Царство «темних сил», які в язичницькій міфології оселились у нижньому ярусі древа життя, в християнській системі уявлень і вірувань зайняли провідне місце. Значна частина духів та поганських богів зникла з народної пам'яті з появою нової релігії, та з'явилась група пізніших демонологічних сил, витворених народною фантазією під впливом християнства. Демонічний світ розділено на три групи: духів природи, домашніх духів і злих духів — нечистої сили. Найбільша за чисельністю група — чорти, назва походить від давньої назви волхва, який умів читати таємничі письмена язичницькі, записані чертами (рисками). Християнська релігія, борючись з давньою вірою, вклала у це слово нове значення, приписавши волхвам спілкування з нечистими. Подібна доля й у слова «біс» — назви знахаря, лікаря-шамана, який магічними рухами виганяв злих духів з тіла людини, звідси і «біситись», «біснуватись» та ін. Змішання тотемістичних, язичницьких і християнських вірувань створили дивовижний світ, населений фантастичними істотами.
Так, наприклад, існує різниця між самими чортами, а також між чортом і бісом. За народними уявленнями, чорт — чорний, а біс — рябенький. Розглянемо демонологічну класифікацію і наведемо відомі з фольклору назви представників «нечистої сили».

Антипко, безп'ятько — чорт, якому дверима відбито п'яти, тому він кульгавий.

Анциболот, болотник — болотяний чорт, що живе тільки в болоті.

Біхрес — біс, який живе в лісі й схожий на мужика у червоній шапці.

Босорканя, опириця, очвара, Яга — відьма.

Босоркун — упир.

Блуд — лісовий дух, що заманює людей у нетрі.

Вимітка — привид, злий дух, що примушує людей носити себе на плечах від села до села.

Відьмак — чоловічий аналог відьми.

Вовкулака — перевертень у вигляді вовка.

Водяник — водяний біс.

Гайовик, лісовик, боровик — лісовий чорт.

Домовик, домівник — сторож домашнього вогнища.

Лісун — бог вовків, людиноподібна істота.

Лоскотарка,святьоха, мавка, водяниця — русалка.

Мамун — чорт, який паморочить розум людей, щоб завести їх у гибле місце; краде жінок.

Мара — злий дух темноти, хвороби, смерті.

Скарбівничий, скарбівник — чорт, що живе у багача, який продав свою душу дияволу; стереже і збільшує багатство.

Убиясник — чорт, на якого полюють вовки.

Хапун — чорт, що хапає в нетрях дітей.

Чередільниця — відьма, що віднімає у корів молоко.

Перелесник — злий дух у вигляді вогняного змія, що літає вночі до жінок, іноді це дух померлого чоловіка.

Огнянець, пекельник — чорт, який постійно живе у пеклі.

Очеретяник — чорт, що живе в очереті.

Полубіс — напівбіс-напів людина, народжений від шлюбу біса і жінки.

Польовик — чорт, що живе у полі.

Босірка — найнижчий ступінь у класифікації відьом.

Бука, або Вова — привид з великим ротом, що поїдає дітей.

Корча — відьма, яка перекидається на ворону.

Упир — перевертень, або померлий відьмак, народжений від шлюбу диявола і відьми, возить на собі відьом на Лису гору.

Вихор — злий дух у вигляді покритого густим волоссям чоловіка із крилами, якими здіймає вітер.

Морд — злий дух, що завдає людям мук і катувань.

Шестикрила — відьма середнього ступеня.

Дванадцятикрилка — головна відьма.

Щезун — злий дух, що приносить хвороби, мор.

Юда— злий дух, що примушує людей битись один з одним.

Явида — чорт, що може зникати і з'являтись знову.

Пек — пекельний цар, володар потойбічного світу.

Загативода — казкова істота, що могла утримувати воду.

Літавиця — казкова жіноча істота, що спокушала молодих парубків.

Песиголовець — казкова істота з одним оком, що поїдала людей.

Цур, Щур — домашнє божество, охоронець роду, посланець душ померлих.

Такий далеко не повний перелік демонічних сил, які найчастіше зустрічаються в українській народній творчості. Неважко помітити, що найбільше серед перерахованих темних сил різноманітних чортів, відьом і русалок. З ними як із головними персонажами української демонології ознайомимось докладніше.
Відьми виступають свого роду посередниками між світом реальним і потойбічним. Цікаво, що саме слово походить від давньоруського «ВЪдь» — знати, що вказує на давнє походження цього образу в українському фольклорі і свідчить про існування особливої касти серед язичницьких волхвів жіночої статі, які виконували певні ритуальні дії. Археологічні дані свідчать, що, ймовірно, це могло бути заклинання дощу. До речі, і в народних розповідях про відьом особливо наголошується на їхньому вмінні «красти» дощі.
Відьми бувають двох категорій: вчені та від народження. У відьом, які такими народились, повинен бути хвостик, на кшталт чортячого, а вчені відьми нічим не відрізняються від звичайних жінок. За повір'ям, відьмою дівчинка може народитися, якщо на матір було наслано закляття або якщо та необережно проковтнула вуглинку, готуючи перед Різдвом вечерю. Якщо ж у сім'ї народжувалось сім дочок підряд — одна з них природжена відьма. Така дівчина чаклувала інтуїтивно, бо знання їй давались від народження, на відміну від відьми вченої, яку готує до відьомства чорт або старші відьми. За повір'ям, вченою відьмою можна було стати, якщо в ніч на Юрія піти на коров'ячий брід і набрати в рот води зі сліду корівки, покропити цією водою хреста, зняти із себе одяг і, розіславши його на хресті, вилізати на нього. Після цих дій жінка ставала відьмою, щоправда найнижчого розряду, такою, що тільки і вміла відбирати молоко у корів. Відьми вищих рангів могли накликати на людей хвороби, збирати у себе різних гадів, давати їм доручення затримувати дощі, викликаючи посуху, а також уміли приймати подобу різних птахів і тварин або й людську іншого віку чи статі. Відьми найвищої кваліфікації вміли робити все. В ніч на Івана Купала відьми злітались на шабаш, найчастіше на Лису гору до Києва, для польоту використовуючи кочергу, мітлу або ступу. Перед такою подорожжю натирались маззю, яка виготовлялась з магічними замовляннями із різного зілля, глини, викопаної під порогом, жаб'ячих лапок, зміїних голів тощо. Шабашем керує відьмак, він може мати різні подоби, але найчастіше — ведмедя з рогами, риб'ячими плавниками, дзьобом тощо. На своїх ігрищах відьми та інша нечиста сила влаштовують дикі оргії, пародіюючи церковні свята, молодіжні забави, б'ються дерев'яними мечами, одне слово, знущаються з роду людського та віри православної.
Русалки та мавки, за народними повір'ями, могли бути не менш небезпечними для людини. Особливо на Русалчин Великдень — четвер Зеленого, Клечального тижня. Русалками стають утоплениці; дівчатка, які померли нехрещеними, звуться мавками. Русалки і мавки бувають водяними, польовими й лісовими, але зустріч із будь-якою з них не обіцяв нічого доброго, якщо не мати при собі полину чи любистку. Ці істоти можуть залоскотати до смерті або затягти у воду нещасливця, який не мав цього охоронного зілля під час зустрічі з ними.
На думку вчених, русалки та мавки — колишні поганські божества, які сприяли родючості нив, плодоріддю, а тому вони вимагали уважного і шанобливого ставлення до себе. Відгомін цього знаходимо в обрядах русального тижня та в ніч на Івана Купала. Русальні пісні засвідчують ще одну думку про те, що русалки уособлюють душі померлих, які можуть бути і добрими, і злими, залежно від того, як з ними поводишся. Вороже ставлення християнської релігії до будь-яких «поганських» проявів зрештою трансформувало й образи русалок в народній міфології, перетворивши їх на нехрещених дітей, утоплениць-самогубців тощо. Народна уява щедро наділила їх незвичайними рисами і якостями, притаманними представникам «потойбічного світу».
Русалки найчастіше живуть у воді, рідше в лісових хащах, на полях, з'являються вночі при повному місяці або з появою зорі. Ці істоти мають жіночу подобу, чудову вроду, пишні розпущені коси, бліду шкіру. На Русалчин Великдень вони бігають житами, берегами річок та озер, регочуть, полюбляють гойдатись на гілках дерев. Забави їхні, як правило, колективні.
Що стосується чоловічих представників царства темряви, то найчастіше в повір'ях та легендах зустрічаються імена домових, вовкулаків, чортів та бісів.
Почнемо з домових, їх ще називають домівниками, домовими дідьками або просто дідьками. Вони живуть у хатах і можуть шкодити домашньому господарству, якщо їх не шанувати, а можуть допомагати, якщо полюблять господарів. Дідьки волохаті й вогкі, можуть приймати подобу людини, найчастіше сажотруса. Домівник може грюкати на горищі та морду, вати коней, лякати дітей і душити вночі господаря, сидячи на його грудях і не даючи перехреститись. Допомога від дідька теж неабияка: він годує і доглядає хазяйських коней, засилає сватів до дочки хазяїна, примножує його багатство.
Вовкулаки — перевертні, вони приймають подобу вовків і чинять неприємності людям. Від їхнього шлюбу з відьмами народжуються упирі. Захистом від цього племені служить осика, нею обгороджували двір, якщо вовкулаки різали худобу або толочили жито. Осиковим кілком пробивали могили упирів, що за життя могли бути відомими і шанованими людьми. Упирі не гниють у гробах і ссуть кров у поснулих людей.
Чорти та біси різняться між собою мастю, в той ж час чіткої межі між ними у народних повір'ях не існує. І чорт і біс, як правило, людиноподібна істота з ріжками, хвостом, копитцями і рильцем, але цю подобу вони легко міняють на образи вродливих парубків, коней тощо. Про етимологію слів чорт і біс ми вже говорили, тепер наведемо синоніми, які найчастіше зустрічаються у народних переказах про чорта. Це ідоляка, злидень, кадук, куцан, шатан, хамінок, враг, облуд, бузиновий цар та деякі інші. У чортів та бісів існує своя класифікація, а також розподіляються місця їхньої діяльності. Чорти бувають польові, лісові, болотяні, водяні, очеретяні й ті, що живуть у пеклі. Найвищими у цій класифікації є Сатанаїл — бісівський цар, Пек — володар пекла та Диявол, або Гаспид — цар чортів. Помітно, як переплелись в українській демонології нашарування християнських та язичницьких уявлень про темні сили.
Чорти та біси чинять чимало зла роду людському, вони завдають шкоди господарству, насилають на людей злидні та хвороби, крадуть небесні світила, але основне їхнє заняття — полювання за душами.
Чортам відомо, де сховані скарби, і вони ретельно охороняють ті місця та папороть у час її цвітіння, оскільки саме цвіт папороті дає можливість знайти скарби. Зустріти чорта можна в місцях його проживання, а також на роздоріжжях та під бузиною — диявольським деревом. Для захисту від чорта існує велика кількість магічних прийомів; найбільш розповсюджений — перехреститись і тричі плюнути на ліве плече, де сидить чорт. А взагалі, український чорт буває й смішним та безпорадним, а інколи навіть симпатичним, народний характер створив захисну модель від цього представника потойбічного світу, змалювавши його різноманітними фарбами і наділивши його людськими рисами.
Свідомість українського народу зазнала різноманітних еволюційних трансформацій на шляху від язичництва до християнства. Вірування у відьом, чортів та інших представників надприродних сил залишались ознакою побутової релігійності народу донедавна. Ще й сьогодні ми зустрічаємо їх залишки у вигляді різноманітних забобонів та звичних магічних дій (плювання через плече тощо). Матеріали української народної демонології дають змогу глибше пізнати і зрозуміти наших предків, їхні вірування та ставлення до навколишнього світу.