Главная » 2013»Март»15 » Олесь Бердник — лицар українського відродження (реферат)
19:09
Олесь Бердник — лицар українського відродження (реферат)
Олесь Бердник — лицар українського відродження
Минають перші п’ять років з часу відходу в безмежність видатного українського письменника-фантаста, футуролога, філософа, одного з організаторів та активних учасників Української Гельсинської групи Олеся Павловича Бердника, чиє ім’я насамперед асоціюється з поняттям Української духовної республіки тобто розкріпаченої й консолідованої в планетарному масштабі української спільноти. Кажуть, що велике видно на відстані. Може, ми ще не збагнули всієї величі цього діяча з племені титанів? І в майбутньому до його спадщини будуть припадати, мов до джерельної води, нові й нові покоління так, як це маємо з духовними заповітами Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки й Олени Теліги, Олега Ольжича й Василя Стуса.
За офіційною версією Олександр Павлович Бердник народився 25 грудня 1927 року (фактично: 27 листопада 1926 р.) в наших благословенних причорноморських степах. Його мала батьківщина — село Вавилове на Снігурівщині Миколаївської області — невеличка цяточка в безкрайніх просторах Всесвіту. Саме тут ще дитиною письменник відчув своє глибинне українське коріння, усвідомив себе носієм духовних цінностей, дарованих пращурами з минулих сторіч і тисячоліть. Гордість за свій український рід і його прадавню історію, а водночас біль за кривди й спустошення батьківської землі загартовували Олеся, готували до життєвих герців за перемогу добра і справедливості. Цей безмір любові до людей та до матері-України пізніше не раз буде виливатись у надзвичайно емоційних поезіях-дослідженнях на теми давнини й сучасності:
Україно у к р а д е н а!
Дочка зоряна, Ладина!
Чи ти чиясь ОКРАЇНА?
Чи ти щ о с ь ОКРАЯНЕ?..
("Пора” [3, 54])
Сімнадцятилітнім юнаком Олесь Бердник потрапляє на фронти Другої світової війни і не раз зазирає в обличчя смерті. Йому, синові сільського коваля, вихованому на християнських традиціях усупереч атеїстичним імперативам більшовицької доби, вдалося не озлобитись проти околу, зберегти свою душу відкритою і щедрою на добро і красу. Любов до українського і світового мистецтва приводить Олеся Бердника по закінченні війни до Києва — на навчання в театральній студії при прославленому Театрі імені Івана Франка. А далі — перші ролі на сценах театрів, прагнення якнайповніше вияскравити свій непересічний хист. Але 1949 рік продовжив одісею Бердникових поневірянь і напастей: з політичних мотивів його ув’язнено і відправлено в табори (Далека Північ та Казахстан). Після призабутих жахів війни на долю Олеся випадають нові потрясіння та випробування: тяжка праця, цькування, знущання. Так триває до 1955-го року, коли О.Бердника на хвилях постсталінських реабілітацій звільнили й дозволили повернутись в Україну. Атмосфера засудження культу особи, надії на зміни в суспільно-політичному житті сприяють пожвавленню літературної діяльності митця. Олесь Бердник поринає в світ фантастики, романтичних пригод, світлих мрій і сподівань на противагу тим задушливим і страхітливим рокам, які довелось пережити і розділити разом зі своїм багато-страждальним народом.
Ім’я письменника стає відомим: у періодиці й окремими книгами виходять його оповідання, повісті, романи, нариси, есеї та ін. Це зокрема такі публікації: «Поза часом і простором» (1956), «Людина без серця» (1957), «За чарівною квіткою» (1958), «Шляхи титанів» (1958), «Привид іде по Землі» (1959), «Стріла часу» (1960), «Марсіанські зайці» (1962), «Сини Світовида» (1963), «Діти безмежжя» (1964), «Хто ти?» (1966), «Розбиваю громи» (1967), «Подвиг Вайвасвати» (1967), «Чаша Амріти» (1968), «Всемогутні дурні» (1968), «Покривало Ізіди» (1969), «Окоцвіт» (1970), «Зоряний корсар» (1971). Пам’ятається, з яким захопленням ми — школярі 60-х поч. 70-х років — зачитувались пригодницькою та фантастичною прозою О.Бердника. Це був справжній кумир молоді.
ъ
змі. Режим не пробачив О.Бердникові інакомислення: йому забороняють публічні виступи і звільняють з роботи, виключають зі Спілки письменників України й забороняють друкування книжок, які аж ніяк не вписувались у рамки соціалістичного реалізму.
Ось як фіксує митець задушливу й безнадійну ситуацію, в яку потрапив: «...Жебрацькі умови існування, неможливість друкуватися, вічне переслідування з боку органів безпеки, обшуки, підслуховування, провокації, грабунки моїх літературних архівів, неможливість творчо проявитися. І, нарешті, наказом Головного управління по збереженню державних таємниць в друці при Раді Міністрів СРСР ч.31 ДСП від 13 серпня 1976 року всі мої книги (навіть дитячі) знищено і вилучено з бібліотек та книготоргівлі. При останньому обшуку в грудні 1976 року КГБ забрав майже весь мій літературний архів — незакінчені повісті, філософські праці, творчі щоденники тощо...»
(З листа до В.Щербицького від 18 березня 1977-го р.)
Листи-протести, відправлені О.Бердником у вищі інстанції, нічого не змінювали. Від безвиході письменник зрікається радянського громадянства і сподівається знайти вихід в еміграції. Саме там, за кордоном, у 1975 році виходить його поетична збірка «Блакитний коваль», публікуються книги «Золоті Ворота» (1975), «Україна Січі Вогняної» (1977), «Свята Україна» (1980) та ін. Але з виїздом на Захід не склалось.
У 1977 році Олесь Бердник став співзасновником і членом Української Гельсинської групи («Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод»), 6 березня 1979 року його було арештовано.
На цей час за кордоном друкуються Бердникові твори релігійно-філософської проблематики — «Пісня надземна», «Заповіт Христа», «Словник Ра», «Закляття». За два місяці до арешту з-під його пера виходить огненне послання «Терновий вінець України / Росії минулій, сучасній, грядущій — відкрите послання», про яке Вілен Барський сказав: «Можливо, після Шевченка нікому не довелося з такою силою й досконалістю висловитися про долю України. Публіцистика — майже риторика, майже акт обвинувачення, у Бердника стає високою поезією, поезією гніву, мудрости та пророцтва» [1, 23] с.10/25
21 грудня 1979 року в місті Кагарлик на Київщині О.Бердника було засуджено на 6 років ув’язнення та 3 роки заслання за діяльність правозахисника та незалежного літератора.
У другій половині 80-х, у зв’язку з демократизацією та гласністю в СРСР, для О.Бердника відкриваються нові можливості і для творчої діяльності, і для друку, й публічних виступів.
У 1987 році його поновлено в СПУ, виходять перевидання раніших творів та новинки: «Хто ти?» (1987), «Вогнесміх» (1988), «Вогняний вершник» (1989), «Пітьма вогнища не розпалює...» (1993), «Тайна Христа» (1996), «Пісня Надземна» (1996), «Камертон Дажбога» (1996) та ін. Олесь Бердник періодично виступає в Будинку літератора в Києві і на його імпрези з залученням кобзарів сходяться маси людей. Особливо багато молоді, наснаженої ідеєю національного відродження. Нам, аспірантам 80-х, Олесь Павлович люб’язно роздаровував автографи на книгах, бажаючи нам і Україні долі ясної та щасливої.
А 18 березня 2003 року письменника не стало. Проте помилкою було б вважати, що його зірка згасла. Навпаки. Вона тільки розгоряється, продовжуючи дарувати нам свою потужну енергетику добра, віри і любові.
Розмірковуючи над книгами Олеся Бердника, доктор філософії В.Ільїн наголошує: «Світ його творів сповнений неповторної краси духовного буття, душевної цілісності. Він — один з найвидатніших письменників, яких народила Україна й котрі стали знаковими в культурному полі національного буття в другій половині ХХ століття» [4, с.6].
Ніби вустами свого героя-людинолюба Джордано Бруно з драматичної поеми «Остання ніч», Олесь Бердник звертається до всіх нас:
Мій знак — вогонь. Кохання і безсмертя!
Прокиньтесь, люди, мужні і безстрашні!
Далекі браття!.. Я іду до вас... [2, с.80].
Так. Він іде до наших сердець. Кожним своїм рядком. Кожною своєю шляхетною думкою, кинутою в благодатний ґрунт. Йому по дорозі з незалежною Україною.
Література
1. Барський Вілен. Поет духовної синтези // Сучасність. — 1985. — №10. — С. 13-23.
2. Бердник О. Блакитний коваль: Поезії. — Париж–Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1975. — 88 с.
3. Бердник О. Пора: Божевільна балада // Свята Україна: Есеї і листи. — Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1980. — С. 51-69.
4. Ільїн В. Олесь Бердник — вічна сила духовності // Бердник О. Вибрані твори. — К.: Книга, 2007. — С. 5-14.
