Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід, почування”.
Отже, мова — це наш всенародний скарб і найважливіший засіб спілкування , її треба берегти, розмножувати і передавати нащадкам.
В 10 статті першого розділу Конституції України записано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
Мова – один з найдивовижніших скарбів, що людина створила за свою історію. Тому кожен народ береже і плекає свою мову, бо без мови немає народу.
‘’ Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Людина, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа скверноти, злого духа виродження, злого духа ганьби. І висвячувала душі козацького роду. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і божого знамення.
Мово моя! Дзвонково кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювача Ти стомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Словo’’. Так писала у ‘’Молитві до мови’’ Катерина Мотрич.
Рiдна мова . Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, пянкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його память, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i завязь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiвний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi.
Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови.
Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її.
Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили свої перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім свідомим українцям, так як полякам — польська, німцям — німецька, англійцям — англійська . Бо без мови немає народу. І так само, як у кожній людині є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.
Українська мова - це барвиста, запашна, невянуча квiтка, яка вiчно квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє. Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом та запашною рутою-мятою. Вiдомий поет i композитор Юрiй Рибчинський iз захопленням говорить про мову:
Мова наша, мова -
Мова кольорова.
В нiй гроза травнева,
Й тиша вечорова .
Жодна країна свiту, мабуть, не дозволила б нiкому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову.
Українська мова - це неоцiненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи iз поколiння в поколiння мудрiсть, славу, культуру i традицiї. Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало, переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й духовна мiць.
Калиновою, солов’їною називають українськi поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синiвською любов’ю звеличує рiдну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою:
О мово рiдна!
Їй гаряче серце
Вiддав я недарма,
Без мови рiдної, юначе,
Й народу нашого нема.
Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти, звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується повсякденно, а й тому, що рiдна мова - це невiдємна частка Батькiвщини, голос народу й чарiвний iнструмент, на звуки якого вiдгукуються найтоншi, найнiжнiшi струни людської душi. З рiдною мовою мають звязок найдорожчi спогади про перше слово, вимовлене в дитинствi, почуте з маминих вуст, затишок батькiвської хати, веселий гомiн дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, пiд якою вперше зустрiвся з коханою людиною:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот.
I там, де звучить рiдне слово,
Живе український народ.
Мова народу - найкращий цвiт, що нiколи не в’яне, а вiчно живе, розвивається.
Одна українська приказка говорить: "Ласкавими словами i гадюк чарують". Тож бережiмо рiдну мову, шануймо i розвиваймо, дбаймо про її чистоту i красу, намагаймося говорити один одному лише добрi слова, тодi i свiт навколо стане кращим, добрiшим.
Не шкодуйте часу й зусиль для вивчення мови, боріться за її красу, правильність, багатство. Розвивайте і бережіть наш національний скарб.
