Лето рассыпало маки В золоте спелой пшеницы. Синь без конца и без края Ветер и травы, и птицы. Лето с слепыми дождями, С радугой, грома раскатами, Лето с цветами, Цветами Синими, желтыми, красными… Е. Плевако
1 – 70 років тому (1944), острів Зміїний був зайнятий десантниками Героя Радянського Союзу майора Ф.Є.Котанова. 8 – 105 років від дня народження Є.Н.Букова (1909 – 1982), молдавського письменника, уродженця м. Кілії. – 5 років тому (2009), у м. Кілії на стіні Кілійського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 – ліцей» було встановлено меморіальну дошку пам’яті Є.Н.Букова молдавського письменника, уродженця м. Кілії. 15 – 110 років тому (1904), вийшло в перший рейс пасажирське судно «Вилкове» по маршруту «Вилкове - Одеса». 24 – 70 років тому (1944), в Кілійське гирло річки Дунай зайшли кораблі Дунайської військової флотилії. – 45 років тому (1969), в с. Приозерне, до 25 – річчя визволення Придунав’я від німецько – фашистських загарбників, було відкрито пам’ятник односельцям, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни. 25 – 70 років тому (1944), Кілійський район визволено від німецько – фашистських загарбників. – 65 років тому (1949), у м. Кілії над братською могилою воїнів – захисників та учасників операції «Кілія – Веке» було встановлено та урочисто відкрито обеліск. 26 – 10 років тому (2004), відбулося відкриття першої черги глибоководного судноплавного каналу «Дунай – Чорне море» в українській частині дельти. 27 – 70 років тому (1944), у м. Кілії були організовані судоремонтні майстерні. 8 серпня До 100 річчя від дня народження Є.Н.Букова Ємельян Буков народився 8 серпня 1909 року в південнобессарабському містечку Кілія на березі Дунаю в сім'ї не бідного городника - рибалки Нестора Бикова по вулиці Кріпосній 2 /тепер Дзержинського/. Ємельян був шостою дитиною в сім'ї, але єдиним сином, і саме йому батько вирішив дати вищу освіту. Тим більше, що вже в початковій школі хлопчик виділявся здібностями не тільки в навчанні, а й у співі, музиці, малюванні. Коли Ємельян став гімназистом Кілійської напівгімназіі, улюбленим вчителем його був Іван Іванович Стеріополо, член південно – бессарабського ревкому. Одного разу він приніс на заняття румунські підручники, обгорнуті в російську газету, до 1930 року вони в Бессарабії ще видавалися. За що ледь не був виключений з гімназії, але за талановитого учня заступилися вчителі і навіть пан директор школи. Так що Кілійську напівгімназію Ємельян все ж закінчив. Дитинство і отроцтво Є. Букова співпало з бурхливим революційним початком ХХ століття. Народ Бессарабії боровся за звільнення від румунської влади. Один виступ проти гнобителів слідував за іншим. Майбутній поет був очевидцем розправи з учасниками селянського повстання в селищі Татарбунари. Перебуваючи під сильним враженням цих подій, він написав в 1924 році один із перших своїх віршів «Червоний корабель», який починався словами: «Бессарабія моя, Бессарабія, гордий червоний корабель!». Загиблим кораблем малювалася в уяві враженого юного поета Бессарабія з її трагедією. Російською і румунською мовою цей вірш надрукувала підпільна газета Ізмаїльського повіткому компартії Румунії, так Ємельян Буків вступив на шлях революційної боротьби з румунськими окупантами. Середню освіта юний Ємельян завершував в чоловічій гімназії міста Ізмаїла. Хоча Нестор Биков не був бідняком, але навчання сина в гімназії виявилося не по кишені, незважаючи на те, що Ємельян підробляв носильником на пристані, вантажником у порту, репетитором. Завершити гімназійний курс довелося в Кишиневі, хоча і там, щоб покривати витрати за навчання, молодому Букову доводилося розвантажувати вагони на залізничній станції, працювати кочегаром котельні, маляром, давати приватні уроки, співати у відомому тоді церковному хорі Березовського. А ще в цей час Ємельян був пропагандистом, зв'язковим, кур'єром, який доставляє нелегальну літературу, листівки, газети, адже він був членом комуністичної спілки молоді Румунії. Доставляв Буков нелегальну літературу і в рідне місто – Кілію. У 1928 році закінчивши навчання в Кілії та Ізмаїлі, Ємельян Буков намірився вступити до Кишинівського художнього училища, однак це йому не вдається: занадто велика плата за навчання. Не маючи необхідних коштів, молода людина вступає до ліцею імені Б.П.Хашдеу, де навчається до 1930 року. Одночасно він відвідує вечірні курси в художньому училищі. Закінчивши ліцей, в 1930 році майбутній письменник вступає на філософсько-філологічний факультет університету в Бухаресті. У ці роки Є. Буков багато і плідно пише. Він читає свої вірші на зборах літературного гуртка факультету. У цей період Буков бере активну участь у революційному русі з–під його пера виходять вірші, пронизані революційним пафосом, які надихали робітників і селян Бессарабії. У 30 – ті роки Буковим були написані роман автобіографічного характеру «Спогади Бурке» /не закінчений/, нариси та оповідання «Життя рибалок у дельті Дунаю», «Нещасний Філіп», «Рокамболь», «Панночка», «Останній номер» та інші, опубліковані в літературних журналах демократичної орієнтації «Кувинтул лібер» і «За правду літератури і мистецтва». Роман та оповідання населені типовими представниками різних класів і соціальних шарів: селянами, волоцюгами, рибалками, робітниками, інтелігентами. Букову належить також цілий ряд перекладів творів російських прозаїків, що побачили світ в одній з книг популярної серії «Читання. Шедеври зарубіжних літератур». Він переклав, зокрема, роман І. Ільфа і Є. Петрова «12 стільців». Перекладав поет і вірші Володимира Маяковського. У роки Великої Вітчизняної війни літературна діяльність Є. Букова стає надзвичайно активною. Він випускає в Москві дві збірки віршів у перекладах на російську мову: «Я бачу тебе, Молдавія» і «Весна на Дністрі» (1944), Письменник виступає в передачах Московського радіо, активно співпрацює в центральних газетах і журналах «Правда», «Известия», «Комсомольська правда», «Література і мистецтво», «Вогник», «Зміна», «Дружба народів» та інші. Він був і військовим кореспондентом. Письменник плідно працює у різних жанрах: у поезії і прозі, драматургії і публіцистиці. Першим великим твором Ємельян Букова повоєнних років була перекладена згодом на багато мов казка у віршах «Сказання про Андрієша», початковий варіант якої – «Андрієш» видано був у Москві в 1946 році в перекладі В.Державіна. Цю казку поет присвятив своєму синові Андрію. У 1955 році за віршованій казці Еміліана Букова режисер С.Параджанов на Київській кіностудії зняв фільм «Андрієш». Симеон Чеботару писав: «Ємельяна Букова по праву вважають поетом сучасності. Його твори глибоко сягають корінням у нашу дійсність. Ключові проблеми часу, устремління епохи завжди знаходили художнє втілення у творчості письменника». Ємельян Буков успішно поєднував літературну працю з громадською і державною діяльністю. Він неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР і Верховної Ради МРСР, членом Центрального Комітету компартії Молдавії, займав пост заступника Голови Ради Міністрів Молдавії, очолював письменницьку організацію Молдавії, багато років поспіль перебував у Правлінні Спілки письменників СРСР. За свою працю поет нагороджений орденами і медалями. Більша частина життя Ємельяна Букова пройшла в Молдавії, яку він любив і оспівував у своїх віршах. Але за весь цей час він не втратив зв'язку з землею, яка дала йому путівку в життя –Кілійщиною. Він часто приїжджав до Кілії, зустрічався з друзями дитинства і шанувальниками свого таланту. А у своїй творчості звертався до Дунаю, на берегах якого пройшло його дитинство. Багато років немає Еміліана Букова, але з нами його вірші, поеми, п'єси, романи. Вони нагадують нам про людину, яка любила життя і людей, вони найкраща його біографія, заповіт нам, нині сущим. Читайте, і перед вами відкриється дивовижний світ талановитої людини, який прожив велике і красиве життя Література: Васильченко П. В дар от писателя земляка [Е.Н.Буков в Килии] // Дунайская заря. – 1984. – 7 августа. Гринько В. Встреча с миром поэзии [Е.Н. Буков в Килии] // Дунайская заря. – 1984. – 16 августа. Дичев Н. Чужой среди своих [о Е.Н. Букове] // Дунайская заря. – 1999. – 13 августа. Райнов Б. Наш славный земляк [о Е.Н. Букове] // Дунайская заря. – 1999. – 16 ноября. Райнов Б. Твой славный сын, Килия [о Е.Н. Букове] // Наше время. – 2009. – 10 июля, 7 июля, 24 июля, 31 июля, 4 августа, 7 августа.