Літописець історії Кілійщини Вечір – пам’яті до 80- річчя від дня народження Б.О.Райнова
04.02.2014, 23:23
(на фото Б.О.Райнов)
Славне місто Кілія – Це планеточка моя Біля рідного Дунаю. Я завжди його впізнаю У зеленому краю. Навіть в людях впізнаю. В добрих людях, у серцях, У озерах, острівцях... Жить віки буде, я знаю, Кілія біля Дунаю. Вам, мабуть, знайомий цей вірш Валерія Опанасовича Виходцева. Вірш про славне місто із славною історією та про його добрих мешканців.
Одному із славних кілійців ми сьогодні і присвятили наш вечір пам’яті. Його ім’я - Борис Олександрович Райнов, 9 лютого йому мало виповнитися 80 років. «Видатний дослідник, історик та краєзнавець, той, хто може описати нашу Кілійщину у всій її історичній неповторній красі. Людина, що присвятила своє життя вивченню та збереженню історії Бесарабії», - всі ці слова про Бориса Олександровича Райнова. Таких, як він, називають краєзнавцями, слідопитами. Вони знають про свій край більше, ніж влада, статисти, економісти, землевпорядники разом узяті. Люди, шалено закохані у свій край, щиро вважають його найкращим у світі. Дух бессарабської історії, кому з істориків він був ближче всіх? Хто з них так сильно, як Борис Олександрович Райнов, здатний був любити наше маленьке, але дороге серцю містечко ? Він мав талант бути хранителем часу. І цей талант ще й переплівся з великою любов'ю до кілійської землі, тому й дав гідні плоди.
Кілійщина стала другою батьківщиною для Бориса Олександровича, уродженця села Кам'янка Арцизького району Одеської області. Після успішного закінчення школи в 1952 році став студентом історичного факультету Кишинівського університету. Його трудова діяльність почалася в 1957 році в Молдові, а після переїзду в Кілію його життя було тісно пов'язане з середньою школою № 2. Його стараннями у школі була створена кімната бойової слави. Борис Олександрович Райнов був учителем з великої літери, він навчав не тільки історії, він вчив життю, вчив любити рідне місто.
З 1999 року Б.О.Райнов був призначений на посаду завідуючого історико - краєзнавчого музею Кілійського району. Та його ім’я було вже відоме далеко за межами району. Кімната бойової слави, створена ним в ЗОШ № 2 м. Кілії, доповнила фонд музею. Примножуючи та систематизуючи музейні та архівні матеріали, Борис Олександрович докорінно змінив ставлення кілійців до історії рідного краю.
Ентузіаст за характером, він шукав документи, факти з історії Придунайського краю, зустрічався зі свідками історичних подій, записував їхні спогади. Він відвідував музеї і працював в архівах Ізмаїла, Одеси, Кишинева, Бухареста та інших міст. Крупиці знань, які він збирав, ставали новими сторінками у великому історичному літописі Кілійщини. Як справжній патріот Кілії, він намагався доносити ці знання до кілійців. Так стали друкуватися його статті на сторінках місцевих газет «Дунайська зоря» і «Наш час».
«Рубрика «Из истории Килии» много лет не сходит со страниц нашей газеты. А постоянную прописку в газете она получила благодаря ее неизменному автору историку-правоведу, директору районного историко-краеведческого музея Борису Александровичу Райнову. Влюбленный в наш край, восхищающийся его славной многовековой историей, он использует любую возможность познакомить с ней всех жителей района. И рассказывает о событиях двухтысячелетней давности настолько ярко и достоверно, что многие наши читатели вырезают его материалы из газеты, собирают в подборки и бережно хранят. Обращаются в редакцию и с просьбой подсказать, где можно приобрести книгу «Очерки истории Килии» - автор опять же Борис Александрович Райнов. Сейчас автор готовит солидную монографию, посвященную истории нашего края – с 4-го века до нашей эры и до наших дней. Это событие Борис Александрович вряд ли внесет в список исторических, но по-моему, это тоже из славной истории Килии, самой современной, истории наших дней. Решением Килийского городского совета Борису Александровичу присвоено звание почетного жителя города – за огромный вклад в изучение и пропаганду истории Килийщины и патриотическое воспитание молодежи. От имени всех наших жителей и редакции газеты от души поздравляем Бориса Александровича с почетным званием, заслуженным кропотливым научным трудом и желаем дальнейших творческих успехов. С нетерпением ждем выхода в свет его большой монографии, с фрагментами из которой мы уже познакомились по материалам в газете» - писала кореспондент «Дунайської зорі» Лілія Андріївна Андрійченко
Краєзнавчий музей - один із типів народних музеїв. Музеї цього профілю збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю (області, району, міста, села). Так про музей пише вільна енциклопедія. Таких музеїв багато на Україні, вони мають одне завдання, але кожен з них має своє самобутнє лице та дух. Чим цікавий Кілійський музей? Кожен із нас, переступивши поріг Кілійського історико - краєзнавчого музею, відразу відчував, що він в іншому світі, який відкриває нам інше життя і долі людей, що ходили по вулицях Кілії багато років і століть тому. А цей таємничий світ і дух музею багато років підтримував Борис Олександрович. Він проводив екскурсію і його захоплююча розповідь про ті чи інші події повертала присутніх в інший час. Він умів розповідати, любив проводити екскурсії, був радий і випадковому відвідувачу. Повірте, хто хоч раз чув розповідь Бориса Олександровича, іншими очима починав дивитися на наше маленьке містечко. Нехай воно маленьке, але великі події не минули його. Чудових людей народила Кілійська земля. І ти починаєш розуміти, що нам, кілійцям, є чим пишатися. Спасибі Борису Олександровичу, що він багатьом кілійцям прищепив інтерес до краєзнавства.
«За дверью раздавались громкие голоса. Я постучала и вошла, ожидая застать группу краеведов, обсуждающих новость из прошлого. Но в кабинете за столом сидел только один мужчина. – Прошу прощения, секунду – я только выключу радиоточку, – сказал он. Щелк – и воцарилась тишина, от которой зазвенело в ушах. На меня глядели молодые глаза пожилого человека. Вот немногим людям дано дожить до седых волос и смотреть на все вокруг с живым интересом, я бы даже сказала, с восторгом. Экспонаты, фотографии, пожелтевшие документы. Посредине комнаты – стол, на котором нет "живого места", – рукописи, папки с бумагами, карты, книги, исписанные листы… – Если не ошибаюсь, вы – директор музея, Борис Александрович Райнов. Я оторвала вас от работы?. – Не беспокойтесь. Хотите посмотреть музей? – Да. Если можно. Директор живо извлек указку: – Прошу!» - писала кореспондент газети «Одесские известия» Антоніна Бондарєва у статті «Культура: где ни копни – что-то найдешь».
Всі, хто має відношення до краєзнавства, погодяться, що почуття морального обов'язку - найважливіший стимул краєзнавчої діяльності. Людина приходить в краєзнавство, коли, заглибившись у свої професійні заняття, відчує їх зв'язок з життям рідної землі, а, відтак, і відповідальність за збереження її історичної пам'яті. Така людина є моральним прикладом для інших. Не можна просто вивчитися на краєзнавця, їм можна тільки стати. Для цього необхідно досягти певного рівня духовного розвитку, коли людина вже просто не може не займатися краєзнавством. На щастя кілійців, саме такому рівню відповідав Борис Олександрович Райнов.
Вивчаючи краєзнавство, можна відчути себе детективом, який розкриває давно забуті історії і події. Борис Олександрович був справжнім «детективом», і сторінки минулого життя Кілії, завдяки його наполегливості, стали відомими для нинішнього покоління. Райнов володів талантом гарного оповідача, результати його досліджень і розслідувань ставали цікавими розповідями. Цих історій назбиралося так багато, що вони вийшли за рамки «Нарисів історії Кілії». Тоді у світ виходить І том «Історії Кілії», більш повна версія історії нашого міста. Цей том висвітлив історію Кілії з початку її заснування і до 1914 року. У книзі 26 розділів, на сторінках кожного з них переплелися події і долі багатонаціонального кілійського суспільства. Борис Олександрович вивчав і трепетно збирав інформацію про культуру всіх народностей, що проживають на території Кілійського району. І в результаті він пише розділи про молдаван, росіян, українців, болгар, гагаузів, ромів, німців і єврейської громади.
