Традиційною вкраїнською символікою на Новий рік був дідух. Виготовляли його з кулів або ж першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили триральчате розгалуження для того, щоб дідух міг рівно стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. Гілки дідуха — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались,— обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами — кожен на свій смак й уподобання. У світлицях його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову функцію він виконував протягом усіх різдвяних свят. Це був дійсно високомистецький витвір, що ніскільки не поступався сучасним ялинкам. у
На сьогодні обряди, пов'язані з дідухом, майже втрачені. В окремих варіантах вони збереглися на Прикарпатті та в Карпатах. Кожний етнографічний регіон мав свої різновиди. З цього приводу варто зупинитися на обрядодіях, які побутували в покутян.
Для дідуха тут використовували необмолочений сніп жита, пшениці або вівса. Його заквітчували стрічками та гілками ялиці і ставили в парадному куті. Він символізував спільного предка. Про це підтверджують і народні загадки, в яких збірний образ людини ототожнюється із «солом'яником». До речі, на Поліссі ще й дотепер літні люди, щоб застерегти дітей, аби вони не гралися біля колодязя, приказують: «Не заглядай у криницю, бо тебе затягне туди солом'яний дід».
На Покутті першого нажатого снопа одразу відносили в комору і тримали до Різдва; він власне і виконував роль діда. У зв'язку з цим ще наприкінці минулого століття тут існував звичай колядувати в полі біля першого зжатого снопа, себто Діда.
«Дід,— казали з цього приводу,— то наш предковічний дід». Відтак після Нового року його виносили з хати у двір, де він виконував роль оберігача роду. На Водохреща він мав знову посісти місце на покуті аж до кінця всього зимового циклу.
Паралельно з дідом покутяни готували й бабу. На різдвяний вечір до хати вносили оберемок соломи і застеляли нею долівку. Це означало «зробити бабу».
Близьким до цього дійства є звичай і в гуцулів. На багату кутю газда застеляв стіл отавою, сіном чи соломою. Клав крачуна, який мусив бути в кожній хаті протягом усіх різдвяних свят. Цей обрядовий хліб виготовляли вночі на Різдво. При цьому жінка, яка робила крачуна, мала обов'язково одягти гуню і рукавицю (гола рука, за повір'ям, означала бідність, а крачун символізував достаток). Поруч з крачуном ставили снопа, а під нього клали ярмо, хомут чи кінську збрую та зв'язані перевеслом ложку й виделку.

Різдвяно-новорічна обрядовість українців не обмежувалася лише наведеними вище дійствами. В активному вжитку були й інші символи. Особлива роль належала хатнім прикрасам. Скажімо, напередодні Різдва виготовляли «голубці» у вигляді птахів. Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків робили два отвори і просовували через них кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалася в давніх, зосібна дайбозьких, віруваннях з небесним світилом—сонцем.
Крім «голубців», були досить поширеними на Прикарпатті «павуки» та «їжаки». Стосовно перших, то їх робили із соломи. Зібравшись в одній з осель, юнки — а це було виключно жіноче заняття — заготовляли відповідних розмірів соломинки з цупких стебел. Просовуючи через порожнину нитку, вправні дівочі руки формували з них різноманітні квадратики й кубики. За основу брали найбільшу фігурку. До неї долучали з боків менші «павучки» (іноді в середині центральної фігурки знаходилося кілька мініатюрних ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотували різноколірним папером або ж пацьорками.
Напередодні Різдва «павуків» підвішували до центрального сволока. Вони трималися на довгій волосинці з конячого хвоста. Таке укріплення потрібне було для того, щоб фігурки постійно крутилися. Завдяки циркуляції повітря — через вхідні двері та з палаючої печі — великий «павук» разом з приправленими до нього близнятами поверталися в різні боки, справляючи враження живої істоти. Особливе захоплення він викликав у дітвори.
Поруч з «павуками» сусідились і «їжаки». їх робили з тіста або глини. У виліплену форму, яка нагадувала однойменну тварину, густо затикали невеличкі колосочки, потім засушували її. Такі мініатюрні іграшки з наїжаченими колючками справді управдрподібнювали дивних звірят. Проте пріоритет у новорічній символіці належав «павукам».
В однієї з власниць солом'яних виробів я запитали, чому їх так називають. Жінка відповіла:
— Хто його знає, може, тому, що за формою вони нагадують павутину...
Справді, ромбикові іграшки вельми подібні до павутини, а сам виріб схожий на павука, що застиг з розчепіреними ніжками в очікуванні здобичі. Та це тільки зовнішні ознаки. Вивчаючи давні символи й вірування, зафіксували народні уявлення про довколишній світ. Павуки, як виявилося, віддавна вважалися бажаними у людській оселі, бо «вони заснували світ». За повір'ям, той, хто вб'є павука, накличе на себе лихо. До обіду заборонялося навіть викидати цих комах із хати; жінка, котра вчинить таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття.
Багатьом, очевидно, відоме повір'я: якщо поруч з вами спустився павучок, то це має віщувати якусь новину. Крім того, вичурність, з якою так екзальтовано виготовляють павуки свої дивовижні мережива, завше викликала симпатію. Завдяки їм домашні санітари убезпечували помешкання від різноманітних шкідників — мух, комарів, мурах тощо.
Павуки, за народним уявленням, уособлювали, крім усього, й працьовитість. Якось хлопчику вельми не хотілося відпасувати в одне зі свят сільську череду корів. Ненька підійшли до нього, мовили багатозначно: - Бач, навіть павучок і той працює в празник. А ми ж люди...
Власне, все це, разом узяте, очевидно, й виробило суспільне уявлення, а відтак і символіку про корисливість павуків. Тому назва новорічного символу цілком видається природною.
На сьогодні ця давня новорічна атрибутика збереглася, як уже мовилося, лише в Прикарпатті та Карпатах. Але пригадується, як у перші повоєнні літа сільській школі влаштовували новорічну ялинку. Тоді годі було думати про фабричні прикраси. Кожен із школярів мусив сам виготовити кілька цяцьок.
Хлопчаки переважно майстрували дерев'яні літаки, картонні рибки й птахи, а дівчатка робили паперові гірлянди та іграшки з соломи. Найбільше було саме «павучків».
У той уже віддалений час не надавали значення цьому явищу. Кати ж нещодавно поцікавились у селян (на жаль, переважна більшість літніх людей-інформаторів уже навічно одійшла) про вироби із соломи, то вони підтвердили, що такі прикраси «колись були у моді на різдвяні свята».
Як відскіпок давнього новорічного релікту на Бойківщині до нашого часу деінде зберігся звичай усвятковувати вікна. Прикраси також робили із різновідтінкових стебел соломи. Пронизуючи тонші пластівці у товщі, виготовляли різноманітні ромбики, кубики чи квадратики і вставляли їх між подвійні вікна. Такі прикраси створювали особливий новорічний настрій, передусім ввечері, коли через вікна проникало світло.
На Покутті, напередодні Водохрещ, робили із соломи хрестики. їх чіпляли біля ікон, обіч віконних рам і дверей. Вони виконували роль оберегів од нечистої сили, котра в дні свят вважалася особливо небезпечною.
Ми зупинився лише на кількох варіантах традиційної української символіки й атрибутики. Звісна річ, у практичному житті їх було значно більше. Стрімкість часу і наша байдужість залишили за межами пам'яті чимало раціонального з попередніх поколінь. Багато чого нам уже ніколи не повернути — воно кануло в Лету. Але й ті сюжети, про які йшла мова, підтверджують давню традицію — виготовлення новорічної атрибутики безпосередньо пов'язане з хліборобськими структурами: дідух — як вінець зібраного врожаю і «павуки», що ототожнювалися не тільки з символічним уявленням про працьовитість, але й виготовлялися з обрядового снопа. Таким чином, увесь комплекс обрядовості — разважальний і ритуально-символічний — був нероздільним; він ув'язував у єдине ціле всю процесуальну і виховну структуру життєдіяльності людини й природи.