Історія нашої країни нараховує вже багато століть і навіть тисячоліть. За цей довгий час у нас з'явилось багато традицій. Деякі є суто українськими, деякі - ні, як, наприклад, Новий рік. Але незважаючи на їх походження, ми приймаємо і любимо кожну з них. Ми радіємо Новому року, із охотою справляємо Великдень та Трійцю. Кожну з цих традицій ми святкуємо по-різному. Так, як заведено відзначати те чи інше свято. Тобто для кожного свята існує якийсь власний ритуал, якась послідовність дій. На Великдень наші бабусі печуть паски, а на день народження - торти.
І скільки жили на світі українці, стільки вони підтримували ці традиції, а окрім цього створювали нові. Такі, як, наприклад, традиція поваги до старших. І мені здається, що з'явилась вона якось сама по собі, просто протягом спілкування.
Повага до старших не є якимось ритуалом, що повторюється тільки декілька разів на рік. Ми повинні підтримувати її кожного дня. Я не маю на увазі, що треба твердити своїм батькам, бабусям та дідусям, що ми їх поважаємо, адже слова - це тільки слова. А слова треба підкріплювати діями. Та як же довести старшим, що ми їх дійсно поважаємо? Чи дуже це важко? Чи багато зусиль треба до цього докласти? На мою думку, це зовсім не важко і не потребує майже ніяких зусиль.
Лише трішечки. Зовсім не важко поступитись місцем у трамваї чи тролейбусі. Але це вже і є знак поваги до старших. Постояти зовсім не важко, а от бабусі посидіти приємно буде. Цей вчинок - дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. Хлопець, який півнем сидить у переповненому автобусі, а поруч стоїть стомлена бабуся, зовсім не викликає поваги. А інколи буває і так, що вона просить його поступитись місцем, а хлопець відмовляє. Це, на мій погляд, вже зовсім хамство!
Окрім цього, треба завжди бути ввічливими. Якщо хочеться щось попросити, треба сказати "будь ласка", а коли отримуєш те, що хотів, треба подякувати. Не можна підвищувати голос на дорослих. Це буде просто непристойно. Ми не завжди згодні з ними, але все ж таки треба стримуватись. Якщо до тебе звертається хтось із дорослих, то завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. Бо неввічливо буде влазити, або ще гірше, канючити чи кричати. Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та гамору.
Хоча іноді так хочеться повибрикувати, я намагаюсь стримуватись. Неповагою також буде влазити у розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитись за втручання, а вже потім говорити. Існують і інші правила, що стосуються спілкування. До людей, що посідають в твоєму житті різні місця, треба і звертатись по-різному. Якщо це вчителька або незнайома людина, треба називати її на Ви, бо називати на ти можна тільки найближчих людей, що старші за тебе: маму, тата, бабусю або дідуся. А тітку та інших родичів треба величати тільки на Ви.
Усі ці правила прості, і їх не так вже і багато, тому я вважаю, що саме так має поводитись кожен.
