Образ води у фольклорі надзвичайно багатогранний. Життя і здоров'я, очищення й кохання — ось основні грані цього символу. Водою, як і вогнем, очищаються від бруду — і тілесного, й душевного. Використовують воду й на благо людині (для ліків, виливання переляку), й на зло (щоб передати закляття і хвороби). Вода також виступає посередником між світом живих і потойбіччям, засобом для розкриття майбутнього.
За міфами й легендами різних народів, вода існувала ще до створення світу — у вигляді первісного "синього моря”. Саме з неї з'явилися за волею богів земля, сонце і все живе. Тому вода є символом вічності й заодно плинності часу. В українській колядці про це співається так:
Як ще не було початку світа, То ще не було неба, ні землі, А лишень було широке море, А на тім морі явір зелененький, На тім яворі три голубочки, Три голубочки раду радили: -Як би ми, браття, світ поставили?..
Вирішили дістати на дні моря дрібненького піску, посіяти його — стане земля. Там буде й золотий камінь, а з того каменя постане сонце, "місяць ясний, рум'яна зоря й звізди прекрасні”. В іншій колядці перший голуб пірнув у море й виніс ізвідти чорну землицю, другий виніс зелену траву, третій — яру пшеницю. Чорна землиця — хліб ізродиться, зелена трава — для худобоньки, яра пшениця — для коровайця. Цікаві уявлення існували про вододіл між цим і тим світами. Вода є посередником між білим світом і світом померлих. На той світ у казках можна потрапити через криницю або переправившись через річку чи море. Вірування, згідно з якими вода була шляхом на той світ, відобразились у стародавньому обряді поховання, коли мерців клали в човен, а той човен або пускали на воду, або спалювали. Це повинно було прискорити й полегшити переправу душі на той світ. На Великдень кидали на воду шкаралупки із крашанок, таким чином ніби повідомляючи предкам, що їм уже час святкувати свій Великдень. У казках часто зустрічаємо згадки про живу й мертву воду. Тала вода, чиста, джерельна — жива. Нею очищуються, п'ючи її чи купаючись у ній, набираються здоров'я. Очевидно, до цього ряду можна віднести й цілющу росу. Стояча вода, у трясовинах, болотах, — мертва. Таку воду населяє всяка нечиста сила, на неї в замовляннях шептухи посилають хвороби. Вода в цьому випадку є символічним синонімом хаосу, протилежності білому світові. Здатність води до очищення лежить в основі багатьох обрядів, і календарних, і родинних. До води звернено чимало замовлянь із проханням очистити людину від лихого. Ось уривок одного з них:
Водице-кринице! Ти обмиваєш луги-береги, Коріння, креміння, біле каміння, Умий рожденного, хрещеного (ім'я) Від усякої нечисті, від усякого бруду!
На свято Водохреща (19 січня), коли відбувався хресний хід до річки, сміливі хлопці купалися в ополонці, де священик посвятив воду, а дівчата вмивалися — щоб гарними бути. На Великдень, принісши свячене додому, дівчата клали в миску червоні крашанки, наливали води й умивались, щоб бути ще кращими. Символіка очищення лежить і в основі християнського обряду хрещення. Сльози — також очищують. До того ж, як і вода, вони є посередниками між; світами: щиро плачучи, людина ніби підноситься до небес. Вважається, що не можна дуже побиватись і плакати за померлим, бо сльози можуть якщо й не оживити, то потривожити його. Вода ототожнюється зі здоров'ям. Про гарну, здорову дівчину кажуть, що вона "як з води вийшла”. Коли дитина швидко росте, здорова, кажуть, що це відбувається "легко, як з роси й води”. Для хворих влаштовували купання, обливання, вмивання. Їм радили качатися по росі. Росу збирали до схід сонця в день св. Юрія (6 травня), на Купала (7 липня). Лікувалися і свяченою водою — стрітенською та богоявленською. Під перший весняний дощ поспішали, щоб набратися здоров'я на весь рік. Вода є речовиною, з якої виникає все, отож вона про все знає. Цьому потоку всезнаючої вічності — воді — довіряють дівчата свої вінки-долі на свято Купала. Запаливши свічки, прикріплені на вінках, дівчата спускають їх на воду й дивляться: в який бік вони попливуть, звідти й нареченого чекати. Уявлення про воду як про вічність і нескінченний плин життя відображене і в українських фразеологічних зворотах та прислів'ях. Наприклад, якщо хочуть вказати, що якась подія буде нескоро, кажуть: "Ще до того багато води втече”. Про подію, яка відбулася давно, кажуть: "З того часу багато води втекло”. Про те, що втрачене й не повернеться, говорять, що воно "пішло за водою”. На випадок, коли людина хоче якимось чином повторити те, що було колись, але умови вже змінилися, теж є свій вираз: "Двічі в одну воду не вступиш”. Про те, що безслідно зникло, кажуть, що воно "як у воду впало”, а про тих, хто пішов із лиця землі, кажуть, що вони "канули у вічність”. Вода широко застосовується в обрядах переходу з одного стану в інший (перша купіль немовляти, хрещення, весілля, ритуальне обмивання перед похороном). Вода — це матерія; світло, вогонь — це дух. Поєднуючись, вони творять видимий світ. Давньоукраїнська легенда каже: "Цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили”. Шлюбові вогню (Купало—дух—життя—Іван) і води (Марена—матерія— смерть—Марійка) присвячене свято Купала. Тут зустрічаємо й вогнища, через які перестрибують, щоб очиститися, й купання або обливання водою. Вода, як утілення жіночого життєдайного начала, вважалась і джерелом родючих сил природи. Загалом вода символізує дівчину, жінку, їхню красу й "жіночі чари”, що наповнюють осіб прекрасної статі. Свою воду — дівочу вроду — дівчата пильно охороняли. Бо коли хлопець передчасно нап'ється води чи розіб'ється посудина, в якій зберігається ота чарівна рідина, буде дівчині лихо:
Несло дівча воду з броду На коромисельце. -Дай ми, дівча, воду пити, Розвесели серце. -Не дам тобі води пити: Будеш розливати, А як підеш до другої – Будеш ся сміяти…
Дівчину, її вроду символізує в народних піснях і посуд (який наповнює вода): відро, барило, а також криниця. Чим глибша криниця, чим легше в ній потонути, тим краща врода дівчини. Коли посудина з водою протікає, це означає невірність дівчини, жінки. Напоїти коня в народних піснях — все одно, що дати напитися хлопцеві: тобто подарувати своє кохання. Часто у весільних піснях та колядках зустрічається мотив дівчини, яка потопає. Ні батько, ні мати, ні брати із сестрами не можуть її врятувати. Це вдається тільки милому. Відомою є лірична пісня, в якій дівчина тоне, а три козаки хочуть її врятувати. Горда красуня відмовляється й гине. А якби далася, щоб її врятували, це означало б, що вона вийшла заміж. У фольклорних символічних текстах для того, щоб молода пара могла побратися, хлопцеві й дівчині потрібно переправитися одне до одного через річку. Це уявлення відбилося також в одному з ворожінь у ніч на св. Андрія (з 12 на 13 грудня). У мисочку наливають води, кладуть на неї кілька соломин, немов місток, і ставлять на ніч під ліжко. Суджений уві сні з'явиться, щоб перевести дівчину через міст. Дунай у багатьох українських весільних та ліричних піснях є знаком розлуки з родом, межею, що відділяє дівчину від матері.
Думай, Марійко, думай, Як перебредеш Дунай. Як перебредеш ріки До свекрухи навіки.
Велике значення має те, чиста тече вода чи каламутна. Чиста — це здоров'я, радість, вірність, щастя. Каламутна — смуток, зрада (у снах брести каламутною водою — віщування хвороби). Якщо нема моста, кладки, а річка дуже глибока, каламутна чи в ній студена вода, або якщо й молодий, і молода не засвітять свічки — то переправа (шлюб) не відбудеться. Досить веселим (особливо для хлопців) є другий день Великодніх свят — так званий "обливаний понеділок”. Хлопці поливають дівчат із відер водою і це дійство має яскраво виражену шлюбну символіку, хлопці намагаються облити саме "свою” дівчину. Вода — посередниця між живими і мертвими, водночас вона дає змогу пізнавати майбутнє, бо є причетною до вічності. Розкриття майбутнього певним чином пов'язане з нечистою силою. На воді ворожать чаклунки, відьми. До речі, одним із способів виявлення відьом було кидання зв'язаних жінок на воду — котра не тоне, та й відьма. Є багато способів ворожіння з водою: з воском, перснем, яйцем, горіховими шкаралупками тощо. Віра у здатність води розкривати майбутнє відобразилася в українському вислові "як у воду дивився” — це коли хтось часом передбачить події, які надалі справді відбуваються. В уявленнях давніх людей вода поєднувалася з іншими рідинами: молоком, кров'ю. Казали, що вода — то кров землі. Водночас: "Людська кров — не водиця, проливати не годиться”. У замовляннях, щоб спинити кров, намагалися словом змусити стати воду. Щоб у корів додалося молока, також приходили на поклін до води. Так, треба було набрати з трьох криниць води в одне цеберко, поставити її опівночі при місяці на зрубі криниці і, проказавши слова замовляння, дати ту воду випити корові. Символічні зображення води — це прямі чи хвилясті лінії, або ж так званий "безконечник”. Часто зустрічаємо символічні позначення води на посуді. У вишивці зигзагоподібні орнаментальні зображення внизу рушників, хвилясті візерунки на подолках сорочок також позначають воду. На писанках найпоширенішим знаком води є безконечник.
