Понедельник, 29.05.2017, 21:55
Приветствую Вас Гость | RSS

Детская библиотека г.Вилково

Поиск
Форма входа

Наш банер
Герб України
Герб Вилково.
Запорозький козак
Вилково
Князь Володимир
Одесская область
ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Города и села
Статистика

Онлайн всего: 3
Зайцев: 3
Пользователей: 0

Главная » .. » Рассказы для детей

..: 341
..: 1-10
Страницы: 1 2 3 ... 34 35 »



Чий апельсин більший


Вийшов Мишко на двір з апельсином. І Валерчик теж виніс апельсин, великий, як два кулаки. Він любить, щоб у цього завжди все було найбільше і найкраще. На лавочці сиділа бабця Катя. Валерчик підійшов до неї і питає:
– Правда, мій апельсин за Мишків більший?
– Не знаю, – загадково усміхнулася бабця. – Я поміркую, тоді скажу.
Поки вона міркувала, Валерчик свій апельсин з’їв. І Мишко теж з’їв. Тільки їли вони не однаково: Валерчик обдер з плоду шкірку й кусав його, як яблуко, а Мишко поділив на дольки й роздав по одній усім, хто грався у дворі. А собі лишив тільки дві.
Після цього Валерчик витер рукавом сорочки рота й питає в бабці Каті:
– Ви вже поміркували, уже можете сказати, чий апельсин більший?
– Авжеж поміркувала, – каже бабця.
– Михайликів був у п’ять разів більший за твій. Його апельсин он скільки діток їли! А твого вистачило тільки тобі.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 12.08.2014



Дмитриків страх






Що на світі найстрашніше? Для Дмитрика - темрява. Він навіть з татом у темній кімнаті боїться сидіти. І засинає завжди при світлі. Лихо та й годі! Був би Дмитрик дівчинкою - то ще б півбіди. Соромно! Але що вдієш? Страх - сильніший.

До яких тільки хитрощів не вдавалися тато з мамою, щоб привчити Дмитрика до темряви, щоб він перестав її боятися. Але нічого не допомагало, хоробрішим хлопчик не став. Навіть якби йому й пообіцяли іграшки з усього світу - не треба їх Дмитрикові. Нічого йому не треба, аби лише в темряві не лишали, аби світло завжди було.

- Хто принесе мені з сусідньої кімнати окуляри, тому я щось подарую, - звертався дідусь до Дмитрика і його двоюрідного братика Грицька.

У Дмитрика аж дух перехопило, коли уявив собі, що матиме іграшкову залізницю. І так захотілося, щоб дідусь подарував йому саме залізницю. Але в сусідній кімнаті вимкнуте світло... Грицько ж приніс окуляри, ще й боягузом Дмитрика обізвав. Добре, що дідусь у них хороший, усе розуміє.

- Беріть, обом дарую, - сказав. - Грайтеся.

Якось, коли Дмитрик з братиком гралися на подвір'ї, їм здалося, що начебто хтось плаче. Прислухалися. Справді, чувся тихесенький плач. Але де,, звідки?

- Це у підвалі, - першим здогадався Грицько.

- Наче Софійка, - по голосу впізнав Дмитрик сусідську дівчинку.

- І чого це вона туди забралася? — дивуються обидва.

Що ж робити? Постояли біля причинених дверей. Зазирнули по черзі до підвалу. Дмитрик одразу ж і відсахнувся - темно. А Грицько погукав Софійку. Вона притихла, але за хвилину ще дужче розплакалася.

- Треба їй допомогти, - Дмитрик з надією дивиться на свого хороброго братика.

Але Грицько відмовився йти до підвалу.

- Там жаби.

Дмитрик аж зіщулився, уявивши, як лячно дівчинці.

- Хіба тобі не шкода Софійки?

- Шкода, - Грицько набурмосився. - Але все одно не піду. Чого вона туди полізла? Незабаром бабуся з магазину прийде, почекаємо її.

- Але ж Софійці там страшно!

- Сам іди, коли такий хитрий. Боягуз! Ходімо краще в залізницю гратися.

Дмитрик лишився біля підвалу сам. Він би пішов услід за Грицьком, але Софійка плакала так жалібно!

Хлопчик широко розчинив двері. Став на сходинку, потім ще на одну. І так, сходинка за сходинкою, вмовляючи себе, ступав у темряву.

- Не бійся, Софійко, я йду до тебе. Не плач.

А Софійка потрапила до підвалу зовсім випадково. Вона йшла до хлопчиків погратися. Побачила кошеня. Дівчинці заманулося його погладити. Кошеня шмигнуло до підвалу, дівчинка - за ним. Потім кошеня кудись процало, а вітер, як на зло, ще й Двері причинив.

Софійка, звісно, налякалася, забилася в куток.

Дмитрик відшукав Софійку в темряві, взяв за руку. У підвалі було дуже темно. І не знати, хто більше боявся: хлопчик чи дівчинка.

Софійка була дуже вдячна своєму рятівникові. А він, щоб приховати свій страх, заспокоював її і щиро заздрив своєму хороброму братикові.

Не знав Дмитрик, що не той хоробрий, хто нічого не боїться, а той, хто вміє подолати страх.

(В. Слапчук)
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 12.08.2014



Колись давним-давно в одному селі жила привітна і ласкава дівчинка. Звали її Калинкою. Навесні калинка пішла до лісу. Нелегко було їй сюди дістатися. Довгий шлях був від села до лісу. Обабіч ні деревця, ні кущика.

- Дай, думає Калинка, - посаджу тут щось, нехай росте. Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонісіньке стебельце й посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала.

Звеселилося стебельце. Швидко розрослося у великий крислатий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився, піт витирає. Бачить – рясний кущ. Підійшов ближче, усміхнувся, сів перепочити.

- Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало! – сказав подорожній.

Тут увесь кущ немов од сну стрепенувся. Гіллячки напружилися, листячко поширшало, і весь він ураз укрився білим-білим цвітом. Обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують, а в кожній намистинці – заховане зернятко, схоже на маленьке серце.

Прийшла й Калинка до свого кущика. І не впізнала його. Здивувалась, звідки такі зернятка. А кущ нахиляється до неї шепоче:

- це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинко.

От відтоді й називають той кущ калиною.

***

Було це тоді. Коли на нашу землю нападали татари. В одному справляли весілля. Багато вродливих дівчат зібралося. Раптом налетіли чужинці. Красуні українки, щоб не потрапити до рук бусурманів. Стали тікати в болото, де й загинули… а на тому місці згодом виріс калиновий кущ.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 12.07.2013



История книги своими корнями уходит в далекое прошлое. Разные народы по –разному пришли к письменности, используя для письма разный материал: камень, кость, дерево, металл, шелк, кожу, кукурузные стебли.

Слово «книга» происходит от церковно – славянского выражения «кънигы», что означает буквы или вообще письмо.

Как делали книгу.

В седой древности материалом для письма служил КАМЕНЬ. Первые рисунки первобытных художников найдены на стенах пещер. Впоследствии на скалах, на каменных плитках и столбах высекали законы, имена царей, памятные события.

ГЛИНЯНЫЕ КНИГИ – самые древние. На еще мягкой и влажной глине выдавливали острой палочкой слова-значки. Потом дощечку сушили и обжигали в печах, как горшки. По размеру глиняные плитки были 32х32 см и толщиной в 2,5 см – настоящий плоский кирпич. Из десятка, а иногда из сотни таких страниц создавалась книга. Такие книги писались в древних государствах Месопотамии и Ассирии.

А в соседнем Египетском государстве книги делали из ПАПИРУСА – речного тростника с высоким и толстым стволом, разрезанным на полосы и высушенным. На них писали палочками, обмакивая их в чернила или цветные краски. Потом листы склеивали и получалась книга в виде длинного свитка. Обычно длиной около 6 м. После чтения свиток сворачивали в трубку и хранили в особом футляре.

Много веков люди пользовались папирусом.До нас дошли египетские, еврейские, греческие, персидские папирусы, которые хранятся в крупнейших музеях мира. В Британском музее в Лондоне хранится папирус длиной 40 метров, но встречались и свитки 45-метровой длины. Свиток – это одна сплошная страница. На свитках записаны исторические документы, научные труды, литературные произведения народов Древнего Востока, Греции и Рима.

На смену папирусу пришел новый писчий материал –ПЕРГАМЕНТ.

В древнем Пергамском государстве его выделывали из шкур животных.На нем можно было писать с обеих сторон. Лист пергамента сгибали пополам, и получались четыре страницы. Четвертинка по-гречески называлась «тетрадос», а все вместе они составляли тетрадь. Несколько таких тетрадей сшивалось и получалась книга, в которой можно было писать и рисовать, и называлась она кодексом. По внешнему виду кодекс напоминает современную книгу.На написание одной книги уходило целое стадо баранов.Книга писалась от руки несколько лет.

В Древней Руси писали на березовой коре – БЕРЕСТЕ. Знаки на кору наносили костяным стерженьком с ушком вверху, сквозь которую продергивалась тесемка. Стерженёк подвешивали к поясу.

Во 2 в.н.э. в Китае изобрели БУМАГУ. Это был более дешевый материал. Бумагу изобрел Цай Лунь. Он нашел способ делать бумагу из волокнистой внутренней части коры тутового дерева. Китайцы научились толочь кору в воде, чтобы отделить волокна, потом они выливали эту смесь на подносы, на дне которых находились длинные узкие полоски бамбука. Когда вода стекала, мягкие листы клали сушиться на ровную поверхность. Для этой цели использовали бамбук и старые тряпки. Китайцы 800 лет хранили тайну производства бумаги. Ни один писчий материал не получил такого признания, как бумага.

В разных странах стали создавать целые мастерские по изданию книг. Работа эта считалась очень важной и почетной. Первыми создателями рукописных книг были монахи. Букву за буквой выводил писец, строку за строкой. А художники заполняли страницы рисунками. Причудливым штрихом писали заголовок. Затем книгу «одевали» в переплет, украшали серебром и драгоценными камнями. Книги были подлинными произведениями искусства.

Интересное о книге.

- Деревянная книга появилась примерно в I веке нашей эры. Она изготавливалась так:на страницы – дощечки наливали расплавленный воск и, пока он был мягким, разглаживали его. По застывшему воску писали острой палочкой. Несколько дощечек соединяли шнурком в книжечку.

- Каменная книга высечена на стенах храма в Фавах. Это древняя летопись, каменные страницы которой достигают 40 метров в ширину.

- Золотую книгу обнаружили американские археологи, проводившие раскопки в Шри- Ланке. Страницы ее изготовлены из чистого золота. На драгоценных листах выгравирован текст одной из древне-индийских поэм.

- Кузнец из болгарского селения Враца, Ангел Костов, изготовил металлическую книгу весом в 4 кг, форматом 18х22 см. На двадцати двух её страницах знаменитые на весь мир габровские шутки, афоризмы и пословицы.

- Самой дорогой книгой мира ныне считается «Библия» Гутенберга, изданная в 1455 году. За один экземпляр ее, напечатанный на пергаменте, американец Уоллбер заплатил в 1926 году 350000 долларов. Ныне она находится в Вашингтоне, в Библиотеке конгресса.

Первый печатный станок

Иоганн Гутенберг, немецкий мастер, изобретя первый печатный станок, открыл новую эру в книжном деле. Меньше,чем за год было напечатано 300 книг Библии, а раньше на переписку книги уходило до 10 лет.

В 1563 г. Царь Иван Грозный учреждает в Москве первую государственную типографию и первые русские печатные книги творили Иван Федоров – дьякон церкви Николы Гостужского и его сподвижник Петр Тимофеевич Мстиславец. В Москве, у стены Китай-города, где был первый Печатный двор, стоит памятник Ивану Федорову.

Первая русская печатная книга

1 марта 1564 года появилась первая русская печатная книга «Апостол»

Хорошая книга, мой спутник, мой друг,
С тобой интересным бывает досуг.
Мы время отлично проводим вдвоем
И наш разговор потихоньку ведем.

Ты мне говоришь про дела смельчаков,
Про тайны Земли и движенье планет –
С тобой ничего непонятного нет.

Ты учишь правдивым и доблестным быть,
Природу, людей понимать и любить.
Тобой дорожу я, тебя берегу,
Без книги хорошей я жить не могу.
Б. Раевский
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 28.04.2013



Вночі пройшов веселий дощик. Великі краплі застукали по залізній покрівлі. Ринвою пробіг говіркий струмок. Він скоромовкою розповідав щось про чорну хмару, про сердитий грім і вогняні блискавки. І на щось скаржився. Я підбіг до ринви, до того місця, де струмок падає в діжку, і прислухався. На що ж він скаржиться? І почув:

— Навіщо мені діжка? Що я там буду робити? Я ж перестану бути струмком. Кому я тоді потрібен?

Після дощу, коли все вже підсохло, я знову підійшов до діжки. Вона була наповнена застояною водою. Це струмок потрапив до діжки, притих, замовк. Я нахилив діжку, вода полилась струмком, і він знову заговорив:

— Дякую тобі за те, що звільнив мене. Тепер побіжу на город поливати рослини. Нехай і їм буде добре.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013



Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро постає перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.

Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.

Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України. Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей.

Звертаннями користуються у всіх державах із сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» — дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан — ще давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» — це звертання не до багатої людини, а до кожного: «Добрий вечір, пане господарю, стережи, Боже, твого товару», — щедрували під вікнами найбіднішого селянина.

Останніми роками повертається до нас і такий ґречний засіб звертання, як «добродій». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний добродію», «Великоповажна добродійко».

Наше спілкування постійно, раз у раз, передбачає насамперед відповідне звертання або вказування на ту чи іншу особу. Без цього слова мова недостатня, непереконлива. Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе чиюсь довіру, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013



Легенда розповідає, що квітне папороть тільки одну мить - опівночі на Івана Купала. З цією квіткою можна бачити всі скарби, як би глибоко під землею вони не були. Правда, розшукати таку квітку набагато важче, ніж самі скарби.

За розповідями, опівночі із широких листків папороті раптом з'являється пуп'янок, який на очах починає зростати і підніматися вгору. З нього з'являється червоно-вогняна квітка, така яскрава, що боляче дивитися. У цю мить треба зірвати квітку. Але людині дуже рідко вдається це зробити. Нечиста сила не хоче підпустити людину до чудової квітки, яка має дорогоцінні властивості. Хто ж розшукає квітку папороті та зуміє нею заволодіти, той набуде неабиякої влади над усіма. Немає нічого неможливого для володаря цієї квітки. Така у ній сила.
Мало кому пощастило здійснити свою мрію, тому дехто вважає, що папороть взагалі не має цвіту. Але я вірю, що ця легенда має життєві реальні корені. Спробуйте і ви пошукати цю магічну квітку. Може, вона принесе вам щастя.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013



Усім подобаються люди турботливі, уважні, здатні допомогти і словом, і ділом. Звідки ж тоді береться байдужість до всіх і до всього: до близьких, до колег, до своєї справи, та й до самого життя?

Мені здається, багато що починається зі звичайного егоїзму. Власне «я» стає понад усе. Може, зараз час такий? Мені ні з чим порівнювати. Але бабуся часто каже, що раніше люди були довірливіші, уважніші, частіше допомагали одне одному. А тепер багатьох так і виховують: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не роби, допоможеш іншому — відбереш у себе.

Деякі так і чинять. Знаю одного відмінника. Справжнього. Краще за всіх на науках знається. Але ніколи нікому не допоміг, навіть своїм друзям. На будь-яке прохання знайде якусь відмовку. Ще б пак: так він один-єдиний отримає дванадцять балів, він один буде лідером, а якщо допомогти товаришу— дивишся, і той виб'ється в перші учні.

Мабуть, справа все ж таки не в часі. Егоїсти були завжди. І навіть дуже хороша людина може пригадати щось, за що їй згодом було соромно. Однокласник хворіє вже цілий місяць, а його ніхто не провідає, не поцікавиться, як він себе почуває і що з ним. Учитель просить допомогти з генеральним прибиранням класу — нашого ж таки класу, — а деякі намагаються непомітно втекти. Мама повертається додому стомлена, а нам все ніколи їй допомогти, бо ми поспішаємо на прогулянку з приятелем.

Ось з такої «маленької» байдужості починається байдужість велика, більш серйозна, яка переростає у холодний, бездушний розрахунок у стосунках з будь-якою людиною, у бажання вбачати в усьому джерело матеріальних благ.

Іноді за цим настає і байдужість до самого себе, до всього життя. Ніщо не тішить серце, все навколо робиться якимось нецікавим. Втрачається смак життя. Може розвинутися депресія. Я хочу сказати такій людині: поглянь навколо себе! У житті так багато хороших людей! А скільки їх потребує твоєї допомоги, турботи! Навіть просто твоєї уваги. Якщо ти не будеш байдужим, життя так чи інакше обернеться до тебе світлим боком! Однак хороші вчинки робляться не з розрахунку, а за покликом душі.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013



Одвiчне, як свiт, i завжди хвилююче питання: з чого починається батькiвщина? З маминої пiснi? З батькiвської хати? Все це так, проте не останнє, якщо не найперше мiсце належить природi. Охороняти природу - значить охороняти батькiвщину.


Згадаймо наших далеких предкiв. Обов'язковою умовою заселення нових територiй була наявнiсть води, лiсу. Якщо з тих чи iнших причин чогось бракувало, то селяни копали криницi, саджали лiсосмуги й фруктовi дерева.

Україна - це тихi води i яснi зорi, зеленi сади, бiлi хати, лани золотої пшеницi.

Україна - розкiшний вiнок iз рути i барвiнку, що над ним свiтять золотi зорi...

Нашi степи, долини, перелiски. Скiльки тут краси i яка вона рiзноманiтна. Яке багатство барв, кольорiв, вiдтiнкiв!

Поле жовте, аж очам боляче. Стиглий колос гнеться пiд вiтром, сполохана хвиля бiжить вiд краю до краю. А над цим - переливчаста пiсня жайворонка, що лине десь у високостi, в мерехтливому маревi. Трохи далi - торiшнi скирди сiрi. Здалеку вони здаються велетенськими тваринами, що лягли на спочинок. Здається, що ось-ось зведуться вони на ноги, щоб попрямувати до рiчки, напитися студеної водицi.

А вздовж рiчки зеленiють садки. Виглядають з них бiлi хатки-писанки. А як гарно на квiтучому лузi! Зачаровано вбираєш зором багатобарв'я кольорiв i нiжну зелень трав, i переливне буяннi квiту, i казковi бризки сонця.

Для нашої залитої свiтлом країни жовтий i синiй кольори є ї були найбiльш пiдхожi. Це чудесно зрозумiв наш простий народ, вимальовуючи свої хати в синє та жовте. Цi кольори давала народовi любов до природи, яку вiн бачив саме у жовтiй та блакитнiй барвах. Золотий степ, синє небо, синє море й рiки з жовтими очеретами i рудими скелями, синi гори. Отже, поєднання цих двох кольорiв цiлком вiдповiдає народному смаку.

Воно згiдне з тонами природи української, з козацькими звичаями. Любити, шанувати й оберiгати рiдну природу вчить нас наша лiтература. Великий фiлософ i поет Григорiй Сковорода наголошував, що природа є зразком доцiльностi. Як приклад вiн наводив Бджолу, називаючи її "гербом працьовитостi". А згадаймо нашого генiального митця Т. Г. Шевченка. Перебуваючи далеко вiд рiдної землi, великий Кобзар змалював безсмертнi образи, що перейшли у символiку, - тополю, калину, хрещатий барвiнок. Гiмн природi створила в "Лiсовiй пiснi" Леся Українка. А скiльки поезiї знаходимо у творах Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Iвана Нечуя-Левицького та iнших класикiв української лiтератури. Володимир Сосюра писав:

Любiть Україну, як сонце, любiть,
Як вiтер, i трави, i води...
В годину щасливу i в радостi мить,
Любiть у годину негоди!
Любiть Україну у снi й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вiчно живу i нову
I мову її солов'їну.

Людинi необхiдний зв'язок iз рiдною природою. Подивiться на чари буйноквiття, почуйте волання трави i дерев, i все зробiть, щоб нащадкам усмiхалася i ростила вiчну духовнiсть наша найпрекраснiша на свiтi земля. Щоб квiтувала вона могуттям кольорiв, долучала до нашої неперевершеної пiснi й до рiдного мелодiйного слова пахощi зела i високiсть неба, долучала щедрiсть працi i нiжнiсть серця. Спадщина природи не менш важлива, для цивiлiзацiї, нiж культура.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013



"Люби природу не як символ
Душі своєї.
Люби природу не для себе -
Люби для неї", - писав у одному із своїх віршів незабутній Максим Рильський, якого друзі з любов'ю називали Максим Добре Серце.

У багатьох своїх поезіях він оспівав природу рідної України, закликав берегти її й захищати від злої та жорстокої руки, примножувати її багатства, любити її.

Ми всі - діти природи, її часточка. Вона, велична і могутня, дарує нам життєві радощі, бо годує й зодягає, вчить і радить, застерігає й попереджує, винагороджує за хазяйновитість і суворо карає за байдужість і бездушність.

Природа - вічне джерело натхнення. Скільки прекрасних полотен живопису, музичних шедеврів, поетичних рядків створено від спілкування з нею, скільки пісень складено!

Природа - джерело нашого матеріального добробуту, якщо ми, люди, по-розумному використовуємо її багатства.

Наші предки добре знали таємниці землі. Називаючи її матір'ю-годувальницею, розуміли, що до неї й ставитись треба так, як до матері: шанобливо, тактовно, з любов'ю і повагою, турботливо, по-доброму. Тоді й земля віддячить і сприятливим кліматом, і багатими врожаями, і чистим повітрям, і ласкавим сонечком, і благодатним дощиком...

Людина мусить бути дбайливим господарем у храмі матінки Природи, а не жадібним байдужим споживачем. Звертаючись до лісу як до свого друга, Максим Рильський писав:

А за кожну деревину,
Що піде нам на будови...
...Ми нові гаї посадим,
Щоб земля була весела,
Як веселе птаство в лісі,
Як веселі дерева.

Пам'ятаймо, що за нами йдуть майбутні покоління. Якою ми залишимо їм нашу рідну землю, сьогодні залежить від нас.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

..
Праздники Украины
Праздники Украины
Погода
Прогноз погоды в Вилково » Украина
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ
Шевченко Т Г
М.Коцюбинський
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Іван Франко
Пришвин М.М
Вишня Остап
111


Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки" - сочинение "Вечера на хуторе близ Диканьки"

Реферат: Політичний портрет М. Грушевського

Скачать Бонк - Английский шаг за шагом

Смотреть онлайн Гарри Поттер (все части)

Смотреть онлайн Сказка о царе Салтане (1966) DVDRip

Смотреть онлайн Дюймовочка (2007) DVDRip

...
Поисковый анализ сайта
Besucherzahler russian brides interesting marriage foreign men
счетчик посещений

Copyright MyCorp © 2017