Четверг, 28.03.2024, 15:01
Приветствую Вас Гость | RSS

Детская библиотека г.Вилково

Поиск
Форма входа

Наш банер
Герб України
Герб Вилково.
Запорозький козак
Вилково
Князь Володимир
Одесская область
ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Города и села
Статистика

Онлайн всего: 1
Зайцев: 1
Пользователей: 0

Главная » .. » Рассказы для детей

..: 341
..: 321-330
Страницы: « 1 2 ... 31 32 33 34 35 »

Мабуть, недарма вчителі та батьки говорять, що підлітковий вік – найскладніший. Усе видається таким незрозумілим: дитинство нібито позаду, але ж до дорослого мудрого сприйняття світу ще далеко. У мене багато друзів, і вони розповідають мені про власні думки й переживання. І справді – вони мають чим перейматися. У кожного різні труднощі, у кожного різні мрії. На жаль, багато хто з моїх ровесників скаржиться на труднощі у спілкуванні з батьками. Тож я не можу оминути цю тему, тим більше, що й сам іноді створюю ситуації прикрих непорозумінь із близькими. Варто про це подумати, бо завжди варто шукати компроміс. Розмірковуючи над проблемою батьків і дітей, я почав з того, що спробував сформулювати основні «теми» конфліктів. Через що виникають сварки в моїй родині або в родинах друзів? Коли я згадав кілька таких ситуацій, я дуже здивувався, навіть був шокований: насправді усі непорозуміння виникають через дрібниці! Адже серйозних розбіжностей у поглядах на життя майже немає! Хіба я або, сказати ширше, моє покоління заперечує ті цінності, що виховують у нас батьки? Та звісно, ні. Тобто ніхто з моїх ровесників не просто не задеречує тих рис, які батьки хотіли б у нас бачити, навіть навпаки – ми домагаємось одного й того ж самого: хіба підлітки не хочуть бути чесними, впевненими у собі, поважати думки інших (адже тільки так нас поважатимуть інші), хіба вони не хочуть бути відповідальними (адже саме відповідальність веде до омріяної «самостійності» та «свободи»)? Виходить, ми з нашими батьками прагнемо одного й того самого. Усі конфлікти виникають на рівні дрібниць, на рівні побутових суперечок, які можна легко подолати, адже мені насправді зовсім не важко допомогти близьким у хатніх справах чи зайвий раз зателефонувати, коли я затримуюсь, а батькам, мабуть, не важко поставитись із розумінням до моїх бажань і виявити трохи терплячості до;; моїх – ненавмисних! – помилок. Зараз, збагнувши, наскільки дрібними, неважливими є причини, що призводять до конфліктів зі старшими, я трошки змінив свою поведінку. І ефект був просто казковий: непорозумінь відчутно поменшало!

Звісно, якшо йдеться про розбіжності у більш серйозних речах, коли йдеться про світогляд, вже недостатньо просто виявити терплячість. Так, напевно, тут і ховається основна причина проблеми батьків і дітей: ми справді дещо по-різному дивимось на світ. До цього додається й хвилювання старших за нас: чи гідними людьми ми виростимо, чи добре нам буде в майбутньому. Мабуть, одного спільного рецепту подолання світоглядних конфліктів не існує, бо інакше не існували б і проблеми. Мені здається, головним ключем до порозуміння є прийняття і толерантність. Адже можна і варто формувати власне ставлення до світу, власну особистість, власні принципи, не заперечуючи і не ображаючи цінності інших. Тим більше, що стільки корисного ми можемо взяти від старшого покоління!

Кажуть, проблема батьків і дітей вічна, і з цим важко не погодитись, але ця зовсім не означає, що ми не повинні шукати шляхів подолання непорозумінь, знаходити внутрішні сили для того, щоб бути більш лояльними, більш терплячими одне до одного. У свій час кожен підліток переживає конфлікт поколінь удруге – коли вже сам стає батьком або матір’ю. Кажуть, що «коли матимеш власних дітей – все зрозумієш». Напевно, що так. Але вже зараз я хочу робити кроки до І цього розуміння, адже навіщо чекати на «колись», якщо стосунки з близькими – найцінніше, що ми маємо. Не варто псувати їх через власні забаганки чи власну нетерпимість, тим більше не варто звинувачувати інших в усьому. Я сподіваюсь, мені вистачить сил і терпіння уникати сварок із батьками, я дуже хочу, аби колись настшіи часи, коли вічна проблема «батьків і дітей» залишиться в минулому.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

На мій погляд, кращий спосіб подорожувати по місту – це ходити пішки. Коли ви ходите пішки, ви не залежите ні від якого виду транспорту. Ви можете милуватися красою будівель і пейзажів. А йдучи уздовж вулиць, ви можете піти, куди вам подобається. Це все переваги. Але, звичайно, незручність пішохідним прогулок- це час, який ви на них витрачаєте. Якщо вам не вистачає часу, і ви поспішаєте, краще скористатися будь-яким видом суспільного транспорту. Якщо ви живете недалеко від метро, я раджу вам користуватися цим видом транспорту. Перш за все, він є найшвидшим. Електрички їздять кожні 3-5 хвилин. Це також найнадійніший вид транспорту. Що стосується трамваїв, тролейбусів і автобусів, є багато чинників, які можуть перешкодити їх нормальному функціонуванню. За всі роки моїх поїздок в метро, воно ніколи мене не підводило. Що стосується плати за проїзд, то вона трохи дорожча, ніж в трамваї і тролейбусі, але дешевша, ніж в більшості автобусів і мікроавтобусів.

Єдиний недолік метро – це те, що його лінії не покривають все місто. Але біля кожної станції метро є тролейбуси, автобуси і мікроавтобуси. Ви можете також подорожувати по місту на машині, якщо вона у вас є. Але пересуватися по місту дуже важко, особливо в денний час. На дорогах багато пробок, тому зручніше їздити на метро. Якщо ви хочете прибути на місце призначення без яких-небудь проблем і за короткий час, ви можете замовити таксі по телефону. Але візьміть до уваги те, що це може бути задоволене дорого. Я бажаю вам добре провести час і отримати хороші враження від міста.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Назва цього твору – це назва однієї зі збірок сатири і гумору Євгена Дударя. Ця влучна фраза, як мені здається, могла б бути своєрідним девізом до всієї творчості письменника. А творчість його надзвичайно різноманітна. Євген Дудар – не тільки письменник-гуморист, а й артист гумористичного жанру, тобто він є і виконавцем своїх творів. Погодьтесь, таких митців україїнській літератури мало. Він лауреат багатьох премій, член Спілки письмена України, але краще, ніж усі нагороди, його творчість говорить сама за себе. Важко сказати, в якому жанрі працює сатирик. Так, це гумористична, сатирична проза та її усне сценічне виконання…. До речі, Євген Дудар є учасником багатьох радіо- й телепередач, але, на жаль, знайти ці записи не так просто. Твори автора не обмежується якоюсь однієї темою – політикою, приватним життям людей, побутом, культурою. Усе, що відбувається в світі, в суспільстві знаходить своє відображення у творах Дударя.

Чудово, що, маючи власний погляд, власний голос, сатирик не «тиражує себе», як це часто буває з гумористами: кожен його твір здається новим, свіжим оригінальним. І – глибоко життєвим. Варто повчитись у цієї людини висловлення своїх думок, скільки самому способу мислення й світосприйнятті.

Насправді писати про один чи кілька окремих творів Є. Дударя важко, бо і усі разом складають неповторну картину світу – світу такого, як він є, але непередбачуваного по-своєму, під неочікуваним кутом зору. Власне, навіть самі назви говорять нам багато: «Єрундити і єрундиції», «Какось не такось», «Профілакг совісті», «Не вчіть яблуню родити яблука», «Україно моя, Україно»… Це великий талант, як на мене, говорити не просто влучно, але й стисло, лаконічно, без зайвого. Дібрати такі слова і ситуації, які через дрібне вкажуть на велике, а то й нескінченне. Окрема частина діяльності Євгена Дударя – телевізійні та радіовиступи зі своїми творами. Шкода, що майже нема можливості ознайомитись із ними. Іменно, ці передачі зберігаються десь в архівах, але ж хіба їх знайдеш, дістанеш просто…

Але є й приємне – твори письменника доступні читачам. І не просто достуні, а й подобаються їм. А ще – афоризми Євгена Дударя. Влучні, нові, оригінальні, глибокі за змістом і безмежно дотепні за формою. Насправді, майже будь-який текст письменника можна, як кажуть, розлащити на афоризми, бо такий стиль. Фактично, автор передує своїм же словам: «Коли у гумориста нема почуття гумору – це не страх! Страшніше, коли нема почуття міри».

Коли читаєш твори Євгена Дударя, дуже хочеться десь поблизу мати записничок, аби занотувати блискучі думки і спостереження письменника,афористичні його висловлювання. От наприклад: «Не кожен, від кого : ладаном, святий». «По безсмертних не плачуть». «Прометей був у багато зручнішому становищі, ніж українець. Йому клював печінку лише один орел». «Не Івлить безсилого безсилий». «Сполохані орли злітають у небо, сполохані жаби стрибають у болото». «Усмішка – повітря, яким душа дихає». І найулюбленіший мій афоризм Є. Дударя: «Для того, щоб сміх перевернув, точкою опори має бути власне серце».

Навряд чи своєю метою митець має оце «перевернути світ», ця метафора скоріш має сприйматись як бажання скорегувати, змінити на краще, виправити, завести ту саму «профілактику совісті»… За текстами Євгена Дударя відчувається гаряче серце митця, яке дає змогу його творам впливати і виховувати і, звісно, дивувати, причаровувати дотепністю й глибиною.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Щастя… У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям. Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехосло¬вацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра… Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті «Тіні забутих предків».
Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими спостереженнями над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і «Мисливські усмішки» О. Вишні!
Глибоко відчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Павличко. їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людини цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі народу, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
На мій погляд, щастя кожної людини — знайти себе в труді.
І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка «Минають дні, минають ночі…»

Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити…

Як бачимо, поет показав у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Поет закликає любити труд.
Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.
Отже, головне щастя — це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Шукаю я в цьому світі сочетан’я

Прекрасного і вічного.

Вдалині Я бачу ніч: піски серед молчанья

І зоряний світ над присмерком землі.

І. Бунін

Іван Олексійович Бунін – видатний російський письменник, який прославився як письменник-прозаїк. Але починав свою літературну життя Іван Олексійович з поезії і увійшов в прекрасну плеяду поетів “срібного століття”.

Не видно птахів. Покірно чахне

Ліс, спорожнілий і хворий.

Гриби зійшли, але міцно пахне

У ярах вогкістю грибний.

І, вгамувавши кроком кінним,

З втішною сумом почуй я,

Як вітер дзвоном однотонним

Гуде-поет у стовбури рушниці.

Перший вірш Буніна було надруковано, коли йому було лише сімнадцять, через чотири роки вийшла перша збірка віршів, але популярність прийшла до нього лише через десять років, після виходу збірки “Листопад” в 1901 році, зазначеного Пушкінській премією Академії наук.

Ту зірку, що качає в темній воді

Під кривою вербою в заглухлу саду, -

Вогник, до світанку мерехтіли у ставку,

Я тепер в небі ніколи не знайду.

У той село те, де йшли молоді роки,

У старий будинок, де я перші пісні складав,

Де я щастя та радості в юності чекав,

Я тепер не повернуся ніколи, ніколи.

Поезія Буніна дуже своєрідна, стилістично стримана, карбована, гармонічна. Поет чужий пошуків нового. Його поезія традиційна, він послідовник російської класики. Бунін – тонкий лірик, прекрасний знавець російської мови. Його вірші своєрідні. Це скоріше римована, певним чином організована проза, ніж вірші в їх класичному вигляді. Але саме своєю новизною і свіжістю привертають вони читачів.

І квіти, і джмелі, і трави, і колосся,

І блакить, і полуденну спеку …

Термін настане – Господь сина блудного запитає:

“Вив чи щасливий ти в житті земному?”

І забуду я все – згадаю тільки ось ці

Польові шляху між колосся і трав -

І від солодких сліз не встигну відповісти,

До милосердним колін припавши.

Бунін різко негативно поставився до символізму, вся його поетика, по суті, була наполегливою боротьбою з символізмом. Причому поета не бентежило, що в цій боротьбі він опинився один. Він прагнув вирвати з своєї творчості все, що могло б бути спільного з цією течією в мистецтві. Бунін особливо відкидав “неправду” символізму. Для символістів дійсність була покривалом, маскою, яка приховує іншу, більш справжню реальність, викриття якої чиниться шляхом перетворення дійсності у творчому акті. Ландшафт – пробний камінь у зображенні дійсності. Саме тут Бунін особливо наполягає проти символістів. Для них природа – сирий матеріал, який вони піддають переробці. Бунін ж хоче бути спостерігачем досконалого творіння.

Ніч зблідла, і місяць сідає

За річку червоним серпом.

Сонний туман на луках сріблиться,

Чорний очерет відсирів і димить.

Вітер шумить очеретом.

Тиша на селі.

У каплиці лампада

Меркне, стомлено горя.

У трепетний сутінок змерзлого саду

Ллється зі степу хвилями прохолода

Повільно жевріє зоря.

Бунінської краєвид правдивий, тонкий і прекрасний, як жодному символісти і не марилося. У віршах Івана Олексійовича ми не бачимо особи автора. Зі своєї поезії він виключає головну складову ліризму-”я”. Це основна причина того, що Буніна дорікали в холодності. Але це не холодність, а швидше за цнотливість.

Перед заходом набігло

Над лісом хмара – і раптом

На узгір’ї веселка впала

І заблищало все навколо.

Скляний, рідкісний і сильний,

З веселим шурхотом поспішаючи,

Промчав дощ, і ліс зелений

Затих, прохолоду дихаючи.

Бунін залишався вірним своєму антісімволізму, він ніяк не міг повірити, що форма здатна служити не тільки вмістилищем думки, але й висловлювати саму думку.

Форма віршів Буніна, звичайно, бездоганна, але не можна не відзначити, що поет свідомо позбавив її багатьох істотних можливостей. Зв’язавши свою форму, він почасти пов’язав себе.

Багряна сумна місяць

Висить далеко, але степ ще темна,

Місяць у темряву свій теплий відблиск сіє

І над болотом червоний морок майорить.

Вже пізно – і яка тиша.

Мені здається, місяць оцепенеет:

Вона наче виросла з дна

І допотопної лілією червоніє.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Ця тема — водночас проста і складна. Проста, бо немає людини, яка б не могла сказати, що таке хліб. Складна, бо надто символічною є ця річ для всіх нас.

Далі треба писати, що без хліба людина не проживе. Проблема в тому, який хліб мати на увазі. Так, хліб входить до денного раціону, мабуть, 90 % землян і в багатьох мовах символізує їжу як таку. Але дуже небезпечно зупинятись тільки на житньому чи пшеничному хлібі. Думаю, тут треба говорити власне про людське щастя.

Найщиріші уявлення про щастя зустрічаємо у святкових побажаннях, коли зичать, щоб був:

Мир на землі та Хліб на столі.

Це правда, та не вся. Приклад сучасних розвинених держав доводить, що й надмір хліба на столі не робить людину щасливою. Більше того, як стверджує статистика, найбільший відсоток самогубців у світі приходиться на американських мільйонерів — людей, які могли б кожний прогодувати кілька областей, а то й маленьку державу! Чому ж ці люди йдуть із життя?

«Не хлібом самим буде жити людина…». Наскільки правильні слова! Скільки суспільних експериментів (наприклад, соціалізм у СРСР та Китаї) провалилося через неврахування цього. Неправда, що у здоровому тілі — здоровий дух. Радше, навпаки. Залізне здоров’я і тугі м’язи ще нікого не врятували від страху за життя рідних, невизначеного майбутнього, незнання цілі у житті, не навчили справжніх людських відносин. У багатьох тюрмах спостерігають ситуацію, коли кремезні «бугаї» виструнчуються перед худорлявими «авторитетами», які беруть гору тільки силою духу. Та й у фізичному світі те ж саме — смерть приходить тоді, коли із сильного тіла виходить невидиме життя. І тут уже нічого заподіяти неможливо.

Людині для повноцінного існування духовний хліб потрібен так само, як і фізичний. Культура, освіта, переконання, внутрішня шляхетність, чуйність і такт — усе це потрібне гармонійній особистості. Але найбільше людині потрібен Хліб життя, Слово Боже. Довгі роки ми спочатку відкрито воювали з ним, а потім просто замовчували, прикриваючись розмовами про необхідність «бути як всі», «головне — без крайнощів і збочень», «це — моя особиста справа…». Тепер — унікальний час свободи і права вибору. Ніщо так не змінює людину на краще, ніж наслідування біблійних ідеалів.

Ми — свідомі особистості й не можемо ухилятися від складних рішень тільки тому, що «так роблять усі», а «так не робить ніхто». Настав час власної відповідальності. Для щастя потрібен хліб фізичний, але духовний – необхідний.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Жил себе мужик, и была у него собака. Пока была собака молодая, стерегла она хозяина, а как состарилась, то прогнал хозяин ее со двора. Бродила она по степи, ловила мышей, что попадалось, то и ела.

Раз ночью повстречал собаку волк и говорит:

- Ты куда, .собака, идешь?

- Да вот пока была я молодая, хозяин меня любил, ведь я хозяйство его стерегла, а как состарилась, он меня и прогнал со двора. Волк спрашивает:

- Собака, а может, ты есть хочешь?

- Хочу, - говорит. Волк говорит;

- Пойдем, я тебя накормлю.

Пошли. Идут степью; высмотрел волк овец, посылает собаку:

- Ступай, - говорит, - погляди, что это там пасется?

Собака пошла, возвращается и говорит:

- Овцы.

- Чтоб они подохли. Только понабьем в зубы шерсти и не наедимся, голодные останемся. Пойдем дальше.

Идут, Увидел волк гусей.

- А ступай, - говорит, - погляди-ка, собака, что там пасется?

Собака пошла, посмотрела, возвращается, говорит:

- Гуси.

- Чтоб они подохли. Понабьем в зубы перьев и не наедимся. Пойдем, - говорит, - дальше.

Идут дальше. Видит волк - коняга пасется.

- А ступай, - говорит, - собака, погляди, что там пасется?

Собака прибегает, говорит:

- Коняга.

- Ну, это наша будет, - говорит волк. Подошли к этой коняге. Волк так землю и роет, в ярость себя приводит. Потом говорит:

- А погляди-ка, собака, что, хвост у меня трясется? Посмотрела собака.

- Трясется, - говорит.

- А теперь погляди, - говорит волк, - глаза у меня осоловели?

- Осоловели, - говорит собака.

Тогда волк как бросится, как ухватит конягу за гриву, разорвал, и едят вместе с собакой. Волк молодой, тот скоро наелся, а собака старая - грызет, грызет и не съест ничего. Сбежались собаки и прогнали волка.

Идет собака и нашла по дороге такого же старого кота, как и она, - ловит мышей в степи.

- Здравствуй, - говорит, - кот! Ты куда идешь?

- Да так вот брожу себе. Пока был я молодой, у хозяина работал - мышей ловил, а теперь стар уже стал, мышей не вижу, невзлюбил меня хозяин, не дает мне есть, прогнал меня со двора, вот я и брожу.

Говорит собака:

- Ну, пойдем, брат котик, я тебя накормлю. (Уже и собака хочет сделать так, как волк.)

Идут они вдвоем; увидела собака овец, посылает кота:

- Беги, - говорит, - братец, погляди, кто там пасется?

Кот побежал, посмотрел и говорит:

- Овцы.

- Да черт бы их побрал! Понабьем в зубы шерсти и не наедимся. Пойдем дальше. Идут. Увидела собака гусей.

- Ступай, - говорит, - братуха, посмотри, кто пасется?

Побежал кот, посмотрел, говорит:

- Гуси.

- Да ну их к бесу! Понабьем в зубы перьев и не наедимся.

Пошли они дальше. Идут. Увидала собака конягу.

- Беги, братишка, - говорит собака коту, - погляди, кто пасется?

Пошел кот, посмотрел, говорит:

- Коняга.

- Ну, это наша будет, - говорит собака, - наедимся вдоволь.

Начала собака есть землю, ярится и говорит:

- А погляди-ка, кот, хвост у меня трясется?

- Нет, - отвечает кот.

Собака опять землю гребет, чтобы рассердиться, опять спрашивает:

- Ну что, трясется уже? Скажи, что трясется. Посмотрел кот и говорит:

- Начал маленько трястись.

- Трепанем теперь чертову конягу! -говорит собака. И давай собака разгребать землю, спрашивает кота:

- А погляди, братец, глаза у меня осоловели? А кот говорит:

- Нет.

- Э, врешь! Скажи: осоловели! - просит собака. Тут собака как рассердится да как вскочит на конягу! А коняга как даст ей копытом по голове! Упала собака и глаза вылупила. А котик подбежал и говорит:

- Ой, братец, как у тебя глаза-то посоловели!..
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Давно улетели на юг щебетуньи-ласточки, а ещё раньше, как по команде, исчезли быстрые стрижи.
В осенние дни слышали ребята, как, прощаясь с милой родиной, курлыкали в небе пролетные журавли. С каким-то особым чувством долго смотрели им вслед, как будто журавли уносили с собой лето.
Тихо переговариваясь, пролетели на теплый юг гуси...
Готовятся к холодной зиме люди. Давно скосили рожь и пшеницу. Заготовили корма скоту. Снимают последние яблоки в садах. Выкопали картошку, свёклу, морковь и убирают их на зиму.
Готовятся и звери к зиме. Проворная белка накопила в дупле орехов, насушила отборных грибов. Маленькие мыши-полевки натаскали в норки зёрен, наготовили душистого мягкого сена.
Поздней осенью строит своё зимнее логово трудолюбивый еж. Целый ворох сухих листьев натаскал он под старый пень. Всю зиму спокойно будет спать под тёплым одеялом.
Всё реже, всё скупее греет осеннее солнышко.
Скоро, скоро начнутся первые морозы.
До самой весны застынет земля-матушка. Все от нее взяли всё, что она могла дать.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Красив и печален русский лес в ранние осенние дни. На золотом фоне пожелтевшей листвы выделяются яркие пятна красно-жёлтых клёнов и осин. Медленно кружась в воздухе, падают и падают с берёз лёгкие, невесомые жёлтые листья. От дерева к дереву протянулись тонкие серебристые нити лёгкой паутины. Ещё цветут поздние осенние цветы.
Прозрачен и чист воздух. Прозрачна вода в лесных канавах и ручьях. Каждый камешек на дне виден.
Тихо в осеннем лесу. Лишь шелестит под ногами опавшая листва. Иногда тонко просвистит рябчик. И от этого тишина ещё слышнее.
Легко дышится в осеннем лесу. И долго не хочется уходить из него. Хорошо в осеннем цветистом лесу... Но что-то грустное, прощальное слышится и видится в нём.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Т. Г. Шевченко народився в Украïнi. Тут минуло його дитинство серед вишневих
садкiв i струнких тополь, серед людей, гноблених i нещасних, яким був i вiн сам,
але красивих душею, добрих i спiвучих. Добро i зло вiн бачив на землi свого
дитинства, рай i пекло, i вiдчував свою єднiсть з Украïною, з ïï
народом. Все це стало часткою його самого. Вiн справдi вийшов з народу, жив з
народом, всiма своïми думами i почуттями був з ним мiцно i нерозривно
зв’язаний.
I в його пiснях-думах бринить ота любов до Украïни i украïнцiв, яка
невiддiльна вiд поезiï Кобзаря; без неï немає Шевченка.

Я так ïï люблю,
Мою Украïну убогу,
Що прокляну святого Бога
Й за неï душу погублю, -
пише поет.
I любить вiн рiдний край у його спокiйнiй красi пiд спiв солов’я i у бурях, коли
сичi перекликаються.
Поетовi болить доля рiдного раю, про нього вiн думає перш, нiж про власну долю:

Менi однаково, чи буду
Я жить в Украïнi, чи нi…
…Та не однаково менi,
Як Украïну злiï люди
Присплять, лукавi, i в огнi
Їï окраденою збудять…
Ох, не однаково менi.
(“Менi однаково…”)
Покидаючи неньку-Украïну (не з власноï волi!), вiн прощається з нею:

Прощай, свiте! Прощай, земле,
Неприязний краю!
Моï муки, моï лютi
В хмарi заховаю.
А ти, моя Украïно,
Безталанна вдово!
Я до тебе лiтатиму
З хмари на розмову.
(“Сон”)
До неï вiн лине серцем з далекого Петербурга i з оренбурзького за-слання. Їй
вiн присвячує своï пiснi, своïх безталанних i водночас щасливих (бо
вiчних!) дiтей.
В Украïну iдiть, дiти,
В нашу Украïну…
…Там найдете щире серце
I слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
а ще, може, й славу.
(“Думи моï…”)
I поховати себе поет просить “На Вкраïнi милiй” (“Заповiт”).

Але любов до краю свого дитинства, любов до своєï батькiвщини не заслiпила
великого сина украïнського народу. Вiн розумiє, що “пани лукавi” “у раï
пекло розвели”:
Он глянь: у тiм раï, що ти покидаєш
Латану свiтину з калiки знiмають…
А он розпинають вдову за подушне,
А сина кують…
А онде пiд тином холодна дитина
Голодная мре,
А мати пшеницю на панщинi жне.
(“Сон”)
Тут ситi пани визискують знедолених людей (“лани братами оремо, а ïх сльозами
поливаєм”), ласi розпусники користуються правом першоï ночi, роблять
покритками чарiвних сiльських дiвчат.
Тому i кличе Великий Кобзар “кайдани порвати” i вражою злою кров’ю волю
“окропити”, “громадою обух сталить та гостре вигострить сокиру та й заходиться вже
будить хиренну волю”, тому i оспiвує вiн, поетизує всякий протест: масовий та
iндивiдуальний (“Гайдамаки”, “Варнак”, “Єретик”, “Неофiти” тощо), пасивний i
активний, стихiйний i свiдомий – i засуджує покiрнiсть, схильнiсть забути кривди.
Йому гiрко, коли люди
Нiмi на панщину iдуть
I дiточок своïх ведуть.
(“I вирiс я на чужинi”)
“Нехай, забудеться i так…”
(“Не спалося, а нiч, як море”).
I всiх страдникiв i борцiв поет називає братами i сестрами, з якими його єднає
ненька-Украïна. Цi люди живуть у його серцi, живуть у його творах. Це i його
мати, яку “ще молодую у могилу нужда та праця положила”, i батько, що “не витримав
лихоï долi – умер на панщинi”, i брати, яким “лоби поголили”, i сестри, що
вiк свiй провели у наймах i злиднях, i кохана його Оксаночка, яку спiткала доля
Катерини. Але рiдними були поетовi i ота мати, що “на панщинi пшеницю жала” i далi
сну-мрiï про волю не йшла, i нещасна бунтiвна Марина, i Перебендя, з його
пiснями-думами про долю Украïни, i наймичка Ганна, що знайшла пораду своєму
горю у добротi людськiй, i герой поеми “Юродивий”:
Найшовсь таки один козак
Iз мiлiона свинопасiв,
Що царство все оголосив:
Сатрапа в морду затопив…
I гордi Залiзняк та Гонта, що йшли на боротьбу за волю народну, жерт-вуючи всiм,
навiть власними дiтьми (“Гайдамаки”), i ще тисячi названих та безiменних
украïнцiв, бунтiвних i покiрних, але близьких душi поета.
Але великому Кобзаревi чужа була нацiональна обмеженiсть украïн-ських панiв
типу “завзятого патрiота” Петра Скоропадського (“у свитi ходить мiж панами та п’є
горiлку з мужиками, i вольнодумствує в шинку”, а водночас “кругом паскуда”, що “в
селi своïм дiвчаток перебирає”), чи персонажiв вiрша “I мертвим i живим…”
Поет добре знав украïнцiв, що любили “на братовi шкуру, а не душу”. галерею
таких панiв вiн показав у вступi до поеми “Сон” та мало не в усiх своïх iнших
творах.
Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якоï обмеженостi, вважаючи, що здобутки
кожноï нацiональноï культури є здобутком всього людства.

Учiтесь, читайте,
I чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
(“I мертвим, i живим…”)
Саме тому, мрiючи про вiльну Украïну, де “у селах у веселих” будуть “i люди
веселi”, де “врага не буде супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi”.
Поет уявляв собi “сiм’ю вольну, нову” народiв, де оживе природа i оживуть люди, де
не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

..
Праздники Украины
Праздники Украины
Погода
Прогноз погоды в Вилково » Украина
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ
Шевченко Т Г
М.Коцюбинський
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Іван Франко
Пришвин М.М
Вишня Остап
111


Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки" - сочинение "Вечера на хуторе близ Диканьки"

Реферат: Політичний портрет М. Грушевського

Скачать Бонк - Английский шаг за шагом

Смотреть онлайн Гарри Поттер (все части)

Смотреть онлайн Сказка о царе Салтане (1966) DVDRip

Смотреть онлайн Дюймовочка (2007) DVDRip

...
Поисковый анализ сайта
Besucherzahler russian brides interesting marriage foreign men
счетчик посещений

Copyright MyCorp © 2024