Без верби та калини немає України: Сценарій тематичного вечора
05.04.2013, 00:00
Відкривається завіса. Праворуч та ліворуч сцени стоять 2 кущі калини. На заднику сцени напис "Без верби та калини немає України".
В глибині сцени ансамбль виконує пісню "Біля млину калина" або "0й гілля-гілля" /укр. народна/, а дівчата з танцювального колективу виконують танець. У кожної в руці гілочки верби і калини. На фіналі пісні вони стають одна за одною, розкривши руки кожна по-різному, імітуючи дерева. На сцену виходять ведучі: хлопець та дівчина.
Хлопець: Струмок серед гаю як стрічечка, Червоніє калина мов свічечка.
Дівчина:Червоніє калина, квітують поля.
Разом: Добридень тобі, Україно моя!
Хлопець: Добрий день вам, гості дорогії! Сьогодні ми розповімо вам про рослинні символи нашої країни.
Дівчина: Кожен народ має свої святині, свої символи - споетизовані образи дерев, квітів, птахів, тварин. Є вони і в нашого народу. Тополя, дуб, чорнобривці, барвінок, волошки... Та без верби і калини немає України!
Хлопець: Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.
Дівчина: Ми розповімо вам про калину, яку найбільше шанували на Україні. Не було такої хати, коло якої б вона не росла.
Хлопець: Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі китиці розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто.
Виконується народна пісня "Якби в лісі не цвіла калина".
Дівчина: Ой на горі калина, Там дівчина ходила. Калиноньку ламала, На козака кидала.
Виконується танець "Ой на горі калина".
Хлопець: В народі кажуть: "Червона калина - від 100 хвороб лікує". Калина така цілюща тому, що. виросла з вели-кої дівочої любові. А було це так...
Дівчина: Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела його в сад, а тоді - до річки. Тут і застала їх Ганна. .Калина вигукнула: "Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!" - і потягнула Ганну у воду...
Хлопець: Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як .душогубку - на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його калиною. І стала калина сим-волом дівочої краси і кохання.
Дівчина: Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку. Її голос калиновий причарував дівку. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежнішого звуку, ніж звук калинової сопілки.
Виконується мелодія на сопілці.
Хлопець: Використовують калину у весільному обряді: ки-тицями прикрашають коровай, заквітчують вільце молодої. На столі перед нареченими ставлять букет калини, бажаючи цим краси в подружньому житті і вірного кохання. Є таке повір'я: якщо молодята хочуть щоб первістком був син, треба зробити з калини сопілку.
Дівчина: В калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є прислів'я: "Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли ро-сте". Матері при народженні дітей саджати калину і вчили їх доглядати за нею.
Хлопець: Василь Скуратівський, автор книги "Берегиня" згадує; "Мама казала: "...посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі та мені". А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина - її мудрість, безсмертя".
Виконується пісня "Мамина коса".
Дівчина: Як символ вічної пам'яті саджали калину на цвин-тарях, на козацьких могилах. Існує ось така легенда. Було це тоді, коли на нашу землю нападали татари. В одному селі справ-ляли весілля. Багато вродливих дівчат зібралося. Раптом налеті-ли чужинці. Красуні-українки, щоб не потрапити до рук бусурманів, стали тікати на болото, де й загинули. А на болоті згодом виріс калиновий гай.
Виконується пісня, хореографічна група виконує танець.
Дівчина: Заміжжя - велика зміна в житті дівчат. І бентежні роздуми мимоволі обступають серце... /Читається уривок "У домі турботливої матері"/.
Хлопець: Ой ти дівчино, червона калина, Як мені на тебе дивитися мило.
/Фольклорно-етнографічний танець "Васелички"/.
/Читається уривок - Шевченко Т. "Тече вода з-під явора"/.
Дівчина: Є вірш "Калина" у Лесі Українки. Написала вона його в тяжку годину, після похорону свого друга Сергія Мержинського. Біль поетеси вилився в такі рядки: У лузі калина так рясно цвіте, Під тою калиною мене мила жде. Гнеться, гнеться калинонька, Десь там моя дівчинонька. Вона гнеться, погинає - Десь там мене вспоминає".
Хлопець: Пішли дівоньки в долину По червоную калину, Калиноньку ламали, Пісеньки співали.
