Люди не завжди були переконані, що світ зародився взимку. Різні були й уявлення про те, як це сталося. За однією з універсальних космогонічних версій, світ започаткувався внаслідок священного шлюбу води і вогню — сестри і брата-близнюків.
Саме у воді, заплідненій променем світла, зародилося життя. На честь цієї першоподії щороку відбувається свято Купала, що символізує кохання й родючість. Купала було і є одним із найголовніших свят у народному календарі. Це час найвищого розквіту природи, літнього сонцестояння. Яким було святкування спершу, тепер уже неможливо визначити достеменно. Хоча за пізнішими історичними пам'ятками, етнографічними свідченнями, творами фольклору й залишками обрядовості в сучасному побуті можна реконструювати деякі складові прадавнього дійства. У віруваннях українців купальська ніч — особлива. Природа розкриває небачені таємниці: відчиняються небо і земля, сонце грає, тварини говорять, дерева можуть гуляти, де їм заманеться, вода у криницях перетворюється на вино, а скарби виходять на поверхню. Дівчата ворожать, пускаючи на воду вінки. В ніч на Івана Купала цвіте папороть — чарівна квітка. Хто її знайде, зірве і зможе, попри всі перешкоди нечистих (котрі стережуть квітку), донести додому — розумітиме мову тварин і бачитиме крізь землю й воду. Цієї ночі відьми злітаються на шабаш — на Лису гору. Зірвана там тирлич-трава має особливі приворотні властивості. Розгулюють у лісі, підбираються поближче до людських жител упирі, відьми тощо. Отож дбайливі господині напередодні Купала ретельно обсівають домівку маком-відуном, обтикують полином і обкурюють торішнім купальським зіллям. При собі (за поясом або в кишені) носять часник і полин. Знахарки збирають у купальську ніч цілюще зілля. Адже в цей час воно має найбільшу силу. Лікарські рослини з особливими замовляннями збирають до моменту, поки на них не впаде промінь вранішнього сонця. Перед сходом сонця люди качаються по росі — купальська роса має магічну силу. Деякі науковці бачать Купала серед давніх слов'янських язичницьких богів. Насправді для такого твердження немає достатніх підстав, як, зрештою, і для його категоричного заперечення. Саме ім'я "Купало", яке останнім часом пов'язують з купанням, очевидно, походить від індоєвропейського "kup" — "кипіти", "закипати", "жагуче бажати". Латинське "cupidio" означає прагнення, а Купідон — римське божество кохання. Отож купальська ніч — це свято кохання. Були часи, коли нормою суспільно-статевого життя давно вже стали моногамні шлюби й подружня зрада засуджувалася народною мораллю, проте на ритуальному рівні масові оргії та "одноразові" купальські зв'язки не лише не заборонялись, а навіть заохочувалися такою мірою, що інакша поведінка розцінювалася як "ворожа", "відьомська". На вулицю на Купала мали виходити всі. Того, хто вирішив відсидітися, підозрювали у відьмацтві. На нього посилали ритуальні прокляття: "Хто на вулку не виходить, оберни, Боже, колодою-колодою дубовою"; "Котра не вийде на Купала, щоб вона сіла та й не встала". Таким чином, знаходили вихід нерозтрачена енергія і потаємні пристрасті, які тепер кваліфікують як "тваринні інстинкти". Деякі дослідники вважають, що людство нині розплачується неврозами й сексуальними проблемами за приховування й "затискання" всередині підсвідомого отих своїх інстинктів. Це все може мати досить сумні наслідки, якщо не навчитися по-людськи керувати своїми "тваринними пережитками". Нагадаємо, що язичницьке свято збіглося й поєдналося з церковним — Різдвом Івана Хрестителя (24 червня за ст. ст. — 7 липня за новим). Церква засуджувала купальські гуляння як розпусту. Як пише "Стоглав", "...сходятся мужы и жены и деви- цы на нощное плещевание и на бесчинньїй говор и на бесовские песни и на пляски и на скакання и на богомерзкие дела, и бывает отрокам осквернение и девам растление..." З часом звичаї змінилися. Купальське дерево — це й символ буйної рослинності, й символ дівочості. За обрядом, хлопці намагаються його зруйнувати, хоча самі ж його на початку дійства встановлюють — велику гілку (найкраще вербову), яка зветься Купайлиця, або Марена. Подекуди роблять жіноче опудало з соломи, кропиви чи чорноклена — Марену. її прикрашають стрічками, квітами, вінками, іноді й свічками. Довкола неї танцюють:
Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, Стороною, та й на мій барвіночок зелений...
Купайлицю розривають, спалюють або топлять, закопують у землю. Якщо розривають — кожна дівчина несе собі галузку на город. Це своєрідне моління і про дощ на городину, і про допомогу в любощах. Усі ці дії з руйнуванням обрядового дерева чи опудала означали імітацію різних форм колись ритуального похорону. У давнину на великі свята, якими були Різдво й Купала (тобто дні зимового й літнього сонцестояння), відбувалися масові ритуальні поховання як жертвоприношення богам. Існує думка, що в такий час "збирали" померлих (або спеціально вбитих із цією метою) старих людей, яких деякий час не ховали, щоб зробити це одночасно, з великими почестями. Сподівалися, що жертви, подаровані богам у дні їхнього пошанування, воскреснуть для нового життя. Драматичні дійства обрядів типу Купала вчені пов'язують із віруваннями в помираюче й воскресаюче божество рослинності, ідеєю вічності життя й колообігу в природі. Божество вбивали для того, щоб викликати його воскресіння. Надія на безсмертя спонукала не лише оплакувати покійників, а й радіти з приводу їхнього майбутнього відродження. Тому процесії супроводжувалися сміхом, веселими іграми, бенкетами. В обряді Купала справжню жертву замінили лялькою або опудалом. Так чи інакше, святкування Купала пов'язане з культом предків. Якщо на свято Русалій душі померлих гостинно запрошували й вносили до хати разом із зеленню-клечанням, то на Купала їх випроваджували до місць зимового перебування. За різними уявленнями, це вода, дерева, ліс, край землі тощо. Тому й форми вигнання нечистої сили були різні. Топили Марену (ляльку, деревинку, опудало), яку вважали "старшою русалкою". Відьму (тобто русалку) заганяли на дерево. При цьому сміялися й дражнилися (ритуальний сміх призначений знешкодити нечисту силу — важливо було показати їй, що її не бояться): "Русалочка-купалочка на дуб лізла, кору гризла, з дуба упала, сама пропала". Траплялися й "міцніші" висловлювання. Русалкою перевдягали дівчину і гналися за нею, доки вона не перебігала межу села. Тоді верталися додому (не озираючись). Годиться цієї ночі скупатися. Обливання водою, купання, як ми знаємо, — символ еротичний.
Там Марія купалася Там з Іваном вінчалися...
Або:
Да купався Іван, та й у воду впав — Да купався Іван, доведеться і нам!
І поряд — традиційний образ кохання-криниці:
Ой з-за гори чорна хмара уже йде, А де ж твоя, Іване, ніч буде? — Коло тої криниці, копанки, Коло тої Марії, коханки. Ой з-за гори чорна хмара уже йде. А де ж твоя, Маріє, ніч буде? — Коло тої криниці жолоба. Коло того Івана-голуба!
Не можна оминути увагою тут і чарівний купальський вогонь. Через нього годиться перескочити, щоб очиститись. У купальському вогнищі спалюють сміття. Сенс купальського вогнища полягав переважно у знешкодженні нечистої сили, в захисній дії вогню. А ще він поєднує учасників свята зі світом пращурів. Якщо кинути до купальського вогню чорнобильник і гарненько попросити, чого хочеш, — усе збудеться.
