В напівзатемненому залі звучить музика Ф.Шуберта ”Діва Аве Марія”.
Голос диктора:
Все упованіє моє На тебе, мій пресвітний раю, На милосердіє твоє, На тебе, мати, возлагаю, Святая сила всіх святих Пренепорочная, блогая.
(Т.Г.Шевченко "Марія”)
I ведучий. Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок безлюдному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
II ведучий. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі та біді – це в характері нашого народу.
I ведучий. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей; котрі прийшли на допомогу багатострадальному – народові Вірменії після страшного землетрусу; Україні, Білорусії – після аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії в Таджикістані.
Читець:
Не говори про доброту, Коли ти нею сам не сяєш Коли у радощах витаєш, Забувши про чужу біду. Бо доброта не тільки те, Що обіймає тепле слово В цім почутті така основа, Яка з глибин душі росте. Коли її не маєш ти, То раниш людяне в людині. Немає вищої святині, Ніж чисте сяйво доброти. (О.Довгий)
II ведучий. Доброта, милосердя – багатоликі. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами.
I ведучий. Милосердя й доброта–як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібні землетрус ? Чи Чорнобильська катастрофа ? Хіба без них не можна бути милосердним ? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги.
II ведучий. На Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Близько 200 тис. З них проживають в будинках-інтернатах, їх об’єднює немічність і самотність.
I ведучий. У злигоднях живуть 5 тис. в наших земляків. Близько 1 тис. з них мешкають в напіврозвалених халупах. 7 тис. - ті, хто отримує мізерну пенсію. Є і таких чимало, які існуєть на межах бідності. Сумні цифри, незвичні. Та це правда життя.
II ведучий. Важко уявити люди страждають не від того, що на щодень не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного "Добрий день” (Звучить музика).
Читець:
Кажімо більше ніжних слів Знайомим, друзям і коханим Нехай комусь тепліше стане Від зливи наших почуттів. Нехай тих слів солодкий мед Чиюсь загоїть рану (Чи перший біль, чи то останній)- Коли б то знати наперед! Кажімо більше ніжних слів, Комусь всміхаймось ненароком, То не життя людське коротке, Короткі внас слова черстві Кажімо більше ніжних слів... (І.Вовк)
I ведучий. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим. "Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небуть з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні ...” так писав письменник-гуманіст А.П.Чехов.
Читець:
Не нарікай на глухість душ людських І не гостри в злобі на них зубів... А ти, що людям зробив, Що вимагаєш доброти від них? Чого, мовчиш, подумай і збагни, Але уже з низької висоти, І зваж, і переваж, а хто є ти? І зваживши, нікого не вини. А сам в своє більмо душі заглянь, Чи там хоч раз добром світила рать І променем зорилося святим? І ти збагнеш, що до твоїх страждань Не відгукнеться власна глухомань А ти шукаєш в людях доброти. (О.Когачун)
II ведучий. Мудрі французи кажуть: ”От якби то молодість знала, якби ж то старість могла ...” Гей-гей, старість-не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш, - усе краще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність. Добре, коли за своєї життєвої зими звив тепле гніздечко родинне, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає ...(Звучить музика О.Рахманінова ”Всеношное бдение”)
I ведучий. Будинок пристарілих, сумне пристановище на схилі літ. Хоч там непогано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми і т. д. Чому старі радіють, коли звідси їх забирать, чому просто на очах в’януть, почувши новину, що їх відправляють в будинок пристарілих.(Виходять на сцену).
Молодий чоловік: Все гаразд, мамо, документи в будинок пристарілих оформлені. Там вам буде добре ... Спокій, тиша, обслуговування ... І ми не набридатимемо. Звісно, інколи будемо заглядати.
Мати: Одна тепер, назавжди одна ... Ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме сенсу, стане байдужим настільки, що втратить ціну.
Чоловік: То що все, мамо ? Ми ж не куди-небудь, а в будинок пристарілих. Там вам буде краще, ніж з нами ... Вона розуміє, що діти відправляють її в зал чекання перед похоронною процесією.
Читець:
Людина чуйна Й пса не вижене із двору, Коли проживає Десяток-другий літ, Охороняючи садок його й комору, Притулок дасть, Поїсти дасть, як слід, А зла- І рідну матір виряджає, Коли нема вже користі від неї.
(Мелодія Баха)
II ведучий. Гіркі материнські сльози, гіркі як полин, і пекучі такі. Чи буває в світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю, тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо! – почулося бабі Наталі, і вона незважаючи на свої 83 роки кинулась до вікна. Чи не сини це на дворі гукають її ? Ні. Знову почулося. Далеко залетіли сини, думає старенька. А я ж так давно їх бачила.