Ще й до жнив не дожив, в полі жита не жав. Досі — не долюбив, і не жив, і не жаль. Що життя — то хіба твоя сутня межа? Смерть заріже раба, і нехай — без ножа. Але жити — замало. Боротись — умій, щоб нащадок твій змалку бува не знімів. Не знімів на уста і на вуха не зглух. Хай помреш! Та за нами останеться рух. Згинем — хай! Хай — ославлені. Хай — не біда, вікова чортопхайка наближує даль. По роках, по кістках, по обмерзлих гробах витрамбовує повінь для річища шлях. А до жнив не дожив, в полі жита не жав, і замало любив — то, їй-богу, не жаль.
