Наших гостей ми вітаємо найдорожчим, що символізує красу, багатство і могуття України, - хлібом із калиновим кетягом.
(Діти підносять хліб)
Ведучий 2:
Мій край чудовий – Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов'я.
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ.
Цвітуть волошки сині в житі
Звідсіль веде дорога в світ.
І найдорожча рідна мова
Джерельцем радісно дзвенить,
І мила пісня колискова
Чумацький шлях кудись зорить…
Усе найкраще і єдине,
І радості всі, і жалі…
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!
Ведучий 1:
Над водою красуня калина
І чебрець, і любисток, і м'ята –
Це усе, це усе Україна,
Як же, рідна, тебе не кохати.
Я люблю твої верби й тополі.
Ясноокії в небі зірниці.
Дай же, Боже, щасливую долю
Тій землі, де джерельні криниці.
Тим полям, що сміються колоссям,
І гаям, і садам біля хати,
І криштальним, мов спогади, росам,
Й рушникам, які вишиила мати.
Лине, лине печаль журавлина,
І у вирій летять дикі гуси:
Батьківщина і мати – єдина,
Я тихенько за них помолюся.
Одягає намисто калина,
Чорнобривці, любисток і м'ята.
Рідна серцю, моя Україно,
Як же можна тебе не кохати.
Ведучий 2:
Розквітай, прекрасна Україно!
Рідна земле, матінко моя,
Хай лунає мова солов'їна,
Пісня неповторная твоя!
Пісня про Україну
Ведучий 1:
Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців – клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. Правду каже прислів'я: «Без верби й калини нема України».
Вірш «Без верби й калини»
Хто свій рід забуде,
Рідних маму й тата,
Той хай не вертає
До своєї хати.
Пам'ятаю, мамо,
Твоє тихе слово,
Що воно учило
Добру та любові.
У вербі, дитино,
Сонце прокидається,
На гілках калини
Діти колихаються.
Опустила віти
Червона калина,
Тихо шепче з вітром
Верба й тополина.
А до мене знову
Мамин голос лине:
«Без верби й калини
Нема України».
Ведучий 1:
А звідки пішла назва «калина»? Послухайте легенду про це.
Легенда
Ведучий 2:
Калина – це лісовий кущ. Росте вона переважно на вологому грунті, поблизу річок і лісових струмків, у гаях, дібровах, на схилах, на узліссі, на лісових галявинах. Красива калина в усі пори роки. Пізньою весною, коли сонце щедро дарує тепло, калина вбирається у білі «букетики» з квітів. Придивіться до них. Зовні у букетику квітки великі, зібрані у віночок, а всередині – дрібненькі, непоказні. Цікаво, що великі квіти не дають плодів, а з маленьких восени дозрівають плоди калини. Проте і великі квіти розцвітають недаремно – своєю красою приваблюють комах. Побачить їх бджола чи джміль і прилетить з квітки на квітку, перенесе пилок. А для квіток це корисно – більше буде плодів. Влітку починають визрівати дуже гарні яскраво-червоні блискучі плоди, наче жменями розкидані серед розкішного зеленого листя. До пізньої осені і навіть взимку, коли вже випадає сніг, висять вони на гілках, прикрашаючи ліс. Її ягодами ласують мешканці лісу.
Пісня «Ой є в лісі калина»
Вірші Т.Шевченка: «Тече вода з-під явора», «Вітер з гаєм розмовляє», «Зацвіла в долині…»; Івана Франка «Червона калино! Чого в лузі гнешся?»; вірші, складені учнями, про калину.
Ведучий 1:
Образ калини входить у свідомість кожного українця ще з раннього дитинства, разом з маминою колисковою.
Люлі, дитя, спати, бо пішла десь мати,
Пішла на долину ламати калину.
Калину ламати, дитя напувати.
Щоб росло здорове й мало чорні брови,
Ще й рум'яні щічки, ой, хоч трішки.
Спи, дитино, бо покину,
Сама піду по калину,
Наламаю калиноньки
Та й покладу в головоньки.
А калинонька буде цвісти,
А дитина буде рости.
Пісня «На калині мене мати колихала»
Ведучий 2:
Образ калини поширений в українських звичаях і традиціях.
Починаючи з Пречистої (28 серпня), дівчата ходили по калину на луги та в урочища.
Знайшовши перший кущ, вони водили круг нього хоровод з першою зламаною гілкою. Кожна дівчина брала по дві ягідки до рота, примовляючи: «Допоможи, калинонько, бути з милим в парі». Потім зривали з інших кущів пучки. Кожна дівчина брала по дві ягідки до рота. Біля хати дівчата калинові пучки передавали матері, а та говорила:
«Будь, доню, ти червона та здорова, як калина». «А ти, калино, будь готово на коровай, квітки весільні, на здоров'я людям».
Кілька гілок уносили до хати, а решту під стріху.
Ведучий 1:
Калина супроводжує людину усе життя. Її садили біля кожної оселі, найчастіше, біля застільного вікна. Казали, що – це символ любові, мудрості.
Восени, вставляючи подвійні вікна, між рамами кладуть пучки червоних грон. У найлютіші морози і хурделиці вони живили теплом і красою осені. Тому, хто не садив біля своєї оселі калини, а ще гірше, коли викорчовував, - ні його, ні дітям, ніколи не почути найчистішої, найніжнішої у світі пісні. Її може подарувати лише калинова сопілка.
Було повір'я, якщо зробити таку сопілку, неодмінно в сім'ї народиться син.
Ведучий 2:
У народі цінують калину за цілющі властивості. Не було корисніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком очищали обличчя, щоб рум'янилось. Недарма ще й зараз можна почути вислів, що червона калина від ста хвороб рятує.
З калини готують пироги, варення, кисіль.
Ведучий 1:
Живе образ калина не тільки в піснях, легендах, казках, а й у прислів'ях та приказках.
Ø У лузі калина з квіточками, немов матуся з діточками.
Ø Запишалася калина, наче красная дівчина.
Ø Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.
Ø Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягоди дарує.
Ø Похолоднішало вкінці травня, риба не ловиться, калина в цвіт убирається.
Ø Посадиш біля хати калину – будеш мати долю щасливу.
Ø
Ведучий 2:
Пам'ятайте: ламати, зневажати калину – великий гріх. Бо калина – жива душа того, хто посадив її, душа народу нашого. Калинонька – це образ матері, батька, родини, цілого роду нашого красного. Тож «не цураймося, признаваймося, бо багато нас є».
Пісня: «Ой роде наш красний»
Антоніна Листопад
Посадіть калину
Коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась щиро доля
Материнський ніжний цвіт.
Посадіть калину…
на городі,
щоб розквітнула земля!
Із роси – пречиста врода,
з неба – почерк журавля.
Посадіть калину…
коло тину,
Щоби злагода цвіла!
Буде щедрою родина –
буде честь їй і хвала.
Посадіть калину…
Коло хати,
Щоб на всеньке на життя!
Стане кожен ранок святом,
Дітям буде вороття.
Синє небо,
золотеє поле,
Посадіть калину
коло школи.
А щоб цвіт її не стерся,
не зів'янув в спориші,
посадіте коло серця,
щоб цвіла вона в душі.
Ведучий 1:
Калина – це наша Україна. Любімо її, шануймо! Посадімо на своєму обійсті кущ калини – на щастя, на добро, на велич рідної України.
