що диявол відхиляє від Бога людей, які на Русалії влаштовують собі різні ігрища з піснями і танцями, а церкви в цей час порожні стоять.
Зважаючи на те, що в той же час подібне свято під назвою День рож, або Розалія, відзначали й римляни та їх сусіди, деякі дослідники вважали, начебто українці запозичили це свято від них. Але це далеко не так. Усі компоненти й мотиви обрядовості Зелених свят цілком збігаються з обрядовістю українців як зимового, так і весняного циклів. Ще й тепер у них проглядає прадавня світоглядна основа обрядовості наших предків. Отже, про ніяке запозичення не може бути мови. Запозичити від латинян чи балканських сусідів могли його назву — «Русалія», хоча і це не доведено остаточно. Але суть самого свята залишалася праслов'янською.
До утвердження християнства на території України Русалії, очевидно, мали чітко визначену дату. Літописні матеріали XI—XIII ст. свідчать, що Русальна неділя збігалася зі Святою неділею церковного календаря. Та поступове утвердження останнього дещо розмило давні рамки цього тривалого язичницького свята. Вже на кінець XIX — початок XX ст. відзначення Русалій, чи так званого «русалчиного Великодня», у різних місцевостях України могло відбуватися в різні дні — від Зеленого чи наступного Троїцького четверга аж до понеділка напередодні Івана Купала (7 липня). І в цьому обрядовому дійстві також чітко проступають поминальні мотиви.
За народними повір'ями, у Зелений четвер «прокидаються» мерці. Вони «гостюють» аж до Троїцького четверга. На час їхнього перебування накладалася заборона на цілий ряд робіт. Скажімо, на Гуцульщині в Зелений четвер усі, хто працював у бутинах, на лісосплаві чи рубанні лісу, залишали роботу й поверталися на Зелені свята додому, оскільки наступного дня — «пам'єтної» п'ятниці — вже не можна ні шити, ні прясти, ні рубати, «аби не запорошити порохами померлі душі».
Поминанню покійних предків призначався й наступний день — Зелена субота, яку в різних місцевостях України називали по-різному: то дідовою, чи дідівною, то задушною, чи семухою. Того дня у церквах відбувалися відправи. Посвятивши у церкві калачі, сир, молоко, гуцули обдаровували ними одні одних або роздавали бідним, називаючи при цьому, за чию душу віддають. Поліщуки брали з собою ще й мед. Місцями на Поділлі, де не влаштовували «родительської суботи», поминання предків на цвинтарі переносили на Святу неділю. Тоді напередодні готували для цього такі ж страви, як і на Великдень.
Звичай поминати покійних на Зелені свята одночасно пов'язаний з віруваннями в русалок. Русалки в українській народній уяві — дівчата або молоді жінки, переважно — утоплениці. До цієї категорії духів належать і мертвонароджені діти чи ті, які померли до хрещення. За народними повір'ями, їхні душі сім літ блукають манівцями, а в Зелені свята випрошують під вікнами, щоб їх бодай після смерті охрестили. Називають їх ще мавками (Волинь) або нявками (Гуцульщина).
Очевидно, цей термін походить від праслов'янського кореня «нав», тобто «покійник», «мерлець». Народна фантазія наділила русалок незвичайною чарівною красою. Найчастіше місцем їхнього перебування вважалася річка чи ставок. У місячні ночі вони виходять на берег, розчісують довгі коси, гойдаються на деревах чи водять свої хороводи. Зустріч з ними, як уважають у народі, не віщувала нічого доброго. Русалки могли втопити чи залоскотати до смерті будь-кого, хто б їм зустрівся, зокрема жінок, у яких діти померли до хрещення.
Русалок і боялися, і чекали. Вони ж виходили з води на поля, коли починали квітувати жита, тобто в період Русалій. Згідно з народними повір'ями, від них залежала доля врожаю. Чим більше вони розважалися в житах, тим врожайнішою ставала нива. Де русалки на луках водили свої хороводи, там густішою виростала трава. Таке ж двоїсте ставлення постійно спостерігаємо у народній традиції і до покійних предків: «своїх» старалися вшанувати, «чужих» — відлякувати. Саме тому в обрядових дійствах Зелених свят відбито мотиви вшанування чи відлякування русалок, тобто їх «зустріч» і «проводи».
«Зустріч русалок» починалася в Зелений четвер. На Чернігівщині та в інших районах Полісся жінки вивішували в цей день на деревах полотно, на вікна викладали свіжоспечений хліб. Водночас господині поливали молоком стежки, якими ходила їхня худоба на пасовище, а по межах своїх посівів клали по шматку хліба — «щоб жито родило». Ніхто у цей день не працював у полі. А дівчата у лісі справляли ще й «русалчин Великдень».
У Троїцький четвер, або, як його називали на Поліссі, кривий день, чи сухий четвер, відбувалися «проводи русалок». Як уже зазначалося, в різних місцевостях це могло бути і в інші дні. А головна суть «проводів» — позбутися тих «непростих» гостей, які приходили на Зелені свята. В одних місцевостях русалкою була гарна дівчина з довгим волоссям, в інших — обходились без перерядженої. Усі учасниці «проводів» (переважно дівчата і молодиці) вбирали на голови вінки і йшли з піснями в поле, до річки чи на кладовище. Дійшовши до призначеного місця, скидали з себе вінки і розбігалися. Якщо ж в обряді брала участь переряджена, то для неї вінок з хмелю, папороті або житнього колосся виплітали так, щоб не видно було обличчя або й одягу. Особливість закривати обличчя й очі, щоб «русалка» нічого не бачила, — характерний мотив невидимості (сліпоти), властивість персонажів «потойбічного» світу.
У деяких випадках «русалка» після вигнання качалася в житі чи по траві, а за нею слідом — і всі учасниці обряду, який завершувався розриванням русалчиного вінка і ритуальними вогнями. Найчастіше це робили парубки після «проводів». Поки дівчата і молодиці «виводили русалку», хлопці розкладали багаття. До цього вогню сходилися всі учасниці дійства, перестрибували через вогонь, скидали в нього свої вінки і розбігались від «русалки», яка намагалась їх наздогнати. «Проводи русалок» найповніше збереглись на Поліссі, але були, очевидно, відомі й в інших місцевостях, наприклад, у Карпатах.
Таким чином, можна стверджувати про зв'язок русалок з культом предків. Як покійні предки, запрошені до святвечірньої трапези, могли напророкувати достаток, так і русалки сприяли родючості нив. І ті, й інші були «гостями здалеку». І тих, й інших урочисто приймали, годували і звеселяли піснями. Отже, спробуємо припустити: Зелені свята мають дуже давню історію. Про це свідчить і таке обрядове дійство по всій Україні, як клечання (замаїювання) хат і господарських будівель гілками зелені. Закосичували також образи, вікна навхрест. Долівки встеляли пахучим зіллям. Це відбивалось у народній назві свят — Зелені. Робили це переважно в суботу, до чи після заходу сонця. Замаювали одночасно і грядки на городах. Колись клечання тримали на городах до осені, а в хатах — і до Різдва. Потім його використовували, як і святвечірню отаву, для відвернення грози. Засохлі гілки не годилося викидати будь-куди. їх найчастіше спалювали.
Привертає до себе увагу і той факт, що звичай клечати житло є не лише українським. Його знали й інші індоєвропейські народи. Звідси випливає, що початки цього обрядового дійства сягають тисячоліть,, коли живе гіллясте дерево служило основою (стовпом) для житла наших пращурів.
З часом змінювалася ; конструкція житла, верхівку дерева зрізали. Але пам'ять ;про зелену верхівку над житлом збереглася. Чи не тому, споруджуючи будинок, над зведеними стропилами українці й нині встановлюють прикрашену ялинку («квітку», «віху»). Подібне «гільце», «деревце» присутнє і в українському весіллі як символ новонародженої сім'ї і нового житла.
Давнім і найбільш емоційним літнім торжеством є купальське свято, або Івана Купала. У давнину купальські розваги займали у часі тривалий період. Про це свідчать купальські пісні, яких співали з перших днів Петрівки аж до святкування дня апостолів Петра і Павла (12 липня). Але кульмінаційна точка цього святкування припадала на період літнього сонцестояння.
За період християнізації наших предків прадавнє купальське торжество поєдналося зі святом Івана Хрестителя. Натомість ритуальна частина і час її виконання дійшли до нас здеформованими. Перші описи цього торжества датовані XVI— XVII ст., хоча перші згадки про Купала на декілька століть старші. Вже Густинський літопис (анонімна пам'ятка XVII ст.) наголошує на тому, що купальське торжество відзначали напередодні жнив. Якщо попередні свята були опосередкованими етапами підготовки до жнив, то купальська обрядовість є її заключним етапом.
Укладач даної пам'ятки вже у християнському тлумаченні подає опис цього свята. Він стверджує, що це «нерозумні» пам'ять чинять якомусь Купалу в надвечір'я Різдва Івана Предтечі. Звідси й дізнаємося, що цього вечора збираються дівчата і парубки, плетуть собі вінки з зілля і підперізуються зеленими вітками, запалюють вогонь і, взявшись за руки, ведуть навколо нього хороводи, співають пісень, у яких часто згадують Купала. Потім через вогонь перестрибують. Літописець, подаючи свій опис, вже не розумів суті купальського торжества. Незрозумілим залишився для нього і термін «Купала», якого він називає бісом, тобто язичницьким божеством у християнському тлумаченні. Але для цього він, очевидно, не мав достатніх підстав, бо серед пантеону язичницьких богів часів князя Володимира про нього немає жодної згадки. Однак сам опис досить повно передає ритуал купальського торжества, яке з незначними змінами збереглося до нашого часу, особливо на Волині й Поліссі. Тут у період підготовки до святкування дівчата збирали польові квіти і пахучі трави, плели декілька вінків. Хлопці дбали про купальське деревце, солому і дрова для вогнища.
Леся Українка так описала це дійство: «Звечора хлопці крадуть де-небудь солом'яника, старого, — власне крадуть, бо просити не годиться. Солом'яника того звуть «козубом». Того козуба хлопці тягнуть по селу, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму: тобто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. — все то знадоби до купальського вогнища. Все теє хлопці збирають і пакують у козуб. Таких перейм буває кілька, і хлопці .ледве можуть зібрати це паливо...». Крім того, люди, що приходять на місце святкування, теж повинні принести з собою дрова для вогнища, що свідчить про древнє общинно-родове значення купальської ватри, як і вогнів зимового та весняного циклів.
Як тільки хлопці встановлювали купальське деревце , дівчата прикрашали його квітами та кольоровими стрічками. Його називали «купайлицею», «купайлом», «гільцем», «вільцем». Відомі також назви «марена», «марина».
Основна урочистість починалась з ушанування деревця, на якому запалювали берестяні чи воскові свічки. У цей момент дівчата водили навколо «купайлиці» хоровод. Поки дівчата урочисто співали купальських пісень, парубки розпалювали багаття, яке підтримували протягом усієї купальської ночі. Потім влаштовували біля вогню громадську вечерю.
Опісля починалося жартівливе змагання дівчат з парубками: хлопці намагаються вхопити купальське деревце, дівчата боронять його. Тоді деревце розривають на частини, ламають, вищипують гілочки. Кожен, хто вхопив гілку купальського деревця, якнайшвидше біг з нею додому. Гілки розкидали по грядках, щоб городина краще росла, а дівчата ховали під подушки, щоб суджений наснився.
Коли молодь поверталась з домівок на місце урочистостей, те, що залишилось від деревця чи опудала, спалювали або топили в річці. Кидаючи деревце у воду, намагалися якнайшвидше втекти від річки, щоб «чорт не вхопив, бо саме тоді він вилазить з води». Потім перестрибували через вогонь — поодинці чи парами.
Фіналом свята було ворожіння на вінках. Там, де був ставок або річка, дівчата пускали на воду по два вінки. Один вінок загадували на себе, другий — на хлопця. Якщо вінки сходились докупи, то дівчині судилося бути у парі зі своїм нареченим.
Ще два пласти вирізняються в купальському ритуалі. Це ритуальні вогні та громадська вечеря. До речі, на Купала, крім молоді, влаштовували гостину і поважні члени сільських громад. Очевидно, в купальському святі висловлювалася подяка своїм покійним предкам за їхню турботу про ріст злаків і трав, приплід худоби, а також прохання захистити вирощене від різних стихій — злив, бурі, граду. Під час купальського торжества вдавались також до різноманітних оберегів. Наприклад, до наших днів дійшов звичай «затикати хату» на Купала. Щоб «зла сила» не шкодила господарству, треба було розвішати на стінах стебла чорнобилю, лопуха. Місцями під стріху клали кропиву. Зеленими гілками ліщини чи верби обтикали грядки чи ниву, щоб буря їх обминула.
Звичайно, далеко не всі давні купальські дійства дійшли до наших днів. Загубилася елітарна основа обрядів, які здійснювали до прийняття християнства служителі язичницьких культів — жерці. Саме вони надавали колись цьому святові солярного характеру, тобто зв'язку з періодом літнього сонцестояння чи поворотом Сонця на зиму. Від тих часів збереглися лише деякі вірування: мовляв, Сонце в купальські дні також купається; бодай на мить занурюється в річку, а після цього світить ще яскравіше. До певної міри збереглися рештки давнього ритуалу освячення купальського вогню. Саме з тих часів започатковано традицію добувати «живий вогонь» за допомогою тертя.
Натомість краще збереглася народна основа купальських обрядів: звичай запалювати купальські вогні, влаштовувати дівочі ворожіння, збирати цілющі трави. Найбільш стійкими на всій території України були народні вірування в цілющу силу купальського зілля. Тому під час купальських торжеств скрізь було поширено збирання різноманітних лікарських рослин. Одночасно до цих раціональних чинників долучалися й фантастичні. Зокрема, повсюдно існували повір'я про чудодійні зела, які розцвітають тільки єдиний раз на рік — у ніч на Івана Купала. Найбільш чародійну силу приписували в народі цвіту папороті. Кому поталанить зірвати цю квітку, тому найбільше щаститиме в житті: він розумітиме мову тварин і рослин, перед ним розкриватимуться зачаровані скарби. Але це під силу тільки одчайдухові, оскільки цю квітку стереже «нечиста сила». Щоправда, це вже пізнє, тобто християнізоване тлумачення. Очевидно, у давнину набути тих «неземних знань» міг тільки той, хто мав зв'язок з покійними предками. Згодом це забулося, а чарівна квітка папороті стала своєрідним посередником між живими і таємничою «нечистою силою».
Заключними акордами літнього обрядового циклу були звичаї, приурочені до церковних святих Петра і Павла (12 липня), Прокопія (21 липня), Кирила (28 липня) та ін. Серед них важливим у народній і церковній інтерпретації було свято апостолів Петра і Павла. До цього дня колись майже по всій Україні починали зажинати жито — справляти «зажинки». Часом до Петра вже пекли перший хліб з нового врожаю. У більшості випадків з цим днем пов'язували закінчення літньої пори. Недаремно в народі казали: «Як по Петрі, то й по теплі».
У день великомученика Прокопія (21 липня) уникали важких робіт, особливо у полі. У Карпатах вважали: того, хто в цей день працюватиме, може вбити грім. Таким же «громовим днем» був і день святого Кирила, або князя Володимира (28 липня).
Закінчувався літній цикл днем пророка Ілії, в народі — Іллі, який, згідно з повір'ями, відав громами і блискавками. Хоча в народі день 2 серпня вважали присвятком, усе ж намагалися не працювати, особливо у полі, щоб не накликати на себе біди. Незважаючи на те, що грім має «своє право» до Чесного Хреста, але після Іллі вже заборонялося купатися в річках і ставках, бо «святий Ілля літо кінчає». У народних повір'ях пророк Ілля в процесі християнізації замінив колись грізне божество язичників — Перуна. У цих рештках обрядових дійств, розпорошених по так званих «громових святах», годі дійти первісної суті давніх офіційних святкувань наших предків. І лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього цикл.
Просмотров: 909 | Добавил: rusy | Теги: Реферат на тему: Літні звичаї та об | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
..
Праздники Украины
Праздники Украины
Погода
Прогноз погоды в Вилково » Украина
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ
Шевченко Т Г
М.Коцюбинський
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Іван Франко
Пришвин М.М
Вишня Остап
111


Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки" - сочинение "Вечера на хуторе близ Диканьки"

Реферат: Політичний портрет М. Грушевського

Скачать Бонк - Английский шаг за шагом

Смотреть онлайн Гарри Поттер (все части)

Смотреть онлайн Сказка о царе Салтане (1966) DVDRip

Смотреть онлайн Дюймовочка (2007) DVDRip

...
Поисковый анализ сайта
Besucherzahler russian brides interesting marriage foreign men
счетчик посещений

Copyright MyCorp © 2017