ПРАВДА, ОБПАЛЕНА ВІЙНОЮ

Серед чотирьох пречудових кіноповістей Олександра Довженка «Україна в огні» особлива. Це трагічний портрет нашого смертельно зраненого і все ж безсмертного народу.

Історія і післяісторія

Цю кіноповість про невимовні страждання українців від фашистів у роки другої світової війни та сумні «здобутки» довоєнного більшовицького панування письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені і заборонені. Фільм взагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника. Майже за всі кінофільми (і за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») кінорежисера критикували. Однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав. Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання політбюро ВКП(б), на якому і розпинали Довженка.

Геніального режисера кремлівський диктатор звинувачував у ста смертних гріхах, передусім -в ревізії ленінізму та політики Комуністичної партії. «Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду і про колгоспну систему, і про Червону армію, і про органи внутрішніх справ.

У своєму творі Довженко таврував колгоспний лад передусім не за те, що він призвів багатого колись українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ'я, а за те, що вбив у людях гідність і почуття національної гордості. У доповіді Сталіна це названо «нахабним глумлінням з правди», а самого Довженка — «куркульським підголоском і відвертим націоналістом».

Словоблуддя кровожерного кремлівського володаря вражало своїм цинізмом, агресивною демагогічністю і нечуваною брутальністю: на завершення своєї доповіді генсек зажадав, аби «від нього (Довженка) залишилося тільки мокре місце».

Довженко не став на коліна, не благав прощення в Сталіна ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. Де ж брав він сили для боротьби проти сатанинської сталінської системи? У свого народу, в його, хоч ^знівеченій і окраденій, але живій і чистій душі. У щирому зверненні до генсека Довженко писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм... у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»

Послухаймо самого Довженка і зрозуміємо, за що справді він був так тяжко покараний:

Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю...

Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише'той, хто був... на її пожарах сьогодні...

Моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і' він її заборонив для друку і для постанови... Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика... Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконавці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями...

Сьогодні роковини моєї смерті. 31 січня І944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття, і скривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягара неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості...

Композиція

Сценарій кіноповісті складається з 50-ти епізодів-картин, а кожна з них — з певної кількості кінокадрів., Це коли йдеться про кінотвір. А оскільки «Україна ^ в огні» за жанром ще й художня повість, доцільно говорити про її розділи, яким учитель разом з одинадцятикласниками може дати назви, наприклад:

У тихий літній день на Україні. Проводжала мати синів на війну. «Горять жита... Плач на всю Україну». Під вербою, край криниці, дівчина стояла...

Образ України

Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Епітетами «кривава», «попалена», «розбита», «поруйнована», «обездолена в загравах пожеж» дано «портрет» нашої землі тих буремних літ. А ось її предковічний портрет:

Світало. Зайшов уже місяць, і зорі погасли давно... Невмирущі соняшники повертали свої мрійні голови на схід сонця. Було тихо скрізь, пак тихо-тихо, і тільки далеко десь гуло важким радісним громом.
У тексті кіноповісті ви відшукаєте чимало подібних описів-краєвидів різної пори: ранкової, полуденної, передвечорової, вечірньої й нічної (і визначите роль кожного з них). Разом узяті, вони відтворюють красу України, її незвичайно багату природу.

Але природа нашої вітчизни — це не лише пречудові краєвиди, а найперше земля, настільки багатюща (чорнозем), що гітлерівці вагонами вивозили її до свого фатерлянду. Недаремно Крауз-батько говорить своєму синові: «Цю землю можна їсти. На! їж!» Ця земля оспівана в піснях і уславлена у творах художньої літератури. У кіноповісті землею клянеться колишній поліцай, що перейшов до партизанів: «Клянуся святою рідною нашою землею! От щоб я подавився нею, гляньте! — він почав їсти землю, обливаючи її сльозами». Такій клятві можна вірити. І Христя Хутірна клянеться командирові партизанського загону святою своєю землею.

А ось один з описів сплюндрованої фашистами України:

Високе полум'я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом'яні пласти огню, немов душі українських розгніваних матерів, літали в темному димному небі і згасали далеко в пустоті небес... Горіло все... Усе загинуло... Не стало ні хат, ні садків, ні добрих лагідних людей. Одні тільки печі біліли серед попелу... Нікому було ні плакати, ні кричати, ні проклинати.

Укотре вже впродовж своєї історії Україна стала великою руїною.

Описів пожеж і вогню в кіноповісті багато, і перед нашим «духовним зором виникла вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких протирічивих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля».

Образ України постає не лише в безпосередніх описах, а й у ліричних звертаннях (які інколи так нагадують авторські звертання у «Слові о полку Ігоревім»):

О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров'ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися...

Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах.

^ Звісно, Україна — це передусім українці. Які вони? За повістю, працьовиті, винахідливі, терпеливі, співучі, мужні, сентиментальні"?"! ще, на жаль, понад трьохсотлітнє ярмо імперської Росії ..та більшовизму прищепило українцям синдром рабства.

За комуністичної системи поняття «Україна», «Батьківщина» було замінено іншим — «класова боротьба». «Обучали класам»,— каже Павло Хутірний «Ніхто не став їм у пригоді із славних прадідів, великих воїнів, бо не вчили їх історії»,— зауважує автор.

«До чого народ зіпсовано,— дивується полковник Крауз. — Все доносять...» І все ж тавро рабства на чистому тілі українців — це ще не все тіло. Ернст Крауз, який студіював історію України, засвідчує: «їх. життєздатність! зневага до смерті безмежні. Але в них (українців — 5. С.) нема державного інституту... Вони не вивчають історії... У них від слова «нація» залишився тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників».

України нема без пісні — широкої, як степ. Отже, пісня — складова її образу. Уже в першому розділі повісті родина Запорожців тихо співає улюблену Катерину «Ой піду я до роду гуляти». Тобто, піснею й починається повість піснею (тією ж) вона й закінчується. У пісні «Усі гори зеленіють, тільки одна гора чорна» виливають «по степах, по горах, по долинах» свою тугу невільниці, яких везуть з Полтавщини до Німеччини. А дві з них, Олеся і Христя, затягнули іншу — «Летіла зозуля через мою хату». Над табором полонених тихим чумацьким реквіємом по застреленій поліцаєм Мотрі Левчисі розносилася журлива «Не вернемось, чайко, ти матінко наша». Народна пісня супроводжує все життя героїв, що населяють «Україну з огні», вона є виразником їхніх дум, почувань і мрій.

Шевченківські мотиви

Уже сама назва повісті викликає з пам'яті рядки:

Та не однаково мені,
... Читать дальше »