Статистика
Онлайн всего: 1 Зайцев: 1 Пользователей: 0
|
..: 113
..: 21-30 |
Страницы: « 1 2 3 4 5 ... 11 12 » |
|
Навколо радости так мало!
Який у чорта днів бадьор,
коли ми крила поламали
у леті марному до зор.
І гнів, і муку неозору
співаю я в ці дні журби,
коли лакеї йдуть угору
й мовчать раби!
Коли розходяться з ділами
в розгоні страшному слова....
Розбий же голову об камінь,
моя Вкраїно, удова!
Як і колись, так і тепер ти
не спромоглась на гарний плід..
Не вміла жить, так хоч умерти
зумій як спід!
Ходою гнівною блукаю
в своїм краю чужинцем я.
Пожаром очі заливає
мені трагедія твоя.
Сліпій, обдуреній, забитій
невже не встать тобі від ран?
Москві та Жечі Посполитій
тебе шпурнув колись Богдан,
А потім хтів тобі Мазепа
від серця щирого добра...
Його ти зрадила і степом
пішла рабинею Петра.
Хіба ж не жах!? Своєї зброї
не маєш ти в ці скорбні дні.
У тебе так: два, три герої,
а решта - велетні дурні.
А решта - тільки безголів'я,
що на багно кричать: "Блакить!"
Якби ж я міг, якби зумів я
тебе, Вкраїно, воскресить!?
Твої шляхи -одчай і камінь,
така прекрасна, й мов на сміх
ти плодиш землю байстрюками,
багном і гноєм для чужих!...
У голові твоїй макуха,
хіба ж ти можеш жить сама,
російсько-польська потаскухо,
малоросійськая тюрма!..
Веди ж, безумна, до загину
мене на розпач і на жуть!
Ах, я люблю тебе, Вкраїно,
І сам не знаю, що кажу!
Я ж - син, твій син, що йшов за тебе
на смерти реготи не раз,
той, що забув і Бога й небо,
аби тобі був світлий час.
Я йшов кривавими житами
і знов піду, де гул і мгла...
Лиш одного я хочу, мамо,
щоб ти щасливою була! |
Послушай, парень, ты бы мог,
Переступить через порог
И молча, чтобы не рыдать,
Неловко мать поцеловать,
Забросить за спину мешок,
Шагнуть как в вечность за порог?
Послушай, парень, ты бы мог,
Сдержав в груди тугой комок,
И молча, чтобы не рыдать,
Могилу братскую копать?
А после бросить ком земли
На лица тех, что полегли
У безымянной высоты.
Представь себе, а мог бы ты?
Они остались в той дали,
Куда их судьбы занесли,
От дома и земли родной,
Остались в памяти людской.
Застыли в бронзе и граните,
Но в лица эти посмотрите,
Как ранним утром по щеке
Лишь в гимнастёрке, налегке,
Бойца одетого в гранит,
Слеза печальная бежит.
Она обсохнет на ветру,
Когда к нему ты поутру,
Придёшь. И глядя в наши лица,
Он будто хочет убедиться,
Что мир спасенный им когда-то,
Ты сбережёшь, как те ребята.
Им было столько, как тебе,
Но в ихней выпало судьбе,
Недолюбить, недокурить,
И умереть, но победить!
1998 |
До зброї браття! Всі до бою!
Плюндрують землю вже чужинці.
Війна розв’язана Москвою!
До зброї браття українці!
Війна вже йде, війська Росії,
По нашій топчуться землі!
Вже маску брата та месії
Відкинув Путлер у Кремлі.
Орел двоглавий знову крові
Напитись вдосталь захотів.
Та в нас є сила щоб орлові
Одну скрутити з цих голів.
Щоби в Європу не дивився
А тільки в Азію свою.
У власній крові щоб втопився,
Готові вмерти ми в бою!
За Україну, за свободу
Життя готові положити!
Ми присягалися народу
Свій край до скону боронити!
Ми присягнули душу й тіло
Покласти за свою свободу!
У вічі смерті глянем сміло,
Як личить це синам народу!
10.03. 2014 р. |
|
Чого ти пнешся? Що ти варт без нас?
Це ж ми твою імперію створили!
Відкрили космос, добуваєм газ
І кров слов’янську у ординську влили.
Дітей твоїх виводили з пітьми,
Принесли християнство в ваші душі.
Це наша кров і нашими кістьми
Здобуто все на морі і на суші.
Творили мову, навіть сам народ,
Хоч важко суміш цю народом звати.
З пітьми підняли до таких висот..!!!
Але тобі на все це наплювати!
Ці постаті, також всі «из хохлов» -
Вернадський і Прокоф’єв та Чайковський,
Малевич, Репін, Чехов , Корольов,
Нахімов, Гоголь, Мечніков, Чуковський,
У цьому списку тисячі імен,
Що славу світову Орді здобули.
Вони її звели на постамент,
А їх походження, одразу і забули.
В своїй гордині ти уже осліп!
Звірина суть не зміниться з роками
Це не сім'я, в якій гірчить так хліб
І де ми завжди були батраками.
«Отдай!» - Одвічне, - «Вы ещё должны!»
Тюрма народів, символ тиранії,
Вам не живеться в світі без війни,
Бо це обличчя справжньої Росії!
І вже узріли, що без нас гаплик,
Вам кров потрібна, наші землі, діти.
Вампір імперський жити так привик,
Чим годувати, легше його вбити.
19.04.2014 р. |
Купити хочу автомат,
Дістала влада, терористи!
І ще би парочку гранат,
Бо в хату пхаються рашисти.
Ця влада, ніби імпотент,
Активність тільки імітує.
Бандиту – сила аргумент,
На інше він не реагує.
Сусід купив би калаша
І кум озброїтись бажає.
Ми всім би дали одкоша,
Хто жити мирно заважає!
Навіщо армія ментів,
І інші силові структури?
Без галасу і без понтів
Всі проведемо процедури.
Отож, придбаю автомат,
Патронів, відер п’ять в додачу.
Хто відгукнеться, буду рад!
Гранати теж візьму на здачу.
04.05.2014 р. |
Он сумасшедший мне говорили
|
Є така легенда
Якось Господь вирішив наділити дітей світу талантами.
Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання,
німці - дисципліну і порядок, росіяни - владність, поляки - здатність до торгівлі,
італійці - хист до музики.
Обдарувавши всіх, підвівся Господь із Святого трону.
І раптом побачив у куточку заплакану дівчину.
Вона була боса, у вишиваній сорочці, руса коса переплетена синьою стрічкою,
а на голові багрянів вінок з червоної калини.
- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.
- Я - Україна. А плачу, бо стогне моя земля від пролитої кровіі пожеж.
Сини мої на чужині, працюють на інших.
А вороги знущаються з вдів та сиріт. У своїй хаті нема правди та волі.
- Чого ж ти не підійшла до Мене скоріш? Я всі таланти роздав.
Як же зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла вже йти, однак Бог, піднявши правицю, зупинив її.
- Є у Мене неоціненний дар, який уславить тебе на весь світ.
Це - пісня.
Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця.
Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям та вірою понесла пісню в люди.
Так, пісня і мова - це нашого народу основа. Наша мова - дар від Бога,
Вслухайся гарненько,
І почуєш , як заб"ється
У грудях серденько.
Ти почуєш в нашій мові.
Як жайвір співає,
Як соловей в час ранковий
Світ благословляє.
Наша мова є барвиста,
Як на лузі трави,
Кожне слово , мов квіточка,
Щире , не лукве.
В ній почуєш, як струмочок
З берегом говорить,
Як вітерець в темнім борі
Пісеньку заводить.
Передайте цей скарб далі-
Від роду до роду,
Щоби душа не збідніла
Нашого народу. |
|
111
|
