Зерно в усіх хліборобських народів символізує зародження нового життя, родючість, багатство. Це своєрідна жертва, пов’язана з циклічністю природи та вічною ідеєю смерті й воскресіння. Адже для того, щоб проросли нові пагони, потрібно кинути в землю старе зерно. Воно повинне померти, щоб дати життя новому колоссю. Зерно в уявленні нашого народу — завжди те, що мусить прорости, зародити, переборовши смерть, воскреснути. Особливо шанується жито, назва якого походить від того ж кореня, що й слово "життя". На Великдень, свято воскресіння Ісуса Христа, співаємо:
Ой на горі жито, жито, На долині овес. Як задзвонять в усі дзвони, Скажуть: "Христос воскрес!"
Із глибин віків дійшла до нас легенда, ніби при творенні світу голуби підняли з морського дна світотворчі дарунки: жито — для людей, пшеницю — для Бога, траву — для худоби. Однією із символічних граней образу жита є символ молодості, кохання та шлюбу. Жито в піснях віщує весілля. Стигле жито символізує готовність до шлюбу, зелене — неготовність. Зжати жито — означає одружитися. Перехід від стану дівува'ння до заміжжя в коломийці відображається таким чином:
Там, де були жита, жита, а тепер пшениці. Там, де були дівчаточка, тепер молодиці...
Особливого значення надавали житньому зерну. На весіллі молодих посипають зерном жита, щоб життя в них було довге й гарне, щоби Бог дав діток стільки, скільки житніх зернят упало на молоду. При цьому співають:
Ой не сій, мати, овесець, А сій, мати, жито, Щоб було добре жити!
Мета обсипання молодих зерном — зробити їх багатими, здоровими, веселими, вберегти від зурочення, забезпечити їм здатність до дітонародження. Відомо, що на князівських весіллях XVI—XVII ст. постіль для молодих слали на житніх снопах; поруч ставили діжу або кілька бочечок, наповнених пшеницею, ячменем чи вівсом; по кутах опочивальні клали хлібини. Жито шанувалось і в родильній обрядовості. Баба-бранка після пологів закопувала "місце" в хаті під полом і посипала його зерном жита. Після вечері на хрестинах баба роздавала присутнім "квітки": взимку з колосків жита і пшениці, а влітку з барвінку, васильків і калини, аби дитя було здорове й мало все необхідне. Використовується жито і в поховальному ритуалі. Коли виносять домовину, то посипають за нею житнім зерном, щоб у домі далі було життя. Образ жита як символ життя настільки давній і так глибоко вкоренився в народній свідомості, що фігурує навіть у тлумаченні снів. Повністю дозріле жито трактується як вираження закінченого, завершеного життя. Людині, якій присниться поспіле жито, віщується скора смерть. Якщо присниться зелене жито — це знак довгого життя. З уявлень про жито як символ життя виник образ житнього колосся (живих людей) і жнив (битви). У "Слові про Ігорів похід" читаємо:
На Немизі снопи стелять головами, Молотять ціпами харалужними, На току життя кладуть, Віють душу від тіла.
Битва тут показана як праця на току, молотьба й віяння. Тік — у казках так зветься поле бою, місце поєдинку богатирів. Снопи означають при цьому голови, ціпи — мечі, зерно — душу, полова — тіло. У викладі А. Куном легенд та міфів Давньої Греції, в циклі про аргонавтів, говориться: "Усе поле вкрили вони, немов постинані гострим серпом колоски, що вкривають родючу землю". Жито невиполоте, в бур’янах — у піснях віщує смуток: життю людини загрожує смерть. Зжате жито в народних піснях — загибла людина. Коли воно зжате високо, це означає, що з життям попрощалася людина молода. Жито, збите копитами, також символізує загиблу людину:
Ой у полі жито, копитами збито. Під білою ой та й березою козаченька вбито...
Цікаво подає уявлення про людей-житників загадка: "Прийшов халда-балда, узяв стрики-брики, почули пойники: "Вставайте, житники, беріть овсяників, заганяйте халду-балду, одиміте стрики-брики!" (Вовк, собаки, Люди, коза). Символ житнього зерна бачимо і в календарній обрядовості. Святковий обжинковий житній сніп, перший з лану, заносили до комори зі словами: "Щоб велося від хліба до хліба". Цього снопа освячували в церкві на Маковія або на Спаса і зберігали в коморі чи на горищі. У Святвечір господар вносив його до хати і ставив на покуті, щоб рік був щасливим і багатим. Упродовж Різдвяних свят цей сніп (снопок, дід, дідух), який символізував предків роду, стояв на покуті. Після Водосвяття його обмолочували, перевеслами з нього обв'язували дерева, щоб краще родили, солому спалювали, а зерном навесні починали засівання ниви. Так виявлялася ідея безкінечності буття, колообігу в природі, вічного вмирання й воскресання життєвих сил. Бо солома — це символ віджилого, старого, змертвілого, а зерно — нового, що зросте й дасть новий урожай. З вечора 13 січня до світанку 14-го в українських хатах засівається на нове життя, на щастя і здоров'я, на Новий рік та на довгий вік. Засівати можуть лише хлопчики чотирьох-семи років. Адже засівати — то властивість тільки чоловіків. А жінка, як і земля, приймає в себе зерно і зроджує плід. Засівають із рукавиці зернами гречки, вівса, ячменю та найбільше — жита. При цьому промовляють засівальні віншування: "Зароди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю!" Моління про багатий урожай жита бачимо і в такій колядці:
Що в полі, полі, близько дорозі, Ой там Іван орлами оре. Стрілкою сіє, лучком волочить, Лучком волочить да й Бога просить: "Й уроди, Боже, жито густеє, Жито густеє, волосистеє. Поставим женців сімсот молодців, Нажнемо кіпок, як на небі зірок, Поставим стіжок, золотенький вершок".
