Мужай прекрасна наша мово, живи народу віще слово, цвіти над нами веселково, як мир, як щастя, як любов! (М.Рильський)
Святково прибраний актовий зал школи. На фронтальній стіні – портрет Тараса Шевченка у вишитому рушнику, у високих вазах саморобні квіти, на стінах плакати. (Звучить лірична мелодія)
Ведучий І Україно… Мила моя Україно! Тихії води і яснії зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки… Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі… Ведучий ІІ Земле Шевченкова, земле Франкова, Ниво засіяна щастям-добром, Вічна твоя соловейкова мова, Вічна розмова Дністра із Дніпром.
(На фоні мелодії пісні «Боже Великий, єдиний») Виходить дівчина в українському вбранні і читає: – Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народна. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Величальна молитва наша у своїй нерозділеній трійці, що єси ти і Бог Любов, Бог Віра, і Бог Надія! Мово наша! Звонково кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела десь б’ють від Магми, тому й вогненна така. А вночі, купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава ти. Ведучий І Тож станем перед Богом на коліна, схилимо в шані голови свої, Щоб наша мова рідна солов’їна, Цвіла, як весняні гаї.
(Звучить пісня Т.Петриненка «Україна»)
Ведучий ІІ Мово рідна! Ти співуча душа мого народу! Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню!Співуча і неповторна, ти увібрала в себе шум зелених дібров, золотий гомін полів і морів, ніжний запах луків і трав. Сила слова безмежна. У ньому неосяжна душа народу, його щирість, радості й печалі, солоний піт і солодкий духмяний коровай. Мова – неоціненне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління мужність і славу, культуру і традиції Мова – є Вічність, Правда, Добро, Краса нашого народу. Ведучий І О рідна мово! В тобі лани широкополі, благословення мамине і хліб. Без тебе я страждав би, як без долі, і вже давно, приречений, осліп. Життя мого майбутнього основа, нехай же родить щедро твій город Коли щеза чиясь у світі мова, Щезає разом з нею і народ. (Звучить пісня «Виростеш ти сину»)
Ведучий І Віками народ витворював цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши пісенні шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило українське слово шати й визнання серед народів близьких і далеких.
Читець І Мово, українська, мово моя мила! Ти уся із співу, весняних дібров. Ясна – як усмішка, чиста – як сльозинка. Ти моє найбільше щастя і любов.
Читець ІІ Я до тебе мово, так горнуся щиро У слова вслухаюсь різні і прості. Мово моя, мово – найдивніше диво Ти моя молитва в радості й журбі.
Читець І Я тебе, кохана, в душу увібрала Разом з материнським щедрим молоком, А іще з піснями, що їх так співала Матінка, схилившись над моїм чолом. Ти уся із співу, весняних дібров.
Читець ІІ Мово, моя мово – мовонько шовкова, У вінку біленькім – світла і легка. Ти для мене завжди бажана й святкова. І мене без тебе на землі нема.
(Звучить пісня «Краю мій коханий»)
Ведучий І Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою і живою водою, що повертає віру в добро… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і одухотворити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину…
Учень Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках та повір’ях мові. У народі вірили колись, що певним словом, яке мало хто знає, можна й скарби в землі знаходити, й хвороби та всякі недуги лікувати, від лихої людини та звіра боронитись. «Ласкавими словами й гадюк чарують» – каже українська приказка, а друга додає «Слово не стріла, а глибше ранить», «Сказаного ц сокирою не вирубаєш», «Що вимовиш язиком, того не витягнеш волом», – запевняє народна мудрість.
Читець І Ти постаєш в ясній обнові, Як пісня линеш, рідне слово, Ти наше диво калинове, Кохана материнська мово!
Читець ІІ Несеш барінь, гарячу яру В небесну синь пташиним граєм і, спивши там від сонця жару, зеленим дихаєш розмаєм.
Читець І Плекаймо в серці кожне гроно Прозоре диво калинове, Хай квітне, пломенить червоно В сім’ї великій, вольній, новій.
(Звучить пісня «Святкова»)
Ведучий І Мова наша, мова – Мова кольорова, В ній гроза травнева Й тиша вечорова. Мова наша, мова – Літ минулих повість. Вічно юна мудрість, Сива наша совість. Я без тебе, мово, Без зерна полова, Соняшник без Сонця, Без птахів діброва, Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє.
Учень Буква до букви – слово вродилось, Заусміхалось, заколосилось; Серце зраділо слову, як брату, Слово – це щастя, слово – це свято.
Учениця Слово – до слова думка вродилась, З уст, ніби пісня, щиро полилась. Ніжна, красива, мудра, крилата, Думка – це радість, думка – це свято.
Учень Вчімося, друзі, слово любити. Слово до слова й думка сповита. Люди без думки – птиці безкрилі З думкою люди мудрі й щасливі.
(Звучить пісня «Святкова») …Чуєш, пісня лунає, ти мимохіть тягнешся вслід за нею – вона старіша від тебе на тисячоліття і та тисячоліття молодша. Слово в пісні, як вода в річці. … Це ти несеш слово в серці, як наполохану пташку. Слово довірилося тобі і повірило в тебе! Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули, життям своїм переповни. Ведучий ІІ Роде наш красний, роде наш прекрасний, Іншого в світі, не шукаєм ми; Дух український, вольний незгасний Не подолати силам зла і пітьми; Ери нової вже гримлять громи.
Ведучий І Слово погідне, слово наше рідне, Любим тебе ми, будем вік любить, Обрій відкрився, всім світом ти видне, Видне як сонце, як ясна блакить; О рідне слово, хай тобі щастить!
(У виконанні ансамблю звучить пісня «Роде наш красний»)