Главная » 2013»Март»12 » Реферат на тему: Дунайський біосферний заповідник
15:50
Реферат на тему: Дунайський біосферний заповідник
Дунайський біосферний заповідник
Розташування: Одеська область, Кілійський та Татарбунарський райони
Площа: 50252,9 га
Підпорядкування: Національна академія наук України
У 1973 р. у складі Чорноморського державного заповідника було створено філію "Дунайські плавні", яку постановою Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1981 р. № 203 було реорганізовано у самостійний державний заповідник. Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. № 861 було створено Дунайський біосферний заповідник. Його створенню сприяла фінансова підтримка Світового банку на підставі відповідної угоди з Урядом України в рамках проекту "Збереження біологічного різноманіття в українській частині дельти Дунаю" (1995-1998 рр.). Названий проект від імені України демонструвався на всесвітній виставці у Ганновері у 2000 р. серед найбільш успішних екологічних проектів.
Рішенням Міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" від 9 грудня 1998 р. заповідник включений до складу світової мережі біосферних резерватів у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату "Дельта Дунаю" Наступного року ЮНЕСКО було прийнято рішення від 2 лютого 1999 р. про видачу заповіднику відповідного диплому.
Указом Президента України від 2 лютого 2004 р. № 117 територія Дунайського біосферного заповідника розширена на 3850 га. Зараз його загальна площа разом з протоками і внутрішніми водоймами та 2-х кілометровою смугою акваторії Чорного моря і відокремленими ділянками в районі водосховища Сасик становить 50252,9 га.
У постійному користуванні заповідника знаходиться 23380,56 га угідь. Решта території належить різним землевласникам, найбільші із них - Вилківське лісництво державного підприємства "Ізмаїльське лісове господарство", державне підприємство морський торговельний порт Усть-Дунайськ, Лісківська Кілійського району та Лиманська Татарбунарського району сільські ради.
Заповідник створений з метою збереження типових та унікальних природних комплексів у дельті Дунаю, наукових досліджень та моніторингу довкілля, організації раціонального використання природних ресурсів, розвитку міжнародного співробітництва. Тому охорона цих природних комплексів, моніторинг стану рідкісних та зникаючих видів та екосистем заповідника, навколишнього природного середовища, їх змін під дією антропогенних чинників, розробка рекомендацій щодо раціонального використання ресурсів дельти та екологічна освітньо-виховна робота - в числі головних завдань Дунайського біосферного заповідника.
За схемою фізико-географічного районування територія Дунайського біосферного заповідника входить до Причорноморського середньостепового краю Середньостепової підзони Степової зони, а за схемою геоботанічного районування рослинність заповідника відноситься до Ізмаїльсько-Білгород-Дністровського (Дунайсько-Дністровського) округу Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.
Територія заповідника відноситься до геосистем первинної та вторинної дельти, розташована у північно-східній частині дельти Дунаю на схід від м. Кілія та на південь від верхів'я озера Сасик. На сході угіддя межує з Чорним морем, а на півдні - з Румунією. Його складовими частинами є власне дельта Кілійського рукава Дунаю, острів Єрмаків, Жебриянське пасмо, Стенцівсько-Жебриянівські плавні, верхів'я озера Сасик та Джантшейський лиман. Майже вся територія адміністративно відноситься до Кілійського району Одеської області. Лише дві окремі ділянки відносяться до Татарбунарського району - це верхів'я озера Сасик та Джантшейський лиман. Навколо заповідника розташовані населені пункти: с. Ліски, с. Шевченкове, с. Мирне, с. Десантне, с. Приморське, с. Лиман, с. Борисівка, с. Трапівка, с. Заречне, смт. Татарбунари та м. Вилкове.
Відповідно до Указу Президента України від 2 лютого 2004 р. № 117 площа заповідної зони біосферного заповідника становить 14904,0 га, зона регульованого заповідного режиму - 7811,0 га, буферна зона - 19392,0 га, зона антропогенних ландшафтів - 8145,9 га.
Дельта Дунаю за походженням ділиться на дві частини: стародавню річкову і молоду морську. Межею між ними є береговий вал із морського піску з черепашками - Жебриянівське пасмо. У північній частині між Жебриянівським пасмом і Летю (Румунія) вал розірваний Кілійським рукавом. Далі в морі формується вторинна дельта Кілійського рукава.
Дельта Кілійського рукава, що розташована нижче м. Вилкове, є найбільш молодою частиною величезної дунайської дельти та новою природною сушею в Європі. Її вік складає близько 300 років, а вік приморської смуги значно менший, не більше 150 років. Окремі ж острови і коси сформувалися в останні десятиліття. Процес дельтоутворення продовжується і зараз, проте він менш інтенсивний в зв'язку з виносом мулу на більші глибини Чорного моря.
У геоморфологічному плані дельта Дунаю розташована на новоевксінських глинах, що виникли в результаті алювіальної діяльності древнє-дунайського лиману. Вони покриті осадовими породами різного походження, що залягають майже горизонтально, з невеликим ухилом убік моря. Висота дельтової рівнини над рівнем моря в м. Ізмаїл складає 3,7 м, поблизу Сулінського устя - 0,5 м. Біля 87% площі дельти займають плавні, що мають глибину 1-2, рідше 3-4 метри.
Клімат у пониззі Дунаю помірно континентальний, з короткою і теплою зимою, тривалою спекою влітку. Він формується під впливом циркуляції повітряних мас, утворених у віддалених один від одного регіонах - Атлантичному океані, Середземному морі і Євроазіатському материку. За кліматичними показниками територія характеризується як жаркий південний агрокліматичний район.
Середньомісячна температура січня коливається від -2 до -1,5°С , а червня - 22,3-23,0°С. Загальна кількість опадів становить - 350-400 мм/рік при випаровуванні 750-900 мм/рік. Настільки значне випаровування повинно підтягувати ґрунтові води, насичені хлоридами і сульфатами, і це викликало б засолення ґрунтів. Проте засолення спостерігається лише на ділянках із зруйнованим рослинним покривом. Захищає ґрунти висока промивна здатність Дунаю в період тривалої весняної, а, в окремі роки, і осінньої повені.
Гідрологічна мережа Кілійської дельти Дунаю дуже розгалужена і складається з великих і малих водотоків і водойм. Морська дельта починається від місця прориву системи морських піщаних пасм - Жебриянської - Летя на 18-му кілометрі Кілійського рукава (0 км Дунаю рахується від моря). Саме тут розташоване м. Вилкове, біля якого Дунай ділиться на рукави Очаківський, Старостамбульський і Білгородський. Перші два зараз є головними водотоками цієї ділянки Дунаю. Нижче вони діляться на більш дрібні: Прорва, Шабош, Полуденне, Гнеушев, Анкудинов, Середнє, Піщане, Бистре, Восточне, Циганка, Лімба, Лебединка та інші. Деякі з них вже не мають прямого виходу в море (Шабош, Середнє, Піщане), а рукави Білгородський і Гнеушев перебувають у стадії відмирання.
Разом з численними великими і малими рукавами тут широко представлена мережа прісноводних внутрішніх і відкритих приморських водойм: Потапівський, Лазаркін, Ананькін, Дєлюков, Таранов, Солоний, Желаний, Гнилий, Бистрий, Курильські мілководдя та інші. Усі вони здебільшого мілководні, з глибинами від 0,5 до 2 м.
Дунайський біосферний заповідник забезпечує збереження біорізноманіття дельти, проведення спостережень і досліджень по програмі "Літопис природи" за природними процесами. В структурі установи діють відділи: науковий, охорони заповідника та екологічної освіти і туризму. При заповіднику працює інформаційно-туристичний центр. В штаті заповідника - 51 співробітник, з них у науковому підрозділі працюють 13, у службі охорони - 15 осіб.
Фахівцями установи ведеться моніторинг стану флори та рослинності, орнітофауни та населення птахів, теріофауни, іхтіофауни, гідрофауни, герпето- і батрахофауни. За останні 5 років співробітниками заповідника опубліковано понад 70 наукових статей в тому числі в п'яти монографічних роботах, дві з яких видано англійською мовою.
Флора заповідника нараховує 1505 видів рослин, з них 955 - судинних. Останні належать до 380 родів і 101 родини. Рідкісними та зникаючими є 134 види рослин (14,1% флори заповідника), з них 60 видів - ендеміки. До Червоної книги України занесені 18 видів, до Європейського Червоного списку - 10, до Додатку 1 Бернської конвенції - 5 видів. Рослинність заповідника представлена угрупованнями генетично відмінних типів - від водного до напівпустельного та складається з водного, болотного, лучного, солонцевого і солончакового, псамофітного і лісового типів. Останній складається з угруповань заплавного лісу та піщаних кучугур. До Зеленої книги України занесено 15 рослинних угруповань: 2 степових, 3 болотні та 10 водних.
Із "червонокнижних" видів тут охороняються, зокрема, сальвінія плаваюча, водяний горіх плаваючий, плавун щитолистий, альдрованда пухирчаста, меч-трава болотна, зозулинець болотний, коручка болотна і чемерицевідна, білоцвіт літній, гвоздика бессарабська, ковила дніпровська, золотобородник цикадовий та ін. Багато видів рослин заповідника є нащадками третинної флори (водяний горіх, обвійник грецький, латаття біле, глечики жовті, меч-трава болотна, сальвінія плаваюча та ін.). Подібно іншим рідкісним третинним таксонам вони мають обмежене і спорадичне поширення і потребують особливої охорони.
Фауна заповідника представлена 1492 видами безхребетних та 417 видами хребетних тварин. З хребетних тварин заповідника птахи відзначаються найбільшим видовим багатством відносно фауни України. Їх тут зареєстровано 263 види. Це становить приблизно 79% всіх відомих для дельти Дунаю та майже 64% всього видового складу орнітофауни України. Видове різноманіття птахів заповідника найкраще представлене на чотирьох основних ділянках: у Кілійській дельті - 219 видів, далі в цьому аспекті йдуть Стенцівсько-Жебриянівські плавні, Жебриянське пасмо та острів Єрмаків. Орнітофауна останнього нараховує 183 види. На території заповідника відзначено перебування 42 видів птахів, що підлягають особливій охороні. Це, зокрема, занесені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) кучерявий пелікан, малий баклан, червоновола казарка та орлан-білохвіст та ін.
Чільне місце у орнітофауні Дунайського біосферного заповідника займають водоплавні та навколоводні птахи, особливо гусеподібні - лебеді, гуси, качки, веслоногі - пелікани та баклани, лелекоподібні - чаплеві і ібісові. Серед них є багато важливих мисливсько-промислових видів, таких, як сіра гуска, крижень та інші качки, а також видів, занесених до Червоної книги України. Це, крім згаданих раніше, рожевий пелікан, косар, коровайка, жовта чапля, чернь білоока, ходуличник, великий, середній та тонкодзьобий кроншнепи та ін.
Плавні заповідника мають виключне значення для гніздування малого баклана. Його колонії тут є найбільшими в Україні. Важливе значення заповідні плавні мають для жовтої чаплі, великої та малої білих чапель, сірої та рудої чапель, квакви. Чисельність цих птахів у заповіднику досягає десятків та сотень пар.
Численні мілководдя Кілійської авандельти Дунаю мають особливе значення у житті водоплавних і навколоводних птахів, їх скупчення в цих місцях сягають до 45 тис. особин. Тут концентрується основна маса перелітних качок. В окремі сезони чисельність тільки крижня на морських мілководдях сягає 16-20 тис. особин, стільки ж буває і лиски. Інші види менш чисельні. Майже щороку на південній мулистій ділянці авандельти линяє від 500 до 5000 лебедів-шипунів.
З огляду на це територія заповідника, згідно з критеріями Рамсарської конвенції (1971), віднесена до водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення головним чином як місця оселень водоплавних і навколоводних птахів.
На території ДБЗ за останні десятиріччя відмічено перебування 40 видів ссавців (без урахування кажанів). Із них 14 занесено до Червоної книги Із ссавців особливий інтерес викликає єдиний представник ластоногих Чорного моря - тюлень-монах. Донедавна вважалось, що цей вид, занесений до Червоної книги МСОП, більше не зустрічається у Чорному морі, проте у 1992, 1994 та 1995 рр. окремі особини траплялися в українській частині дельти Дунаю на території заповідника. Із навколоводних звірів, мешканців прісних водойм, характерні такі, як інтродуковані ондатра та єнотовидний собака, а також рідкісні "червонокнижні" - горностай, річкова видра, європейська норка. В плавнях зрідка зустрічається кіт лісовий.
Герпетофауна території дунайської дельти відносно небагата. В межах заповідника мешкають 11 видів земноводних. Домінують озерна та їстівна жаби, з плазунів (5 видів) найчастіше трапляються звичайний вуж, болотяна черепаха, прудка ящірка. До рідкісних тварин відносяться тритон дунайський та болотяна черепаха (списки Бернської конвенції).
Іхтіофауна заповідника багата та різноманітна, вона налічує 99 видів, які належать до 30 родин. В акваторії Дунайського біосферного запоідника зустрічаються всі види риб, занесені до Європейського Червоного списку: шип, атлантичний осетер, чорноморський та дунайський лосось, умбра, чоп великий та малий. З 32 видів риб, занесених до Червоної книги України, тут зустрічається 15 видів. Крім вже згаданих, це білуга, стерлядь, вирезуб, пічкур дунайський довговусий, шемая дунайська, йорж смугастий і ін. З промислових видів найціннішими є осетрові та дунайський оселедець.
Фауна безхребетних заповідника вивчена ще недостатньо. Лише у 1996 році під час нетривалої експедиції наукових співробітників Інституту зоології ім. Шмальзаузена НАН України було знайдено 2 нових для науки види комах, яких, загалом, на території заповідника відмічено 1059 видів. Проте вже зараз можна стверджувати, що тут мешкає багато рідкісних і корисних видів, із яких до Червоної книги України занесено 36 видів. Назвемо лише ті, які занесені також і до Європейського Червоного списку: коромисло зелене, бабка білолоба, бабка хвостата, бабка болотяна, дибка степова, красотіл пахучий, бражник обліпиховий, бражник-прозерпіна, мантиспа хижа.
Загалом на території заповідника зареєстровано перебування 40 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 104 видів, занесених до Червоної книги України, 205 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.
Основну частину території заповідника, майже 70 %, займають плавневі екосистеми, представлені головним чином слабомозаїчними угіддями. Тут на великих просторах домінують угруповання, утворені очеретом звичайним, рогозом вузьколистим, осокою гострокінечною та ін. Серед них окремими плямами виділяються зарості верби попелястої. Плавні виконують найбільш важливу функцію - біофільтраційну на шляху надходження каламутної та насиченої різними сполуками дунайської води до Чорного моря.
Лісові та чагарникові екосистеми плавневих ландшафтів заповідника представлені як природними угрупованнями, так і штучними насадженнями (верби кількох видів, тополі чорної тощо). Вздовж водотоків смугами від 5 до 200 м тягнуться зарості, утворені вербою білою, ламкою, тритичинковою та ін., а вздовж морського берега - обліпихою, маслинкою, аморфою, тамариксом, тополею білою та ін.
Лучні екосистеми розташовані на підвищених ділянках прируслових пасом, а також по окраїнах плавнів, прилеглих до приморських грив. Вони формуються на місці болотних та прибережно-водних угруповань, які зникають в результаті підвищення рельєфу, викликаного щорічним накопиченням алювію. Поширені в основному крупнозлакові, дрібнозлакові, крупнокомишові, дрібноситникові, а також різнотравні засолені луки. Помітну площу займають луки на острові Єрмаків, де більш підняті ділянки зайняті трансформованими, внаслідок перевипасу, болотно-лучними угрупованнями з переважанням осоки стрункої, до якої додаються галофіти.
Великою різноманітністю відзначаються водні екосистеми заповідника. Це прісноводні, а в авандельті Кілійського рукава ще й солонувато-водні, екосистеми, що розвиваються на водотоках, в лиманах та численних озерах і кутах. Найрізноманітнішою є флора кутів, які повністю втратили зв'язок з морем - Лазоркін Верхній, Лазоркін Нижній, Ананькін, Рибачий. Плеса вкриті плаваючим листям латаття білого, глечиків жовтих, водяного горіха, плавуна щитолистого. Серед занурених рослин поширені кушир, різуха морська, рдесники, елодея, тілоріз тощо. Великі простори займають ряски, сальвінія, жабурник, азола.
Специфічною екосистемою узмор'я є контактна зона Дунаю та Чорного моря. Сюди, крім величезного об'єму води, розчинених біогенів та наносів, Дунай щорічно виносить від 100 до 200 тисяч т прісноводного планктону та інших прісноводних мешканців, які гинуть і осідають на дно. Разом ці процеси мають вирішальний вплив на формування біологічної продуктивності північно-західної частини Чорного моря та на живі ресурси власне Дунаю, що пов'язані з морем (зокрема, осетрові, дунайський оселедець тощо).
З природних причин та через антропогенне втручання своєрідністю відзначаються екосистеми Жебриянського пасма. Основними екосистемами тут є штучний ліс, переважно з сосни кримської, на пісках у комплексі із залишками піщаного степу. Вік деревостоїв сосни сягає 3 - 45 років. Тут також зустрічаються луки, чагарники, солончаки, ділянки плавнів, прісні водойми. Останні штучно утворені внаслідок промислового добування піску. Старі кар'єри, оточені сосновими насадженнями, є улюбленим місцем відпочинку мешканців м. Вилкове.
Дунайський біосферний заповідник вперше на Україні розробив і реалізує План-управління заповідною територією (менеджмент-план). Згідно з цим Планом заповідник здійснює комплекс заходів щодо збереження біорізноманіття в поєднанні з раціональним використанням природних ресурсів. Це, насамперед, використання очерету і рибних ресурсів. Заготівля очерету, який йде на виготовлення дахів, перетворилась в серйозний природоохоронний (вилучення очерету сприяє очищенню екосистеми) і соціально-економічний фактор в Придунав`ї, який знижуєгостроту проблеми безробіття. Адміністрація заповідника значну увагу приділяє розвитку екологічного туризму як важливого засобу еколого-освітньої роботи і самофінансування. З 1998 року при заповіднику працює інформаційно-туристичний центр, який щорічно відвідують більше 5 тисяч чоловік. За цей період в ньому побували представники 44 країн світу.
Дунайський біосферний заповідник співпрацює з багатьма науковими організаціями, державними установами, екологічними неурядовими організаціями на національному і міжнародному рівнях, з засобами масової інформації, а з 2003 року видає власну газету "Дельта і людина" тиражем 1200 примірників. Вона безкоштовно розповсюджується в 5 придунайських районах Одеської області, а також розміщена в Інтернеті (www.seu.ru/projects/dunay/gazeta).
Важливим кроком в розвитку міжнародного співробітництва в рамках єдиного румунсько-українського біосферного заповідника і співпраці з екологами республіки Молдова стало видання у 2004 році трьохстороннього менеджмен-плану по управлінню заповідними територіями в дельті Дунаю і Прута. Передбачені планом практичні заходи поступово реалізуються.
Нижній Дунай з давніх часів привертав увагу завдяки своєму географічному положенню. Тому протягом багатьох століть дельта Дунаю була ареною бурхливих історичних подій, де перетиналися інтереси багатьох народів. Перші відомості про природні цінності дельти Дунаю зустрічаються вже в "Історії в дев'ятьох книгах" Геродота та "Географії" Страбона.
Літописці IX-XII століть донесли до нас відомості про те, що у ті часи у Нижньому Дунаю проживали східнослов'янські племена тиверців і уличів. Пізніше, у часи феодальної роздробленості Київської Русі, Придунав'я входило до складу Галицько-Волинського князівства, потім було захоплено татаро-монголами, а ще пізніше - турками.
Із середини XVIII століття дельта Дунаю активно заселяється росіянами й українцями. Після Ніконовської реформи російської православної церкви, й особливо після розгрому Запорізької Січі, кількість переселенців у район Нижнього Дунаю значно збільшилася. У дунайських плавнях знайшли притулок і старовіри, що тікали від переслідувань правлячої церкви, і донські і запорізькі козаки, і численні групи селян, що втікали від кріпацтва. З Балкан від турків у Дунай-Дністровське межиріччя великими групами переїжджали різні народи. Тому зараз, поруч з росіянами й українцями, тут живуть молдавани, болгари, гагаузи, греки, албанці, німці, цигани і багато інших народів. Більшість з них компактно проживають, і тому зберегли самобутні традиції, звичаї, своєрідні діалекти. Все це відбивається на укладі життя, способах господарювання і природокористування.
Естетична і культурна цінність природних ландшафтів дунайської дельти піднімається не тільки до рівня національного надбання. Одним із найважливіших еколого-естетичних показників дельтових угідь є їх природність. Вона тут є однією із найвищих у Європі. До того ж, саме тут відбувається формування наземних екосистем природнім шляхом, без втручання людини в ці процеси. Тільки тут на невеликій площі є можливість спостерігати майже весь спектр природних ландшафтів: від водного морського та прісноводного річкового і озерного - до напівпустельного. Саме у цій природній лабораторії відбувається ландшафто - та видоутворення, і саме це забезпечує її фауністичне багатство.
Культурна цінність території Дунайського біосферного заповідника визначається історією природокористування й історичних подій, що відбувалися в дельті. Цікавим історико-культурним об'єктом є своєрідна столиця дельти - місто Вилкове. Більше двох з половиною століть нараховує його багата і самобутня культура. Місцеве населення не тільки зберегло традиції і звичаї, своєрідний діалект і релігійні погляди, але й стало невід'ємною частиною природного середовища.
Територією заповідника прокладено туристичний маршрут, що дозволяє ознайомитись з цим унікальним краєм.
