Масляна (масляниця, масленица)
Масляна (Масниці, Масляниця, сирна неділя) - давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свій календар: масляний тиждень напередодні Великого посту (кінець лютого - початок березня за старим стилем), проте вона так і не набула релігійного змісту.
На Україні Масляна не мала такого широкого розмаху, як, приміром, у центрально-россійських областях. Але й тут дорослі та молодь катились на конях, ходили в гості, влаштовували банкети у складчину. В деяких місцевостях Масляну зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельці. Широке розповсюдження мав звичай колодки (колодія) відомий у кількох варіантах. Наприклад, розігрували народження і поховання дерев'яної ляльки (колодки) - відгомін давнього ритуалу знищення опудала Зими. Найчастіше ж колодку у вигляді поліна, качалки, стрічки, хустки, квітки тощо чіпляли парубкам і дівчатам як символічне покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року, а ті відкуповувалися грішми або могоричем. На Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами - купували (запивали) колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Велидень - повертала колодку. Такі ритуали нерідко завершувалися укладанням шлюбу.
У наші часи деякі елементи традиційної Масляної використовуються у святі "Проводи зими "
Збірка Українська минувщина: ілюстрований етнографічний довідник. - К.: Либідь, 1994.
Масляна, Масляна, яка ти мала.
Так уже повелося, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідніх народів, аніж свої. Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та інших містах України широко відзначали і пропагували Масляну з млинцями - так звані "Проводи російської зими". Але жоден з організаторів ні разу не обмовився слівцем про українську Масляну, наче такої ніколи і не існувало. Між тим, наші пращури віддавна відзначали це дійсно, що мало виразно національний характер.
В Україні останній тиждень м'ясниць, як я уже казав, носив кілька назв - Масляна, Сиропустний тиждень, Пущення, Загальниця, Ніжкові заговини, Колодій тощо. Структурно він ділиться на три основні частини: зустрічний "переломний" понеділок, "широкий" четвер та "прощальна", чи "шуткова" неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.
Основою обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня. Досить популярними серед селян були сколотини од масла. "Нехай буде, - казали в таких випадках, - і маслянка, аби щоранку!" Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати і чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.
У цей час широко практикувалися й погостини. Жінки, зібравшись у гурті йшли в понеділок до корчми і відзначали "початок Масної". У вівторок жінки знову сходилися до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки.
Середу на м'ясопустному тижні називали "зноби-баби". Якихось обрядодій, пов'язаних з цим днем не збереглося. Одначе в переломний чи широкий четвер жінки, зібравшись у товариство піднімали тости за те, "щоб телята водилися"і намагалися в цей день не прясти, "аби масло не згіркло".
По своєму цікаво святкували й п'ятницю. Як стверджує О.Воропай, віддавна в Україні у цей день зять мав почастувати тещу. Щоправда, якщо хлопець оженився в осінні м'ясниці, то годилося привести до себе жінчину матір на другий день Різдва - це за умови, що теща була чемною і шанованою. Коли ж вона була сварливою і непривітною, - третього дня. Натомість, якщо весілля справляли в різдв'яні м'ясниці, тоді запросини припадали на масляну п'ятницю. Гарно спорядивши повоз, зять з великими почестями саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз селом. Якщо ж він мав "на неї зуба", то вибирав багори, щоб сани перевернулися…
За святковим столом він виголошував різномастні побажання, переважно жартівливого характеру:-Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало! - натякаючи на те, що вона занадто сварлива.
Але найцікавіше відзначали останній день Масляної - Сиропустну неділю, Чорну неділю, Масне пущення. У різних регіонах Були свої обряди й дійства. Ось як це відбувалося колись на Бойківщині. Відомий дослідник цього краю Г. Дем'ян 1979 року зафіксував у селі Довгому Дрогобицького району на Львівщині такий спогад:"Люде бавляться, всьо п'ють, гостяться, бо завтра вже піст, вже не можна. Той піст, Великий піст, буде тривати сім неділь. На сему неділю Великдень. Вже тоді всьо, піст кінчається. А на пущення забави роб'ят, що вже тоти всі ся сходять там, сусіди й роблять гостину. Вимивають завтра всю посуду від масного: вже піст буде. Вже будуть варити киселицю. Вже будуть варити біб, оливки з фасолев, хто має, а хто не має, то грушки з фасолев та яблука. Пісне будуть варити всьо."
На Полтавщині, як засвідчує М.Маркевича, у неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося помиритися з тими, хто на цьому світі. Особливо богомільні люди не виходили на вулицю, не вживали горілки і пригадували скільки ними зроблено гріхів протягом життя. На Слобідській Україні чоловіки не лягали спати з дружинами, "Щоб вовк поросят не з'їв".
Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:-Прости мені, низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.- Бог простить,- відказував господар чи господиня.- І вдруге прости!- Бог простить…- І втрете прости!- Бог простить.
Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріхотворну суть. У такий спосіб народна звичаєіва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть зараз, розряджала стресогенну атмосферу, котра в повсякденному житті не була рідкістю. Недарма мудре народне прислів'я стверджувало: "Не вічно носити камінь за пазухою".
Я вже згадував, що протягом Масляної люди вживали переважно вареники з сиром. Та це обрядове їство було особливо пошанованим у неділю, а тому казали: "Вареники доведуть, що й хліба не дадуть". Ввечері ж влаштовували цікавий обряд "полоскання зубів". З цього приводу Броокзауз і Єфрон до свого знаменитого енциклопедичного словника ввели цікаве пояснення: "У Малоросії Масляна закінчується полосканням зубів тому, що існує повір'я, буцімто чорти щоночі можуть потрохи витягати сир, котрий залишився між зубами, доки самі усього не витягнуть із зубами …"
У кожному регіоні обряд мав свої відмінності. Наведу найбільш поширені. У неділю ввечері, коли вже закінчувалось пущення, годилося вичистити із зубів залишки сиру. Якщо його зав'язати в ганчірку і носити під правою пахвою доВеликодневої всенощної, то, як, вважають літні люди, можна побачити в церкві всіх сільських відьом.
В іншому варіанті стверджується: для того, щоб узріти відьму, чи домовика, необхідно у неділю ввечері виколупати з останнього вареника сир, покласти його в ганчірку й цілу ніч тримати в роті, а в Жилавий понеділок однести до церкви. При цьому "провидець" мусить стояти під час відправи на одному місці й не ворушитися. Післявідправи, вже вдома сховати вузлик в гаманець з грішми й зберігати до Великодня. На всенощній, як переспівають "Христос воскрес…", неодмінно підійде котрась із жінок - вважайте, що вона і є відмочкою…
Нарешті приходили розваги й до дівчат. Притримані від понеділка "ніжкові заговини" - кісточки від холодцю, - виносили на вулицю й кидали від порога до воріт. Якщо хрустець долітав, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота - неодмінно вийде заміж. Крім того, селянин і в цей день традиційно прогнозували погоду. Вважалося: Яка Сиропустна неділя, такий і Великдень.Якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна…
За різноманітними забавами та обрядами й завершувався останній день м'ясниць. Люди готувалися до найдовшого і, як уже мовилося, найсуворішого з усіх попередніх - Великого посту, а тому казали: "Масляна, Масляна, яка ти мала, - якби ж тебе сім неділь, а посту одна". Та що ж поробиш, коли, як стверджує інший крилатий афоризм: "Не завжди котові Масляна".