Статистика
Онлайн всего: 1 Зайцев: 1 Пользователей: 0
|
За Україну
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас,
Ну-ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ.
Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон!
З-під ярем
І з тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вольний світ!
О Україно!
О рідна Ненько,
Тобі вірненько
Присягаєм:
Серця кров
І любов
Все тобі
Віддати в боротьбі.
Вперед же, браття!
Наш прапор має
І сонце сяє
Нам в очах!
Дружний тиск,
Зброї блиск,
Кари гнів,
І з ним свобідний спів. |
Євген Миколайович Нищук; род. 29 декабря 1972, Ивано-Франковск) — украинский актер театра и кино. Заслуженный артист Украины. Министр культуры Украины с 27 февраля 2014 года. |
Там, Під Львівським Замком Там, під Львівським замком, старий дуб стоїть.
Там, під Львівським замком, старий дуб стоїть.
А під тим дубочком січовик лежить.
Там, під Львівським замком, старий дуб стоїть.
А під тим дубочком січовик лежить.
Він лежить не дише, він неначе спить.
Золоті кучері вітер шелестить.
А над ним старенька матінка стоїть.
І до нього стиха слова говорить:
Сину ж ти, мій сину, дитино моя.
Були б тя не вбили, якби не війна.
Було вас у батька пятеро синів.
Ти був наймолодший, сину мій Андрій.
Як ти був маленьким, батько воював.
Він за Україну голову поклав.
А позаду неньки отаман стоїть.
І до неї стиха слова говорить:
Hе плач, стара мати – син героєм став,
Він за Україну голову поклав.
Висока могила, хрест березовий.
А на тому хресті тризуб золотий. |
Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені,
Мамко моя, не лай мені.
Залаєш ми в злу годину,
Ой, залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину,
Сам не знаю, де погину.
Погину я в чужім краю,
Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму?
Хто ж ми буде брати яму?
Виберут мі чужі люде,
Ой виберут мі чужі люде,
Ци не жаль ти, мамко, буде?
Ой, ци не жаль ти, мамко, буде?
Ой як ж мені, синку, не жаль?
Як же мені, синку, не жаль?
Ти на моїм серцю лежав,
Ти на моїм серцю лежав.
Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені,
Мамко моя, не лай мені. |
He смейтесь вы над юным поколеньем!
Вы не поймете никогда,
Как можно жить одним стремленьем,
Лишь жаждой воли и добра...
Вы не поймете, как пылает
Отвагой бранной грудь бойца,
Как свято отрок умирает,
Девизу верный до конца!
Так не зовите их домой
И не мешайте их стремленьям, --
Ведь каждый из бойцов -- герой!
Гордитесь юным поколеньем!
(1906) Марина Цветаева. |
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою…
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі…
То що ж робити — сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу — з новими ворогами?
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться — «Хай поживе ще трошки»
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого…
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я — то хто? Зайве питання…
Для нас це не проста війна — це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу…
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія — на повстанців…
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани…
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих…
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо…
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
Тіла загинуть — житиме ідея…
А наші душі тут — в рідних просторах —
Волинських лісах, Карпатських горах…
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому. |
Невесело на свете жить,
коль сердцу некого любить.
(Тарас Шевченко)
Мы любим тех, кто нас не любит,
Мы губим тех, кто в нас влюблён,
Мы ненавидим, но целуем,
Мы не стремимся, но живём.
Мы позволяем, не желая,
Мы проклинаем, но берём,
Мы говорим... и.... забываем,
О том, что любим вечно лжём.
Мы безразлично созерцаем,
На искры глаз не отвечаем,
Мы грубо чувствами играем
И не жалеем не о чём.
Мечтаем быть с любимым рядом,
Но забываем лишь о том,
Что любим тех, кто нас не любит,
Что губим тех, кто в нас влюблён.
Мы любим тех, кто нас не любит,
Мы губим тех, кто в нас влюблен.
Невесело на свете жить.
Коль сердцу некого любить... . |
9 березня - день народження великого поета та художника Тараса Шевченка. Цього року поету, борцю за українську державу виповнюється 200 років із дня його народження. |
|
111
|
