Якось Господь вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, росіяни - владність, поляки - здатність до торгівлі, італійці - хист до музики. Обдарувавши всіх, підвівся Господь із Святого трону. І раптом побачив у куточку заплакану дівчину.
Вона була боса, у вишиваній сорочці, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини. - Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь. - Я - Україна. А плачу, бо стогне моя земля від пролитої кровіі пожеж. Сини мої на чужині, працюють на інших. А вороги знущаються з вдів та сиріт. У своїй хаті нема правди та волі. - Чого ж ти не підійшла до Мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? Дівчина хотіла вже йти, однак Бог, піднявши правицю, зупинив її. - Є у Мене неоціненний дар, який уславить тебе на весь світ. Це - пісня. Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям та вірою понесла пісню в люди. Так, пісня і мова - це нашого народу основа.
Наша мова - дар від Бога, Вслухайся гарненько, І почуєш , як заб"ється У грудях серденько.
Ти почуєш в нашій мові. Як жайвір співає, Як соловей в час ранковий Світ благословляє.
Наша мова є барвиста, Як на лузі трави, Кожне слово , мов квіточка, Щире , не лукве.
В ній почуєш, як струмочок З берегом говорить, Як вітерець в темнім борі Пісеньку заводить.
Передайте цей скарб далі- Від роду до роду, Щоби душа не збідніла Нашого народу.
