Среда, 26.07.2017, 19:36
Приветствую Вас Гость | RSS

Детская библиотека г.Вилково

Поиск
Форма входа

Наш банер
Герб України
Герб Вилково.
Запорозький козак
Вилково
Князь Володимир
Одесская область
ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Города и села
Статистика

Онлайн всего: 1
Зайцев: 1
Пользователей: 0
Главная » 2013 » Сентябрь » 3 » Володимир Аврамович Чубенко
12:56
Володимир Аврамович Чубенко


Народився Володимир Аврамович Чубенко 12 листопада 1927 року в селі Дубівці Новопразького району Кіровоградської області. Його дитинство минуло в Кривому Розі, куди переїхали батьки. У 1945—1951 рр. служив в армії. Після звільнення в запас майже піввіку трудився на моторобудінному заводі (нині — «Мотор Січ»): спочатку — слюсарем-складальником, а потім і до сього часу — кореспондентом багатотиражної газети.

Перші вірші Володимира Чубенка з'явилися в друці в 1950 році (армійська газета «Красный воин»). У 1971 році побачила світ його перша книжка «Балакучий автомат». З 1976 року він - член Спілки письменників України.

Нині ім'я Володимира Чубенка добре знане в Україні. І не лише завдяки книгам (а їх у поета тринадцять), але й численним публікаціям у періодиці: здається, важко знайти журнал чи газету, які б не друкували веселих «чубинок» нашого земляка. Особливо міцна дружба поета з «Перцем» (не випадково журнал уже двічі відзначив гуморески Володимира Чубенка премією). Сьогодні без творів «Чуба» (так іноді кликали поета колеги й друзі) неможливо уявити обласні газети. А ще В.Чубенко — активний учасник таких гумористичних свят, як «Вишневі усмішки», Олійниківські читання, «Сорочинський ярмарок», «Весела Січ» та інші. 1973 року він брав участь у першому Республіканському конкурсі гумористів і став його лауреатом.

На одній із книжок, подарованих мені, друг, земляк і колега по гумористичному цеху Володимир Чубенко написав так: «Поки ми можемо сміятись, нам стресів нічого боятись». Справді, сьогодні стреси на кожному кроці, вони можуть звалитися на нас у будь-яку хвилину. Та (спасибі!) є сміх — чудодійний громовідвід, «швидка допомога», жива вода: він знімає нервову напругу, повертає нам віру, заряджає нас оптимізмом. У цьому плані підсумкову книгу чудового гумориста і сатирика Володимира Чубенка можна вважати своєрідним рятувальним кругом, кинутим нам, усім, хто безпорадно борсається в морі житейських проблем. Хапайтеся міцніше за нього й утримаєтеся на «плаву», і випливете на берег, і здійсните свої грандіозні плани! Якщо ви в парі зі сміхом, вам і смерть не страшна. І то даремно дехто панікує: мовляв, нам не до сміху. Навпаки! Похмурість нам не личить. Адже ми, біс забирай, запорожці — нащадки тих, що й на палю йшли з жартом на вустах. А допустимо, що сміх стане в суспільстві дефіцитом, — і нам справді капець. Тим паче заслуговують доброго слова люди, які турбувалися, аби ми не розучилися сміятися, не забули, яке красиве усміхнене лице, очі, що іскряться веселощами, усмішка «від вуха до вуха»...

А втім сміх не тільки бадьорить, підвищує тонус, дарує радість життя, але й лікує. Він — патентований засіб від багатьох болячок, властивих людям. Більше того — як каже китайська мудрість, від гніву старіють, від сміху молодіють. А японці, наприклад, вважають, що щастя заходить тільки в той дім, де лунає сміх.

Володимир Чубенко — один із чародіїв-сміхотворців, невтомний трудівник гумористично-сатиричної ниви, справжній цілитель нашого настрою та здоров'я. Не одне десятиліття він, мов із чарівного рукава, сіяв наліво й направо свої веселі «чубинки». Скільки їх? Сотні, а може й тисячі. До цієї добірки ввійшли тільки кращі, відоміші, випробувані часом.

Кілька слів про природу Чубенкового сміху. Його поет не вимучував, не «вичавлював» із себе, не винаходив, як велосипед, а брав пригорщами в народу, в життя, щоб обов'язково повернути, але вже відграненим, відшліфованим алмазом.

Переказувати гуморески чи фейлетони — річ безнадійна. Адже в них важливий не лише сюжет, так би мовити, сатирично-гумористичний заряд, що раптом вибухає сміхом, але й інтонації, деталі, ідіоми, епітети, рими, суфікси, навіть пунктуація. І все ж я ризикну.

Ось, для прикладу, «Візитка» (як запевняє автор, «жарт-бувальщина»). Любитель «зеленого змія» десь у підворітні придбав «перваку», а коли розпечатав, виявив у пляшці... звичайнісіньку воду. Обурений, він кидається до телефону, щоб подзвонити продавцю-шахраю (той залишив пиякові «візитку»):

Набирає номерок.
Слухавку до вуха
Й чує в трубці голосок:
— Водокачка слуха!

Чи не правда, і дотепно, й повчально! А згадаймо «Хто куди» — фейлетон про Мефодія, який любив їздити на всякі курси-семінари «для відсидки». Скінчилося це для нього великим конфузом: випадково потрапив на зібрання «майбутніх матерів». Саркастично звучать рядки поета:

Хоч наслухавсь там усього
І під враженням ходив.
Та нічого після того
Так він і не народив.

А ось у Никифора (фейлетон «Красотолюб») інша «пристрасть»: він, як каже автор, «раніше крав те, що погано лежить, а тепер —те, що й добре поклали». Це він зірвав у трамваї сидіння і прилаштував у своєму човні, в музеї свиснув вазу, в театрі, пардон, красиву ручку, на тротуарі — плити (для дачі, ясна річ). Влучно і гостро звучить кінцівка фейлетону:

І я вже не в силах тривогу таїть —
Щоранку, немов ненормальний.
Біжу, щоб упевнитись в тім, чи стоїть
Фонтан ще на площі Центральній?

У багатьох гуморесках і фейлетонах Володимира Чубенка - запорозький колорит. Як, наприклад, у монолозі «Стріт і гастрит». Воістину гірко, що на наших «стрітах» все більше закордонних вивісок, але, здається, навіки зникли написи, які викликали апетит: «Із сиром пиріжки», «Запорізькі галушки», «Пампушки з часником»...

Ось іще сміх крізь сльози — «Викохала мати чадо»: після того, як мати все віддала своєму сину-бовдуру і той купив «Жигулі»:

Син в машину вліз
Й... до будинку престарілих
Матінку одвіз.

Так у чому ж феномен гумориста і сатирика Володимира Чубенка? У тому, що він на все і вся дивився крізь призму сміху, «вилущував» з усього гумор, плекав сатиру, ставив на службу суспільству своє дотепне слово. Той, кого не смішать його твори, хай нарікає на себе (або звертається до лікаря). Крім того, ніколи не слід забувати слів великого Миколи Гоголя про те, що засміятися щирим, світлим сміхом може лише глибока, добра душа.

Помер Володимир Аврамович 14 жовтня 2006 року.

НЕСПОРТИВНА ГРА

Дім продавши, баба Тася
Всім була хороша.
Поки мала в ощадкасі
Немаленькі гроші.
Діти їй листи писали,
«Били» телеграми.
Все просили-умовляли:
— Їдь до мене, мамо!
Зустрічали, обіймали...
Тицяли їй квіти.
На таксі везли з вокзалу...
Золото — не діти!
Вились, наче голубочки.
Всі коло голубки:
Влітку — садять в холодочку,
Взимку —
біля грубки.
У тарілку підкладали
Їй шматочки ласі...
А як бабині розтали
Гроші в ощадкасі.
Стало нічого вже брати —
Ощадкнижка гола!..
Почали старою грати,
Як у волейбола.
Толя каже:
— Їдь до Яші!..
Будеш гарно жити.
Яша ж враз її — до Маші,
Як багаж — транзитом.
Маша стріне — руки в боки,
Аж слиною бризка:
— Вистача мені мороки...
Житимеш в Лариски!
Тільки й знають, що катають
Матір на колесах.
Внуки те спостерігають
Не без інтересу.
Тож, як знов зайшли дебати.
Де приткнуть матусю, —
Почали і внуки «гратись»
У такому ж дусі.
Одне одному жбурляють
Лялечку дівчатка...
Це ж малі — поки ще грають,
А коли повиростають,
То...
Читай.
Спочатку.


ОПЕРАЦІЯ «ГИКАВКА»

Любить в гурті виступать
Тітка Василина:
— Нині сильна, що й казать,
Наша медицина.
Має засоби які!
Знає всі мікроби...
Та й для неї заважкі
Деякі хвороби.
Як професорські лоби
Морщаться безсило —
О, тоді вже ми, баби.
Беремось за діло.
Багатьох я за свій вік
Теж порятувала.
...Захворів мій чоловік —
Гикавка напала.
Цих болячок, мов кислиць.
Де й беруться в ката.
Лиш горілки вип'є Гриць —
Почина гикати.
Я стрічаю — зразу в крик:
— Нализавсь як зюзька!..
Він же тільки «гик» та «гик».
Як сусідська гуска.
Воду пив, сьорбав компот.
Щоб втопить це лихо.
Набирав повітря в рот
І стояв — не дихав...
Марно! Все одно гика...
Сваха завітала.
Радить:
«Ти його злякай!»
Вже, кажу, лякала, —
Мов, згорів наш спиртзавод:
Бачили заграву...
Що негайно на розвод
Подаю заяву...
В очі бризкала росу —
Тільки й це не діє...
Свашка грима:
«Застосуй
Нашу хірургію!
Треба гикавку таку
Налякати дзвоном:
По порожнім казанку
Бемкнуть макогоном!»
Я й рішилась, хоч було
Чоловіка жалко.
Заховалась під столом,
У руці качалка.
Лиш гикач мій на поріг —
З кухні вибігаю
Й дзень!.. По лобі...
Він і ліг.
Вимкнувсь...
Не гикає!..
Вмить я сваху привела:
«Йди — кажу, — скоріш-но.
Операція пройшла,
Ось поглянь — успішно!
Ізцілився мій гикач.
Лиш ногою дриґнув...»
А наставниця:
«Пробач...
Він не той... не гигнув?..»
Ґулю вздріла ось таку! —
Сплескує та аха:
«Не по тому ж казанку
Дзенькнула ти, свахо!»
Не гика й не диха більш...
Що ж робити, боже!..
«Викликай «швидку» скоріш,
Ще врятує, може!..
«Скора» швидко прибула.
Медсестричка шприцем
Вмить до тями привела
І мене і Гриця.
...Він не п'є вже й не гика,
Бо кажу я: Грицю!
Операція така
Може повториться!

ШТРАФНА КУРКА

Перемацав, перегріб
Речі всі в квартирі —
Та й на пиво не нашкріб
Грошенят Порфирій.
Все — дружина
(ну й жінки!)
Вже дійшла до практики:
Конфіскує й копійки,
Ради профілактики!
І плащі, і піджаки
Жіночка облазила.
Ач, вся одіж язики
З вішалки показує!..
В двір виходить наш бідак.
Лайка з губ зривається.
Раптом чує:
«Куд-куда-ак!..»
Курка озивається.
— Це ж — ідея!..
Ціп-ціп-ціп!..
Кинув їй шкориночку.
У мішок ту курку згріб —
І мершій до риночку!
Теліпа мішок пустий.
Йде назад городами:
І в кишені шелестить!
І в душі — мелодія!..
Тренька жайвір угорі.
Десь зозулька кукає...
Бачить: жінка у дворі!
Курочку розшукує.
Чоловіка вздріла:
-Ба!
Йдеш!.. — І вмить
насілася:
— Наша курочка ряба
Де, скажи, поділася?
Вранці ше отут греблась.
Де ж вона. Порфирію? —
Він єхидно:
— Подалась
Курочка до вирію!
В теплі, значиться, краї
На зиму полинула...
Тож-бо раджу: щоб свої
Витівки ти кинула!
Як обшукувать мене
Будеш, наче мальчика, —
Скоро в гори дремене
І коза з сарайчика!..

СПОРТИВНЕ ЩАСТЯ

Перед вами не втаю,
Розкажу історію:
Як заліз я не в свою
Шлюбну категорію.
Сам на зріст і в товщину
Був тоді ріденький.
«Треба, — думка, — хоч жону
Взяти дебеленьку!..
Мудре рішення й просте.
...Я освідчивсь Нюрі.
Не Софі Лорен...
Зате При мускулатурі.
Як не закохатись тут:
Легко йде з базару.
Хоч в авосьці більш як пуд
Різного товару!
Перед тим, як в загс ввійти
З всім ескорт-парадом,
Пробасила з-під фати:
«Все щоб — за обрядом!»
Пари ті, що вперед нас.
Швидко обкрутили,
Я копіював весь час.
Що вони робили.
Все йшло добре: підійшли.
В книзі розписались.
Вже й обручки одягли.
Вже й шампанське розлили
І поцілувались...
Й тут... мужі, всі як один,
Вправно і надійно
Молодих своїх дружин,
Як легеньких балерин,
До заквітчаних машин
Понесли в обіймах!
Зглянься, доленько моя!
Із лівого флангу
Підхопив свою, і я...
А вона ж як штанга!
Як я ніс! — кошмарний сон.
Де ще та машина! —
В мене вже, мов камертон,
Деренчать коліна.
Мліють руки, чуб змокрів,
Очі — аж на лоба...
А вона пече з-під брів:
— Тільки кинь — попробуй!
Марша хтось мені заграв.
Та нести несила.
Світ померк, і я упав —
Зіпсував весілля.
Кліпнув: хтось мене несе,
Легко, мов пір'їнку.
Придивляюся: а це
Нюра — моя жінка!
Тільки... Що за дивина?
Жартувати досить!
Жде нас «Волга», а вона
В загс мене заносить?!
Та як гримне:
— Розведіть!
— Що ви! — кажуть люди. -
Ви заяву напишіть.
Потім суд ще буде.
Розірвать не просто шлюб,
Поки суд та діло.
Записався я в спортклуб.
Бо й мене заїло.
Чим скінчилось:
Легко я
Виніс з залу Нюру,
І з тих пір любов моя —
Нюра й фізкультура.


НЕ ВСЕ Ж-БРЕХНЯ!

Лютий, наче сто чортів.
Дядько в «Клуб знайомств» влетів:
— Шахраї!.. Майстри брехні!..
Вб'ю з одного маху!
Ви яку жону мені
Підібрали, свахо?!
Щебетали: «Хоч дурна,
І крива й горбата, —
Та на грошики вона
Жіночка багата!»
Я женивсь на цій вівці.
На оцій рахубині...
— А у неї в гаманці
Пусто, як у бубоні!..
Сваха руки розкида:
— Справді: не багата...
Але ж інше співпала:
І крива й горбата!

ЗВУКОЛИСТ ІЗ КУРОРТУ

Щорічно з курорту Іван шле листа:
«Дружинонько люба, Марійко,
Сиджу на дієті, причина проста:
В кишені, повір, ні копійки.
Оті сто карбованців, шо ти дала.
Ковтнули екскурсії живо...
Поправ же, голубко, мої фінділа —
Пришли хоч десятку на пиво...
Знав добре Іван, що дружина його
Не кине в хвилину критичну.
Отримував пошту — радів:
— Ого-го!
Тут вистачить ше й на «Столичну»!..
О, благословенні то роки були!..
Тепер вже Іван не радіє.
В листі оте жалібне «Грошей пришли!»
Чомусь на дружину не діє.
Як скрушно не просить Іван, як не жде
Немає переказів з дому:
Життя не стоїть, бач, на місці, а йде.
Старіють вчорашні прийоми...
Та завжди знаходить, хто вперто шука.
Іван аж підскочив:
— Ідея!
Пошлю, щоб душа стала в жінки м'яка.
Листа звукового до неї!
...Із студії запису схлип доліта,
Баян грає жалібно, дзвінко.
Співає Іван на пластинку листа —
Не лист, а молитва до жінки:
- Я вірний тобі, моя радість свята.
Думки лиш про тебе, хороша.
Я жду, не діждуся од тебе листа
Із звісткою: «Вислала гроші».
І, може, від спраги умру, як герой,
І вийде, як в пісні співають:
«Напрасно Маруся ждёт Ваню домой.
Ей скажут — она зарыдает...».
Прослухав листа і аж витер сльозу.
— Куди там Утьосову, — каже. -
Марійка, лиш пісню-листа привезуть,
Одразу панчоху розв'яже...
«Ванько! — пише жінка.—
Я твій звуколист.
Сиджу оце, слухаю й плачу...
Нашо ж тобі гроші, коли ти — артист?
Співай: і заробиш на дачу!».

НУ, ПОСТРИВАЙ!

Очі — сливи, губи — вишні.
Вії довгі — не вколись!..
Стрілись подруги колишні.
Обнялись і завелись:
— Ах, Ельвірочко!..
— Марисю!..
— Як ти! Діти — є?.. Малі?..
Ми з Семеном розійшлися.
Як у морі кораблі.
Влаштував чергову сцену,
Я — за речі й слід прочах...
Попомучиться без мене —
Буде повзати в ногах!..
— Ой, Ельвірко!.. Заклинаю:
Ти не той!.. Такі дива:
Я твого Семена знаю...
— Звідки?!
— В тресті він бува.
І раніш був хлопець гарний.
Щоки — кров у молоці.
А тепер такий шикарний:
Завжди усміх на лиці!..
І слова і жести панські:
— Та живу, як у раю!
П'ю коньяк, вино «Шампанське»
Різні пундики жую...
Купу грошиків отримав —
По гірських гайну хребтах.
Чи поніжитись до Криму —
Я ж бо вільний, наче птах!..
Половлю у морі рибки...
— Щоб цього мені не чуть!.. -
Став парик в Ельвіри дибки.
Очі лазером печуть:
— Ні, це просто неможливо.
Не дозволю я! — дрижить, —
Щоб він жив отак... щасливо
Повернусь до нього жить!

НАТЯКНУВ

Біля ставу, край села
Гриць пасе корову.
І тактично звеселя
Галю чорноброву:
— Глянь, — смішинками стріля, —
Перед нами прямо
Носом тичеться теля
В ніс корови-мами!
Мов цілується... Простеж.
Ач, яке малятко!..
Я б хотів робити теж.
Як оте телятко...
— Так чого ж ти? — сміючись,
Каже чорноброва, —
Хто ж тобі не дозволя:
То ж твоя корова!


ХТО ВЕСЕЛУ ЖІНКУ МАЄ
(Жарт-фантазія)

В ліжку крутиться Тимоша,
А заснуть ніяк не може!..
В мислях муляє триклята
Пляшка «Бренді» розпочата!
Та, яку дружина Алла
В кухні в миснику сховала.
Встати, капосну, угробить?..
Жінка шелесту наробить!
Хай засне!.. — Тоді й до діла!..
О, нарешті, засопіла!
Засвистіла уві сні.
Як шпачиха навесні...
І нечутно, наче кішка,
Зісковзнувсь Тимоша з ліжка...
Відшукав порожню склянку.
Взяв пляшчину «за горлянку».
Міцно жіночка заснула —
Та «буль-буль» таки почула,
Прорекла крізь сон лукаво:
— Що ти робиш там, цікаво?..
В нього аж отерпли пальці:
— Та... вмиваюся я, Альцю!
І завмер, чека розгону...
А вона мурличе сонно:
— Коли вмиєшся, будь ласка!
Поруч сало і ковбаска:
Ними втрись, як слід, і —спать!
Бо раненько нам вставать!..
Хто веселу жінку має —
На безсоння не страждає!


ХИТРА ТУФЕЛЬКА

У заводськім гуртожитку.
Радіючи весні.
Помила Люба туфельки
І сушить на вікні.
Задерли туфлі носики.
Як двійко голубків...
Ішла мимо гуртожитка
Ватага парубків.
Вітрисько — майстер витівок
Приготував сюрприз:
Дмухнув — і модна туфелька
Спікірувала вниз.
В юрбі хлопчину вибрала
Із вузівським значком
Й зненацька в лоба клюнула
Гостреньким каблучком.
Аж закрутився парубок!..
Від гніву весь дрижить.
Із туфлею в гуртожиток
По сходинках біжить:
— Де?.. Де ота негідниця?.. —
Аж тіпа молодця. —
Дві гулі їй поставлю я,
Такі ж, як і оця!.. —
Тут двері прочинилися,
Й осяяла поріг
Білява винуватиця
Промінням босих ніг.
Мов квітка зашарілася,
В очицях переляк...
Хотів лайнутись парубок
І... вражений, закляк!
— П-пробачте... В-ваша
«п-пташечка»?.. —
Їй туфлю простяга.
Грайливо шовком-косами
Шелеснула: — Ага...
— Озуйтеся... Простудитесь! —
Він м'яко доріка.
— Чекайте, — зникла дівчина
Й... виносить п'ятака:
— Ось, нате!.. — з жалем дивиться.
Він мружить очі злі:
— За травму — компенсація?..
— До лоба притуліть.
Поки манюня гулечка.
Ось дайте я!.. — взяла
І ніжною долонькою
Торкнулася чола...
Триває процедура ця
Годину... Може, й дві...
Вже в хлопця й сліду гулечки
Нема на голові.
Уже в руці у дівчини
Не видно й мідяка...
А парубок все «лікарку»
Й на крок не відпуска...
З кімнат — дівочі носики:
Це ж — мед на язичок!
— Везе ж цій Любці! Ось який
Попав під каблучок!..
Ітимеш повз гуртожиток —
Уважніше дивись:
Стоять на вікнах туфельки.
Націлилися вниз.
І вітчизняні, й імпортні,
«Платформи» і «гвіздки»...
І навіть сорок п'ятого
Калібру чобітки...

ГУМОР «ВІШАЛЬНИЦІ»

Щебетала Ніна Катрі:
— Запитала Федю я:
«Був ти вчора у театрі —
Чи смішна комедія?
В п'єсі є кумедні хохми? —
Пригадай-но, Федику!..
Може з подругою вдвох ми
Візьмем теж білетики!»...
Федя каже: «Рот мій в залі
Був, як позіхальниця...
Розсмішила у фіналі
Тільки одягальниця:
З номерками в загородці
Біга-озирається:
— Не ставайте в чергу, хлопці.
Пальта вже кінчаються!»


ЩОБ ІВАНА НЕ УКРАЛИ

У Івана очі шалі,
Чорні бровенята.
Задивляються на нього
І жінки й дівчата.
У Івана стан тоненький.
Як у фігуриста.
А усмішка білозуба.
Мов разок намиста.
У Івана руки вмілі,
Запальний характер.
На заводі він працює.
Як на полі трактор!..
Ми одружені з Іваном.
Тільки ж, як ручатись,
Коли кажуть всі, що нині
Модно розлучатись.
Вже й одежу мішкувату
Шила я Іванку... —
А суперниці все липнуть.
Хоч хапай берданку!
З бородою, як у цапа.
Став ходить мій Ваня.
Та все'дно дівчата в'ються —
Марні всі старання.
— Одіб'ють! — тремчу в тривозі.
Пізно або рано!..
І знайшла, нарешті, спосіб
Вберегти Івана:
Я його розгодувала —
І пекла й варила!..
І тепер: кому він треба.
Отаке барило?!..


КУЛІНАРНА ІСТОРІЯ

На гвіздку висіла Тертка.
Видивлялась у люстерко
І моргала Буряку:
— Полюбив би отаку?..
Молодий Буряк з незвички
Червонів з хвоста до гички:
— Та я... Терточко... за вас...
Хоч — на плитку!..
Хоч — у квас!..
— Ах! — і Тертка (вража дочка!)
Брязь додолу із гвіздочка
Та й до Буряка припала.
Приголубила, як знала,
Укусила жартома.
Бурячка — уже й нема...
Ой, дивіться, парубки, —
Не пошийтесь в... буряки!

МАРІЧЧИН ДЕБЮТ

— Дружина — я!.. — співа дівча,
Ллє щастя крізь повіки.
Сама засмажила курча...
Сама!.. Для чоловіка!..
На стіл свій витвір виставля.
Хай зна свою Марічку!..
І вже зарані підставля
Для поцілунку шічку.
Та чоловік не їсть — вивча
Ту курку з фронту й з тилу:
— Ну й дивний запах! Це курча
Ти чимось начинила?..
Вона сміється:
— Отуди!
Жартуєш, безумовно!?
Я б начинила... Та куди?
Воно було вже повне.


ДОКОПАВСЯ ДО ІСТИНИ

Вп'явся поглядом в дружину
Чоловік, мов той гончак:
— Звідки знаєш ти мужчину.
Що махав нам з «Москвича»?
Загадково посміхнулась.
Мов закуталась в туман:
— Так... один там... — одмахнулась.
Наш... конторський донжуан.
— Он бо як!.. І ця особа
Охмуряє і тебе?..
— Остуди, ревнивець, лоба!
Він мені — не до вподоби:
Коли спить — то так хропе!
Приголомшений, як громом.
Чоловік аж зблід:
— Ну-ну!..
Звідки це... тобі відомо? —
За плече схопив жону.
А дружинонька з докором:
— Як не знать мені? Коли
На роботі зовсім поруч
Наші з ним стоять столи!

ГАРНА ШТУКА - РОБОТ

Ну, хоч раз оце одвіку
Позбулася клопоту:
Я за свого чоловіка
Виміняла робота.
Підмете, натре паркети,
Вікна з милом вимиє.
Приготує борщ, котлети:
— Їжте, прошу! — блимає.
Сорочки пере, прасує,
Чистить туфлі й чоботи...
Я, мов панна, ледацюю...
Гарна штука — роботи!
Діло дай мале, велике —
Йде, не огинається...
Тільки жаль, що без'язикий —
Ні з ким і полаяться!


БОГИНЯ У СЕМИ ШКУРАХ

Лора стала на поріг —
В хутрах з голови до ніг,
Шубка рідкісна у Лорки
З горностая чи із норки.
Шапка — сонця чудо-ватра:
Чи лисиця, чи ондатра.
Муфта з соболя м'яка,
Рукавички — з біляка.
Чобітки — пухнаста шкіра
Теж із рідкісного звіра.
Лора в хутрах, всім на диво, —
По-звірячому красива.
З чоловіка це ж — повір —
Здерла модниця сім шкір!

ЧЕРЕЗ ТОГО ШТИРЛИЦЯ

Гриць покинув пить гірку,
З рік ходив похмурий.
Пичку викохав таку,
Хоч бери й прикурюй!
Грошей вже не витрачав
На горілку й «Бренді».
Одягатися почав,
Як англійський денді.
То в відрядження рвоне...
— Ти всі дані зваж ці,
Й просвіти дурну мене!..
— Доручаю свашці.
А її, скажу я вам,
Обдурити — дзуськи!
— Ясно все. Шерше ля фам! -
Каже по-французьки.
— Сивина у голові,
А чорти — в оселю:
Підчепив твій чоловік
Десь якусь мамзелю.
То ж добра тут не чекай,
Що само минеться.
Знов розводом налякай,
Може, схаменеться!..
— А як — ні?..
— Не треба сцен.
Не переч ні слова!
Ти ж ще... як Софі Лорен,
Й трішки — Мордюкова!..
Розлучись! І краща з помст
Буде, безумовно,
Шлюб твій через «Клуб знайомств» -
Женихів там повно!
Кидай! Іншу він пасе!..
Сваха не вгавала.
Вговорила...
Вийшло все.
Як і планували.
Процедура у суді
Скінчилась відмінно —
І побігла я тоді
Підбирать заміну.
...Входжу. Тітонька дріма,
Сонно сповіщає:
— Дєтка, Штирлиців нема!
І не обіщають...
Залишилися лиш, он.
Нестандартні хлопці...
— Може... — мнусь я — десь Делон
Завалявсь в підсобці!?..
Ну, хоч з нашого щось є,
Гідне мужем стати?..
Дєтка, ось на всіх — досьє,
Можеш вибирати...
Вибираю... Грім вас бий!
В кожного — недолік:
Той старий, а той кривий,
А цей — алкоголік!..
Рилась в папках п'ять годин —
Женихів до греця,
Та з усіх лише один
Чимсь торкнувсь до серця...
Розпотішила усіх
(Щоб вам провалиться!)
Бо я ж вибрала — ой, сміх! —
Знов свойого ж Гриця!
Ірод клятий! Ну і ну!
Бачили єхиду!..
Мріяв теж про Чурсіну,
Чи Лолобриджиду!..
Розмірковую отак,
Мовлю ж протилежне:
— Гарний, Гришо, в тебе смак!
Віддаю належне!..
Гриць лиш вигукнув:
— Ти ба!?..
І роззявив рота.
Свашка каже:
— Це — судьба!
Тут не підеш проти!..
Одружилися ми знов.
Що не говоріть ви,
А одна лише Любов
Є на білім світі!


СУЧАСНИЙ ДІАЛОГ

— Чом Грицько з тобою розлучається?!
— Бо консенсус в нас не получається!
— А Михайло чим тебе не радує?
— Дуже часто в нього рейтинг падає...
— Втік Василь...
З якого ж це мотиву?
— Він знайшов мені альтернативу.
— А чого злигалась з дідом Нестором?
— Спонсором він буде та інвестором!
Має він фазенду і плантацію...
Нам лиш треба провести ротацію.
У держави виклянчить дотацію
І тоді влаштуєм презентацію!

ФЕНОМЕНАЛЬНА ЖІНКА

— Дружина у мене, — гне кирпу Роман —
Ну енциклопедія прямо!
Шевченка, Гамзатова знає, Дюма,
Напам'ять цитує Хайяма!
Що-небудь візьми, прочитай навмання —
Відразу вгада, яка книга!
Ввімкнеш радіолу — на слух відрізня
Бетховена, Моцарта, Гріга.
З роботи приходить — за книжку мерщій!..
Позаздрив Микола Роману:
— Моя ж тільки вміє: варити борщі,
Карасиків смажить в сметані.
«Грибків покуштуй!.. Ось домашня лапша!.
Дрімучістю просто вражає.
Та що там Глієра — вона й Білаша,
Я певен, не чула й не знає!..
Все'дно, що із валянком, з нею вести
Розмову інтелектуальну.
Я радий за тебе, що маєш хоч ти
Дружину таку геніальну!..
— Нещасний! — Роман співчутливо зітхнув.
Твоя зна лиш кухню і плитку...
Не кину в біді!.. — Маю думку одну:
Давай... заберу твою темну жону!..
Ти ж візьмеш мою ерудитку.


«БОЙОВА» ПРИКМЕТА

Все кортить узнати Грицю,
Тож він батька й шарпає:
— Тату, а нащо індійці
Мажуть лиця фарбою?
Поясня малому тато:
— Це вони фарбуються
Перед боєм — налякати
Ворогів готуються...
Йде другого дня з роботи
Батько. Раптом
— Боже мій! —
Зустрічає на воротях
Син його стривожений.
Очі злякані в маляти.
Шепіт з губ зривається:
— Ой, не йди до хати тату,
Бо лице фарбує мати:
Воювать збирається!

АВОСЬКА З ДИПЛОМОМ

— Що ж, скінчила інститут -
На село їдь, Фросю!
— Пхі! Мені і в місті тут
Є роботи досить.
Не така вже я дурна... -
Влаштувалась Фроська.
На базарі ось вона
Продає авоськи.
Нащо видають диплом
Отакій ось Фросці,
У якої в голові
Вітер, як в авосьці.


НЕПІДКУПНИЙ
(З народного)

— Бач, є хлопці нехороші,
В книжку тиче Люба. —
Не з кохання, а за гроші
Оформляють шлюби!
Одружився б ти зі мною,
Як вони, Альошо?..
Той мотає головою:
— Ні за які гроші!..

СПОВІДЬ САМОГОННИЦІ

Самогон я гнала
В себе у квартирі
І за це попала
У «Вікно сатири».

Мій портрет вліпили
У настінну пресу:
«Продаю пекучу!».
А внизу — адреса.

Я було спочатку
Духом занепала:
План тепер не вийде
Навіть і по валу.

Що таке — «по валу?»
Це — як п'яні братця
Будуть по кварталу
Покотом валяться...

Та дарма журилась, —
Хай йому абищо!
Самогонопродаж
Піднявсь іще вище.

Й серед ночі пруться.
Трясця йому маму!
Отаку зробила
Критика рекламу!..

ЩО Ж ПОДАРУВАТИ?

Це ж терпіння треба мати:
Кожен рік — жіноче свято!
Знову треба міркувати,
Що дружині дарувати?

Пнеться ж кожний чоловік
Піддобритись на весь рік.
Купував... три роки тому...
Ледь не вигнала із дому.

Не носила жінка блузки
(Не вгадав, пошита вузько).
Плаття дав — і сам не рад:
Діставало їй до п'ят...
Яку річ не принеси —
Вередує:
— Сам носи!..
Ех, куплю я...(поміж нами!)
Коньячку із зірочками!
Може, — вперта ж, хоч убий
Звично скаже:
— Сам і пий!


НАЛІТАЙТЕ, ЖЕНИХИ!

Дівка я була найкраша,
Як була я некуряща,
Ще не мала інтересу
До «Родопі» й «Стюардеси».

Парубки услід зітхали.
Закохавшись, обіцяли
Сонце з неба, як дарунок.
За один мій поцілунок.
А як вперше у Кирила
Я «Пегаса» закурила —
Він підніс мені сірник
І від мене хутко зник.
Духом я не занепала:
«У Митька, он, блок «Опала»!.
Тицьнув він мені «Опал»...
Ну, а сам кудись пропав.
Я курила «Ватру» й «Приму».
Вся пожовкла я від диму,
Наче скумбрія осіння
Від холодного коптіння.
Ще поки курила «Ліру» —
У заміжжя мала віру.
Перейшла на «Біломор» —
В женихах почався мор.
Від ядучої «Орбіти»
Стала кашляти й хрипіти.
Налітайте, женихи!
Вільна я тепер, кахи!

ЗВІТНИЙ СВЕТР

Спритна, жвава, як в'юнок.
Молодичка Рима
Чоловіка в щоку — цмок!
— Хочу я до Криму!..

Днів на двадцять — відпусти?..
Треться, мов лисичка. —
Буду там себе вести,
Наче янголичка!..

— Знаю вас! — бурчить Василь,
Дивлячись суворо, —
Янголи — жінки ви всі —
Лиш до семафора!..

Буду вдома готувать
Сам собі я їжу —
Ти ж там будеш розважать
Джиґунів приїжджих!..

— Та нащо мені слизькі
Всі ті донжуани?!
Буду сонячні й морські
Я приймати ванни.

До читальні запишусь... —
Грають очі карі. —
А до тебе повернусь
В модному загарі!..

Згодивсь чоловік:
- Лети!..
Лиш... до саквояжу,
Дорогенька поклади
Спиці ось, і пряжу.

Ділом, люба докажи:
«Все було по честі!» —
Светерець мені зв'яжи
Із цієї шерсті...

Жінка радо цокотить:
— Та про що казати!
Вечорами, що робить
Там, як не в'язати?..

Я клубки оці взяла б,
Хоч би й не сказав ти...
...Тиждень вже, як прибула
Римочка до Ялти.

Час дарма не витрачає:
Йде на море вранці —
В'яже светра й загоряє...
Ввечері ж — на танці.

Кавалери в'ються, мов
Мухи коло меду.
Крутить Римочка любов.
Як велосипеда!..

Вдома чоловік радів. Сяяв:
— Я — не дурень!
Мудро я відгородив
Жінку від амурів!..

В мене, бач, на ці діла
Голова ще петра...
Рима з Криму привезла
Василеві светра.

Й не лише цей трикотаж
Василю зв'язала —
Та про це він взнає аж
Через три квартали.


НАХАБА
Жарт

Парубки нині чокнуті трохи.
Ну скажіть: як не візьме тут злість! –
...Задивився, нахаба, на ноги...
На мої... Прямо поїдом їсть!
Обпекла його поглядом строго.
Бачу: мнеться — контакту шука...
(Ноги в мене і справді — нічого!
Що накинуть не гріх косяка!..)
Але ж так!.. У такій обстановці...
Я до парку зійшла із шосе...
А він слідом, немов на вірьовці.
Йде і литки очима пасе.
Закохався по вуха — дивись ти!
Полонила, сердегу, краса.
До ходульок моїх танцюристих
Прикіпів, як до меду оса!
Я до лави звернула з доріжки
І, відкинувши полу в плащі.
Сіла, звабливо ніжка на ніжку:
— Ну, давай: про кохання плеши!..
Й тут нахабу неначе прорвало...
Та почула я замість «люблю»:
— Де ви туфлі, скажіть, «одірвали»?.
Я такі ж своїй жінці куплю!..

ІДЕАЛЬНА ЖІНКА
(Мрія гумориста)

Хтось шукає наречену —
Вибирає дівку вчену.
Мудра щоб, начитана була.
Інший тільки ту засвата,
Що червінцями багата.
Має повні шафи барахла.
Хто шука красиву вроду,
(Наче з личка пити воду?)
Забува, що одцвіта краса...
Хтось дружину мати мріє
Ту, яка в кулінарії
Сотворять уміє чудеса.
Я ж не хочу брати в хату
Дуже вчену, чи багату.
І красуня жінка не моя!
Я дружину в мріях бачу.
Що веселу має вдачу,
У очах по сонечку сія.
Щоб ласкаво зустрічала,
Як свекруха — не бурчала.
Бровенят не супила дарма.
І мені дружина мила
Повну хату народила
Бісенят веселих, як сама!


НЕСТАНДАРТНА СИТУАЦІЯ,
АБО «КУПУЙ КОМП'ЮТЕР, ХОМКО!»

Філософствує Хома,
На лиці скорбота:
— У людей проблем нема!
Все в них — як по нотах:
Закохались. Одружились.
Тішились на славу...
Роздивились. Посварились.
Подали заяву.
Розпиляли піаніно...
В автоділо вникли:
Розгвинтили лімузина
На два мотоцикли.
Кому песик, кому киця...
Рибки йшли поштучно...
Розійшлися, як годиться.
Тихо, мирно, зручно!..
А у нас із Еммою —
Проблема за проблемою!
Покохались. Одружились.
Меблі розхитали.
Роздивились. Посварились...
Теж ділитись стали.
Це легким здавалось ділом:
В нас речей — не ах ти! —
Бо не мали ми ні вілли,
Ні на морі яхти.
Ні «відика», ні рояля.
Ані «жигулятки»...
Все ділилось... крім деталі:
Спільного малятки.
Зіпсувала темп і настрій
Бісова дитина!..
Довелось розвод відкласти
До другого сина.
Пакт-угоду підписали.
Глянули у вічі —
І, як слід по ритуалу, —
Обнялися двічі...
Десь пройшло так близько року
Після тих обіймів...
І дружина (знов — морока!)
Народила двійню.
Пригорнулась, мов невинна:
Глянь, які зайчатка!..
Ти пробач: хотіла сина,
А воно — дівчатка...
Що ти будеш тут казати! —
Я ж не звір, браточку!
Довелось розводу дати
Ще одну відстрочку.
Хоч не сваримось вже марно —
Думка не виходить:
Що розділимось ми гарно.
Як хлоп'я народить.
Й ось: ур-ра! Найкраща з музик! —
Звістка з родбудинку:
(Недарма я клав картузик
Під подушку, синку!)
Квіти взяв... Летить машина!..
Ось і дім той... І дружина
Вийшла наче сонечко:
На правиці держить сина.
А на лівій — донечку!
Ухопився я за серце,
Вилаятись пробую... А жона:
— Хомусь, не сердься.
Глянь на свої копії.
По красі — обоє в тата
Голуб'ятка милі ці.
Я дивлюся на маляток,
Шкрябаю потилицю...
Ще й сусідка підпадьомка —
Всіх присутніх веселить:
— Ти купуй комп'ютер, Хомко:
Внуків будете ділить!

ДОБРО ДЛЯ ДРУЖИНИ

— На завод — сказав дружині
Яків — не ходи!
Будеш дома ти віднині:
Спочивай — сиди!
Вже тобі до цеху рано
Нічого спішить.
Коли виспишся, кохана,
З ліжка встань — посидь.
Блиск-порядок у кімнатах
Швидко наведи
І спокійно на канапі
Сядь собі й сиди.
Як сніданок приготуєш —
Діток розбуди.
Вмиєш, вдягнеш, нагодуєш —
Сядь собі й сиди.
Виб'єш килими, перинки —
И нічого робить.
Сходиш з сумкою до ринку —
Сядь собі й посидь.
Сорочки закінчиш прати —
Висуши піди.
Коли скінчиш прасувати —
Сядь собі й сиди.
Працювати, люба, годі!..
Дім, дітей гляди.
Це тобі не на заводі.
Тут лиш знай: сиди!..
Ані шуму тут, ні диму...
Поцілуй за це!..
Та невдячна — хряп! дверима
І побігла в цех.

ХОЧУ ЗАМІЖ ЗА ПЕТРУСЯ!
(З народного)

Донька гладить у матусі
На халаті ґудзики:
— Хо-очу заміж за Петруся:
В нього гарні вусики!..
Сплеснула руками ненька:
— Ти жартуєш, чи дурненька,
Любе моє сонечко?!..
Мати вуса лиш одненькі —
Це ж замало, донечко!..
Позирнула дівка шало
(Всі такі ми змолоду!):
— Ну... як вусів вам замало, —
Він відпустить бороду!

ЯК СТАТИ ДІДОМ

Хилита трамвай бабульку
Із кутка в куток.
Молоко в бідоні булька,
Йорзає ціпок...
Зайняла хлоп'яток зграя
Крісельця... Шумлять...
— Що, бабунь, — один питає —
Ніженьки болять?
Бабця схлипнула в хустинку
(Чуйні пацани!):
— Ой, болять, моя дитинко.
Аж гудуть вони!
У очах хлоп'яти жалість:
— Ви — стару пита —
Старшим місцем поступались
В молоді літа?
— Поступалась, крихто юна:
Правила велять.
— Ось тому у вас, бабуню.
Ніженьки й болять!
Я ж завжди спішу сідати,
Як в трамваї їдем...
«Настоїшся — каже тато, —
Коли станеш дідом».
Бабі б тут сказати слід:
— Бідний хлопець!
Ти вже — дід!


РОГАТИЙ ДЕТЕКТИВ
Жарт

Стільки див іще в природі,
Що й порахувати годі!
У жони Семена — Кіри,
Що туристів зустріча.
Народилось чорношкіре
Симпатичне дитинча.
У відрядженні тривалім
Був якраз Семен тоді...
Жінка запанікувала:
— Що робити? Буть біді.
Вгледить Сеня — я каліка!
Вік лежатиму пластом.
Треба якось чоловіка
Підготовити листом.
Пише: «Любий! Я радію!
Й ти щоб з радості не вмер.
Сповіщаю про подію:
Ти в нас батечко тепер!
Хоч важкі були пологи
(Тут, бач, техніка — тонка!)
Та все ж змилувались боги:
Принесла тобі синка.
Як з'явивсь малюк, Семене,
Знаю: будеш дивувать —
Молоко пропало в мене.
Нічим стало годувать.
Годувальницю шукала
Я за гроші чималі...
Африканка врятувала —
Молодиця з Сомалі.
їй сподобалась дитина:
Стала жінка в нас бувать.
В неї тут — тріщить кофтина:
Може й трьох прогодувать!
Приголубила і Колю —
Звеселіло пацаня.
Лиш змінивсь в синочка колір:
Чорним став, як галченя!?
Взагалі ж — дитя хороше!
(Хай не плещуть вороги!)
І на тебе дуже схоже:
Дві руки і дві ноги.
В нього лобик твій і носик,
Губенята і щока...
Симпатичний негритосик
Тата-Сенечку чека!
Чоловіка, мов цунамі,
Лист накрив...
Це ж диво з див!?
Переслав старенькій мамі
Цей ось, жінчин детектив:
«Поясни мерщій, матусю:
Чи бува таке в житті?»
А матуся: «Це я в курсі... —
Пише синові в листі.
— Як родився ти, Семене,
Апетит великий мав.
Молоко ж пропало в мене —
Ти коров'яче хлебтав.
Пляшку стиснувши в долоньки,
Ти смоктав, смоктав, смоктав...
Й від коров'ячої моньки
Аж тепер рогатим став!»

РИБОНЬКА

Має той міцне здоров'я,
Хто із вудкою блука...
Все життя — це риболовля:
Хто клює, хто підсіка!
Карасі клюють на манку.
Хижа риба — на «живця»...
Я ж — на ту запоріжанку,
Що, як рибонька з лиця!
І оката, і губата,
І гнучка, як течія.
І не плоска, як лопата,
Краснопірочка моя!
Голова боліла зранку.
Пригинав радикуліт...
А зустрів запоріжанку —
Зразу скинув двадцять літ!
Є красиві парижанки.
А спитай у терезів:
По вазі запоріжанки
Перетягнуть в сто разів!
Де пройти не можна й танку,
Артилерію не жди —
А поклич запоріжанку...
І в пролом за нею йди!
Як цю рибку не кохати:
Мила, в праці беручка!..
(Спробуй інше я сказати —
Проковтне, мов черв'ячка!)
І оката і губата,
І гнучка, мов течія,
І на прочеє багата,
Краснопірочка моя!

ЖАХЛИВА ІСТОРІЯ

Гість господаря питає:
— Чом таке лице бліде?
І чому вас калатає,
Як машина загуде?..
Той таблетку в рота вкинув,
Лоба змучено потер:
— Справа ось у чім: дружину
В мене вкрав один шофер...
Не життя з тих пір, а муки.
Щохвилини страх гризе.
Вчую лиш машини звуки —
Думаю: назад везе!!!

БОЖЕСТВЕННА ІСТОРІЯ
(З народного)

Розмила греблю повінь люта —
Прийшла у селище біда:
Будинки почали тонути,
У вікна хлинула вода.
Люд галасав: «Рятуйсь, хто може-е!»
Хто вчасно в гори втік — радів.
Лиш Йосип: «Бог мені поможе...» —
Спокійно в крісельці сидів.
З людьми ревли машини близько.
Гукало Йосипу усе:
— Тіка-ай!
А він, як той ослисько, Уперся:
— Бог мене спасе.
Вже дім води брудної повен.
Потік стільці й брилі несе...
Дивак прогнав останній човен:
Пливіть. Господь мене спасе...
Вода ж здіймалась вище й вище.
Вже, весь промоклий, одинак
Залізти мусив на горище,
А з нього видряпавсь на дах...
Завис вже вертоліт з туману,
Мов рятувальний диліжанс.
Спуска драбинку мотузяну:
- Залазь! Це твій останній шанс!..
А той, задерши в небо пицю:
— Не хочу! — патлами трясе
Й тримається за черепицю:
— Летіть! Господь мене спасе...
Нагнав тут грізну хвилю вітер —
І все поглинула вода...
І Йосип вже на Тому Світі,
Де Бог на троні возсіда.
Уздрівши Господа святого,
Що між архангелів сидів.
Став дорікати Йосип Богу:
— Ти так раба свого підвів.
У тій потопній водоверті
Благав я: «Господи, спаси!..»
Я вірив: ти мене від смерті
Врятуєш — руку подаси.
Злетіли сиві брови Бога,
Господь архангелів склика:
— Святі! Погляньте лиш на нього:
За що він Богу доріка?!
Твої молитви в стіл не клав я.
Щоб там лежали много літ —
І вантажівки посилав я,
І човнярів, і вертоліт...
Давав на порятунок змогу.
Як пастир, що вас всіх пасе.
А ти відмахувавсь від всього:
«Ідіть!.. Господь мене спасе...»
Всяк в мене милості прохає.
Всім поміч Божа дорога!
Та Бог лиш тим допомагає,
Хто сам собі допомога.

НЕЗВИЧАЙНИЙ МАРАФОН
Жарт

До райцентру на базар
Із села — неблизько —
Тягне вранці дід Макар
За налигач Лиску.
Легковички миготять
Трасою чудовою.
Скотовоза ж не видать.
Щоб підвіз з коровою.
...В «Мерседесі» молодик —
Бізнесмен Микола —
Зупинився, жартівник,
Просто «для прикола».
В добрім гуморі шофер,
(Ну Хазанов, прямо!):
— Я б підвіз вас, дядьку-сер! -
Так у вас ще й дама!?
До кишені дід наш теж
Не поліз за словом:
— Дам десятку... Підвезеш?..
— А куди ж корову?
Це ж не туша кабана —
Той жартує з дідом.
— Не турбуйсь про це: вона
Буде бігти слідом.
Сіли. Рушило авто...
Озирнувсь хлопчина:
Дріботить, маха хвостом
Вслід і корівчина.
Молодик розгін дає...
Озирнувся знову:
Ні на крок не відстає
Дідова корова!
Вже сягає сорока
Кілометрів стрілка.
Це корову не ляка:
Скаче, наче білка.
Вже до восьмидесяти
Стрілочка дістала —
У шофера з дивоти
Сторч волосся стало.
Неможливо утекти
Від ції «ракети»!?
Тисне до ста двадцяти... —
Аж бринять кювети!..
На кермо вже піт стіка
У шофера з лоба:
— Зараз звалишся! — гука -
Бісова худоба!
Все! — радіє молодик. —
Це — заключна нота:
Он вже виваливсь язик
У корови з рота!..
Кінчик вуса дід куса,
Реагує мляво:
— А куди язик звиса:
Вліво чи направо?
Вліво?.. — Так воно і є!
Як тут не пойняти:
Язиком сигнал дає —
Буде обганяти!

ДЗВІНОК ОПІВНОЧІ
(Не божественна історія)

В відрядженні дальнім, в готелі
Сидять «штовхачі» вже «веселі».
Зробили діла всі, що треба...
Подбати їм час і про себе!
Вже... надцяту пляшку осушують.
Смішними байками «закушують»...
Думки ж на домівках всі сходяться:
Як там їх дружини поводяться?
Ще й випите дражнить химерами:
Що тішаться жони з дублерами!..
Один молодик не витримує:
— Моя — не така! — гнівно гримає.
Бувалі колеги зморгнулися
Й до хлопця зі сміхом звернулися:
— А ти подзвони в ніч цю пізню —
Коханець-бо слухавку візьме!..
Той дзвонить... Блаженна хвилина! —
На лінії сонна дружина!
Пізнала...
— Що сталось? — насілася.
— Почути твій голос схотілося!
— Як справи? — щебече небога.
— Все добре!.. Пробач!.. І спи з Богом!.
— З ким спати? — жона позіхнула. —
Пробач, дорогий, не дочула?!
— Спи з Богом!.. По буквах повторюю:
З Борисом, Олегом, Григорієм,
Олегом, Миколою — й крапонька!
Тепер зрозуміла ти, лапонько?
— Зроблю, як наказуєш, соколе!..
Одне я не зовсім второпала:
Олег, що — твій шеф, чоловіче?
Що з ним мушу спати я двічі!

ЗДОРОВА БУЛА!
(З народного)

І в далекій давнині
Гумор був завжди в ціні...
Як у звільнення сержант
Відпускав солдата —
Дав сердезі «на дівчат»
Срібного дуката.
І наказа:
— Так гуляй,
Щоб гула діброва!
Тільки дівку вибирай.
Щоб була здорова!..
— Все зроблю, вашбродь, отак.
Як ви наказали!..
І гайнув в той бік вояк,
Де музики грали...
Повернувсь — доповіла:
— Все, вашбродь, у нормі!
— Вибрав дівку?.. Молода?..
— При красі і формі...
— Чи здорова?..
А солдат:
— Ой, здорова ж, клята:
Ледве в неї я назад
Одібрав дуката!

БАРТЕР В ЛІСОСМУЗІ

Розрізає битий шлях
Поле мальовниче.
...Їде фермер в «Жигулях»,
Пісеньку мугиче.
Раптом жінка між угідь.
Де з села стежина —
Голосує: «Підвезіть!»,
Наче балерина.
Хоч і клопіт на Кузьму,
Та душа м'якенька...
Пригальмовує: «Візьму!..
Ач, вона якенька!..»
Зупинився. В «Жигульця»
Впурхнула мадонна.
Засліпила молодця
Зблисками капрону.
З вітерцем «Жигуль» поніс
Пасажирку милу...
А вона кирпатий ніс
В сумочку встромила.
Подовбалася в речах.
Вигукнула:
— Боже!
От роззява! Просто жах:
Я ж забула гроші!..
Вже склероз! Ну й лиходій!..
Й ти «калим» свій втратиш.
Заспокоює водій:
— Бартером заплатиш! -
Зупинив біля ліска,
Вивів молодичку.
Два порожніх лантушка
Кинув на травичку:
— Буде платою мені
Класний заробіток!..
Жінка в сльози:
— М-може... ні?..
Сором де подіти?..
Фермер — в крик:
— Дарма ревеш!..
Годі!.. Не реви ти!..
Для кролів трави нарвеш —
От і будем квити!..


ПРИВІТАЛЬНИЙ ЦИРКУЛЯР

Дружину з святом він здоровить вдома:
— Дозволь мені з ухвали місцевкому
І за дорученням бюро й активу,
Загальних зборів всього колективу
І на основі рішень (номер, дата)
Тебе від всього серця привітати!..
Злетіли у дружини вгору брови:
— Дивак! Ти ж — вдома,
а не в установі.
Протер він окуляри:
— Вибачаюсь!
Це ж, дійсно — вдома?! А я так стараюсь...

ОПТИМІСТ

Ситуація критична:
Саливон звалився в рів.
За кишеню лап! — «столична»
Не розбилася! Зрадів!
Підкрутивши вуса браво,
Він сидить на дні і жде:
Може ще яка роззява
Із закускою впаде.

НАЙКРАЩА МАСКА

— Маскарад у клубі буде! —
Яку ж маску одягнути?
— Будь тверезим! — жінка рає. —
І ніхто тебе не взнає.


В АВТОБУСІ

— Квиток для сина треба взяти!
— Для кого? Для цього маляти?!
— Тоді б на руки всадовили...
— Кого? Оцього здоровила?!

СПРОБУЙ ЇМ ДОГОДИТИ!

Бурчать м'ясорубки на різні лади:
— От люди! Розжуй їм і в рот поклади!

ДЗВІН

Його улюблена примовка:
— Не б'ють — не бовкай!..

ШИФРОВКА

Проводжає свояка
На курорт Микита:
— Напиши в листі: яка
Буде оковита?
П'ють відкрито чи тайком?
«Екстру» чи «Перцівку»?
Бо й мені туди завком
Обіця путівку.
Зашифруй лише листа.
Бо мій «цензор» — Капа
Раптом перша прочита
І твоїй накапа.
Як на випивку ідеш,
Кодом шифротеки:
«Я іду — в листі черкнеш —
До бібліотеки».
Пляшку взяв —пусти туман:
Зашифруй: «Узяв роман!»...
...З Ялти Клим-свояк листом
Сповіща Микиті:
«Влаштувався на всі сто:
Є що їсти й пити...
Двох дружків придбав як слід —
Прихопивши теку,
Втрьох зробили культпохід
У бібліотеку.
Взявши книжку — перший том.
Гаять час не стали.
Вийшли й тут же за углом
Залпом прочитали.
Проковтнули зміст увесь.
Твір, скажу, — класичний!
Видавництво ж не якесь,
А таки столичне!
Ми в захопленні були —
Мрія, а не чтиво!..
Другий... третій том взяли.
Все було б красиво,
Та от здумалось дружкам,
Підігрітим змістом,
По прочитаних книжках
Влаштувати диспут...
Кульмінації момент
Був, як ці придурки
В хід пустили аргумент —
З книжок... палітурки.
Результати: хай їм чорт! —
Ось два зуби в жмені!
Хай вже краще на курорт
Їдуть неписьменні».

УТЕР НОСА

Внадивсь хтось, як на свою.
На Ількову дачу.
Він розгнівався:
— Приб'ю,
Лиш когось побачу!
Колупаєшся щодня.
Вже не чуєш рук ти,
А якась, звиняй, свиня
Пожинає фрукти!
Рве цибулю, огірки...
Ну, спіймаю, враже.
Всиплю ляпасів таких —
Правнукам закажеш!..
Попадись —лютує він—
Мізки тобі вправлю.
Ноги вирву й навзамін
Костури уставлю!..
Зло таке Іллю взяло —
Місця не знаходить.
І невдовзі повезло...
Якось в сад приходить.
З-за кушів під грушу глядь! -
По спині мурашки:
Три бандюги — во! — сидять,
П'ють «Столичну» з пляшки.
Черевики, як пеньки.
Вгору носаками.
Свіжі з грядки огірки
Чистять тесаками,
— Ах ви ж, короїди!.. Тля!..
Злодії!.. Бандити!.. —
Гримонуть хотів Ілля
І сапу схопити.
Та... поглянув на ножі
Й туфлі «сорок шості» —
Ноги стали мов чужі:
— О, — сказав — тут гості!..
Як на ваші на смаки
Овочі — чудові?.. —
Сплюнув перший:
— Огірки
В тебе — юриндові!
Морду за такі набить...
Тільки грядку спортив.
Треба ніжинські садить,
Агротехнік чортів!..
Другий ляпнув біля ніг
Помідор з досади:
— Ще пізнішої не міг
Ти дістать розсади?
Третій теж забубонів:
— Ледар ти, папуля!
Нарозводив бур'янів.
Сохне он цибуля...
Гусені довкола — страх!
Аж лишить на вітрі!
Одним словом: з тебе штраф!
Перший раз — півлітри!..
— Це я вмить! — зрадів Ілля.
В «Гастроном» мотнувся...
І на дачу звідтіля
Більш не повернувся.
Всім розказує тепер:
— Я їм добре носа втер!


ЛОБОВИЙ ЖАРТ
(Підслухана розмова)

— Хто тобі ото, Панасе,
Лоба ґулею прикрасив?!..
— Перше квітня це, Кіндрате:
Здумав жінку «розіграти».
В мить, як та підлогу мила,
Я підкравсь до неї з тилу.
Гавкнув — зображав собаку...
А вона як хвицьне з ляку.
Ось таким, як бачиш, робом
Й виліз жарт у мене лобом!


І РАДИЙ БИ!

Гладкого лікар огляда, клопочеться:
— Ви їжте лиш тоді, коли вам хочеться!..
— Я й радий би!.. — аж облизавсь пикатий.
Але, коли ж тоді я буду спати?!..

НЕДІЛЬНИЙ ДЕСАНТ

Частенько матуся
стара із села
До міста синочкам
листи посила:
«Скучаю за вами...
дивує село:
Вже рік ось минає,
як вас не було.
Писала я вам,
що не маю дровець...
Що скоро впаде —
покосився — хлівець.
Що дах протікає —
полагодив хто б?
Як дощ уперіщить —
у хаті потоп...
Вже й інші турботи
не йдуть із ума:
Свиню час колоти —
не вправлюсь сама.
Вже треба знімати
із яблунь плоди.
Вродило ж — не знаю
й складати куди.
В комору позносити —
радять жінки.
Так тісно ж... Там — борошно,
мед, крашанки..»
З листів розжувавши
останні рядки,
В суботу в село
заспішили синки.
Тиміш взяв горілки,
Михайло —
гітару,
Дружини: корзини, мішки
й іншу тару...
Мов танк, грузовик
на подвір'я влетів...
Не встигла старенька
обняти синів,
А гості розсипались
вже од дверей:
Хто яблуні трусить,
хто ловить курей.
Міцненькі синочкам
дісталися жони —
Такі навантажать
умить ешелона.
Ця борошно пре,
аж тріщить поперек.
Та — ящик несе
і з сметаною глек.
Цей тягне свиню,
інший гострить ножа,
Онук по курчатках
стріляє з «ружжа»...
По вінця наповнений
кузов машини.
Сідають сини,
умостились дружини.
Михайло (хильнув-бо
не першу він чарку)
Гукає дружині:
— Манюня, гітарку!
Смикнув за струну,
мов за хвіст бугая,
Й ревнув з Тимошем:
— Р-рідна м-мати м-моя.
А мати гарячих
несе пирогів:
— Це ж вам на дорогу,
мої дорогі!
Щасливо! Чекатиму
ваших вістей...
А щодо хлівця і дровець —
це пусте!
Приїде з училища
менший — Максим,
Ось він і займеться
ремонтом оцим.
Часу в нього досить.
Секрет тут простий:
Ви ж хлопці — сімейні,
а він — холостий...
Машина до міста
з села прямувала.
Тряслися у кузові
борошно, й сало,
Ковбаси, картопля,
і овочі, й фрукти,
І кури, і яйця,
і інші продукти.
І навіть в біленькім
мішечку — горох...
А щоб вам мотор
у дорозі заглох!..

УТІШИВ
Жарт

Вперше сівши в літака.
Панікує Яків,
Тільки вгору піднялись —
Він заойкав з ляку:
— Ой, ми зараз впадемо!..
Ой, лиха година!..
Краще б я у поїзд сів,
Або на машину!..
Утіша його сусід:
— Заспокойтесь трохи!
Та не кожний же літак
Терпить катастрофи!..
Та й безпечні всі тепер
Траси через хмари...
Зараз більше на землі
Випада аварій.
Он знайомий мій один
У машині вбився...
Бо на голову йому
Яроплан звалився.
Просмотров: 2097 | Добавил: rusy | Теги: Володимир Аврамович Чубенко | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
..
Праздники Украины
Праздники Украины
Погода
Прогноз погоды в Вилково » Украина
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ
Шевченко Т Г
М.Коцюбинський
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Іван Франко
Пришвин М.М
Вишня Остап
111


Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки" - сочинение "Вечера на хуторе близ Диканьки"

Реферат: Політичний портрет М. Грушевського

Скачать Бонк - Английский шаг за шагом

Смотреть онлайн Гарри Поттер (все части)

Смотреть онлайн Сказка о царе Салтане (1966) DVDRip

Смотреть онлайн Дюймовочка (2007) DVDRip

...
Поисковый анализ сайта
Besucherzahler russian brides interesting marriage foreign men
счетчик посещений

Copyright MyCorp © 2017