Воскресенье, 13.07.2025, 21:59
Приветствую Вас Гость | RSS

Детская библиотека г.Вилково

Поиск
Форма входа
Наш банер
Герб України
Герб Вилково.
Запорозький козак
Вилково
Князь Володимир
Одесская область
ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Города и села
Статистика

Онлайн всего: 1
Зайцев: 1
Пользователей: 0

Главная » .. » Рассказы для детей

..: 341
..: 151-160
Страницы: « 1 2 ... 14 15 16 17 18 ... 34 35 »

Здавна різні народи використовували під час воєнних змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів, піднімати бойовий дух війська. Найчастіше це був шматок тканини, прикріплений до списа. На князівських стягах давні слов'яни зображували поганських богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства - Ісуса Христа, різних святих. Трохи згодом усталилися на нашій території постійні земельні герби, на основі яких пізніше сформувалися національні символи.

Українське синьо-жовте колірне сполучення - одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства - золотого лева в синьому полі, який з'явився в другій половині XIII століття. На цей самий час усталилися державні знаки і в сусідніх країнах - Польщі, Чехії, Угорщині.

До XVIII століття українці користувалися різноколірними прапорами. Існували полкові, сотенні, курінні та інші корогви (великий полковий прапор), знамена й значки (малий полковий прапор). Наймаючи козаків для воєнних походів, монархи дарували їм клейноди, які пізніше залишалися і використовувалися козаками. Таким чином на Запорожжі було засноване своє власне прапорництво. Велика корогва Запорозької Січі була червона із зображенням на лицьовому боці білого архангела Михаїла, а на зворотному - білого грецького хреста, оточеного золотими небесними світилами: сонцем, півмісяцем та зірками. Прапори куренів і паланок були переважно малинові із зображеннями святих або хреста.

Слід відзначити, що, крім військових прапорів, були в XVI - XVII століттях міські, цехові та інші. Так, місто Богуслав одержало 1620 року привілей, у якому визначався прапор: "між берегами зеленими річка блакитна, на якій 3 скелі з хрестами золотими".

У XVIII столітті поширилися прапори з поєднанням блакитного і жовтого кольорів. Так, 1717 року для пошиття прапорів Полтавського полку було закуплено блакитну та жовту тканину, а також "справлено полковую короговь" - блакитну з жовтим хрестом. 1758 року розроблено заготовку для виготовлення прапорів Лубенського полку: на одному боці на блакитному полі було зображення козака із самопалом у золотому щиті, а на другому - полкова або сотенна емблема. За свідченням сучасників, у жовті жупани та в блакитні шаровари й кунтуші були вдягнені гайдамаки Ґонти під час повстання 1768 року.

Під час лютневої революції 1917 року по Україні прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій, на які народ виходив під червоними і жовто-блакитними прапорами. Частина кораблів Чорноморського флоту також підняла українські прапори. Але після перемоги більшовиків і встановлення радянської влади було затверджено червоне полотнище із золотою абревіатурою. Цей прапор, який мали також і інші республіки СРСР, був замінений у 1949 році на двоколірний (червоно-лазуровий) із зображенням серпа, молота та п'ятикутної зірки. Синьо-жовтий прапор, як і національні прапори інших народів СРСР, піддавався сталіністами всілякому паплюженню. Так, поширювалися вигадки, що синьо-жовті барви запозичені Мазепою зі шведського прапора.

Нині український національний синьо-жовтий прапор є державним прапором України. Впродовж історичних звершень він ставав символом боротьби за національні й соціальні права українського народу. Серце кожного українця завмирає при підйомі національного прапору. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Порожній клас. На вікнах — сучасні штори зі світлих пластинок, котрі називаються жалюзі. Над дошкою — транспарант: «Мова Пушкіна, Тургенєва, Толстого — велика й могутня». На стінах — портрети цих та інших російських письменників. За всіма ознаками — кабінет російської мови та літератури.

Раптом кімната спалахує дивним синім світлом. Чути гул, шум, свист. Звуки посилюються, наростають, розчиняється вікно. На підвіконні у сріблястому костюмі, що облягає постать, з'являється Інопланетянин. Шолом відкинутий назад, на грудях — невеличкий інформаційний прилад, що має вигляд металевої коробочки з кнопочками і лампочками. Інопланетянин зістрибує на підлогу і допомагає вийти з космічного апарата Інопланетянці. У неї на грудях — камера, що нагадує фотоапарат.

Інопланетяни з цікавістю розглядають клас, перемовляються про щось своєю мовою, яка нагадує пташине щебетання. Інопланетянка вказує на книгу, що лежить на столі. Вона бере її в руки та натискає на кнопку на своєму інформаційному приладі. Чути «механічний» монотонний голос: «Мова є найважливішим засобом спілкування людей. Той, хто говорить, зажди щось повідомляє своєму співрозмовнику або запитує його про що-небудь, або спонукає його до чого-небудь».

Раптом задзвонив дзвоник. За дверима чути страшенний галас. Інопланетяни злякано залишають приміщення. Двері з гуркотом відчиняються. У кабінет втискуються, штовхаючи одне одного, учні 6-А класу. Вони шумно розсідаються по своїх партах. Зараз почнеться урок.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Iз чим асоцiюється у вас слово "кобзар"? Я не погрiшу, коли спробую вiдгадати. Це щось таке з давнини, коли ще жив Шевченко, або коли ще козацька вольниця гуляла Запорiжжям. Чи зображення на картинi слiпого дiдуся з кобзою в руках, а поруч з ним - хлопчик-поводир? Про кобзарське мистецтво чули у школi всi, дехто навiть може згадати прiзвища найвiдомiших кобзарiв, наприклад Остапа Вересая чи Федора Кушнерика. А запитати в учнiв, чи знають вони когось iз кобзарiв Харкiвщини, то я не впевнений, що можна вiд них почути прiзвище хоча б одного з них. У кращому випадку згадають Гната Хоткевича, який багато зробив для розвитку кобзарського мистецтва.

...Пригадується випадок, який стався тодi, коли я був ще маленьким хлопчиком. Ми з мамою гуляли в саду Шевченка i побачили натовп людей бiля лавки на центральнiй алеї. Люди оточили якогось чоловiка i мовчки слухали. Ми пiдiйшли ближче, я протиснувся вперед i побачив чоловiка зовсiм незрячого, який грав на бандурi й тихим голосом спiвав сумну пiсню. Змiст цiєї пiснi я й досi пам'ятаю: у нiй розповiдається про те, як померла мама у дiвчинки, i вона дуже тужила за своєю ненькою, часто ходила на могилу i жалiлася своїй мамi на своє сирiтське життя, бо мачуха кривдила дiвчинку i зовсiм не любила.

Та одного разу мачусi з'явилася у снi померла i стала дорiкати та розповiдати, як гiрко їй було лишати свою донечку, бо вона знала, що мачуха i не приголубить, i не пожалiє чужу дитину. Цей сон так вразив жiнку, що наступного дня, коли дiвчинка знову пiшла на могилу своєї мами, вона з нетерпiнням чекала повернення дiвчинки. А коли та повернула ся, то мачуха подала їй чистеньку сорочку, приголубила, поцiлувала i назвала своєю донечкою.

Люди слухали цю пiсню i в багатьох з'являлися на очах сльози. Ми довго стояли з мамою i слухали iншi пiснi. Тодi я вперше почув слово "кобзар". Ми познайомилися з цим чоловiком. Його звали Анатолiй Захарович Парфененко, вiн нам розповiдав багато про своє життя, а воно складалося важко, часом трагiчно. Пана Анатолiя я запам'ятав на все життя. Це був невисокий чоловiк худорлявої статури з тихим i приємним голосом.

I ось коли ми знайомилися у школi з кобзарським мистецтвом, мене вразило, що вчителька жодного слова не сказала про нашого слобожанського кобзаря. То я запитую у вас i в себе: чому наше навчання у школi так вiдiрване вiд життя? Чому лише книжка - це єдине джерело знань? А iсторичнi факти тiльки тодi стають такими, якщо десь у пiдручнику надрукованi? Але ж крiм пiдручникiв вони вiдбуваються поруч з нами, але цього немає в домашньому завданнi, i ми проходимо мимо.

А може, сама iсторiя мимо нас проходить? Але бiльше мене вражає наша байдужiсть. Чому ми не шануємо таких людей? Я впевнений, якби в школу надiйшла вказiвка вшанувати нашого кобзаря (маю сумний здогад, що вiн був останнiм кобзарем Слобожанщини), то негайно все було б зроблено: листiвка пiдписана, квiти купленi, слова заготовленi для пошанування (може, й вiршами). А раз вказiвки нема, то..."

...А через деякий час нам сказали, що Анатолiй Захарович помер, бо дуже тяжко хворiв останнiй рiк. Помер тихо й непомiтно для харкiв'ян. А менi хотiлося закричати на весь майдан, на весь Харкiв: "Люди, ви втратили останнього кобзаря! Зупинiться i вшануйте його добрим словом!" Але не закричав i нiчого не сказав, бо подивився довкола, а мимо поспiшали якiсь веселi компанiї з реготом, галасом. Мама мене заспокоїла: Сину, не гнiвайся на них, вони просто ще не знають, що помер останнiй кобзар Слобожанщини. А якби знали, то..."

Пiд час останньої нашої зустрiчi пан Анатолiй сказав: "Кобзарi спiвають душею, тому їх чують, а не просто слухають". А чи буде ще кого слухати й чути нам? Чи не розучимося ми цього робити пiд впливом модернової сучасної культури? Я не заперечую її, але не можна не шанувати те, з чого виросла ця сучасна музика.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Краса людини. У чому вона? У гарному волоссі, тонкій талії, у ході, легкій, як вітер, у очах... Очі. У них небокраєм сходяться зовнішня і внутрішня краса людини. Недаремно ж кажуть, що очі - дзеркало людини, у них можна побачити душу, її красу. І не через довгі пухнасті вії, не через безодню блакиті очей. А тому що вони вміють говорити і сказати можуть більше, аніж мовлення.

У цьому контексті доречним буде згадати прислів'я: "Зустрічають за одягом, а випроваджують за розумом!". Так, мабуть, влаштована людська природа, що в першу чергу сприймає зовнішність, яка часто буває штучною, прикрашеною. Один мудрець колись сказав, що справжня краса тиха. Мабуть, у цьому є щось від істини. Часто за зовнішньою красою ховається пустка, і щоб хоч якось прикрити її, маскуються за яскравою завісою.

Але, так чи інакше, фальшиве прикриття спадає і наступає розчарування. Не все те золото, що блищить. Колись і я сприймав і оцінював людину за її зовнішністю. Так одного дня до нас прийшов у клас "новенький". Скажу відверто - красою він не блищав. Поводив себе по-простецьки, ніби ми були давні знайомі. "Я з такою зовнішністю так зухвало себе не поводив би!" - думав тоді я. Але згодом він підкорив увесь наш клас, бо виявився відвертим і добрим хлопцем, який завжди прийде на допомогу, навіть коли не очікуєш.

Тепер ми з Павлом найкращі друзі! І мені дивним видаються мої колишні думки щодо Паші - невже то був я?! Дивлюся вкотре на свого друга і думаю: який же він гарний! А взагалі, справжня краса розкривається не відразу і не кожному, а тому, хто може її побачити, відчути і зрозуміти.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 15.03.2013

Існує незаперечна істина: "Краса врятує світ". Кожний розуміє її по-своєму, і залежить це від того, у чому саме він вбачає силу краси. То можуть бути безсмертні мистецькі шедеври, що налаштовують душу на величне. Або неперевершено! краси рідні краєвиди, які надихають людину на гідне життя та вчинки. Для мене сила життєдайної краси міститься у злитті воєдино зовнішньої та внутрішньої краси самої людини. Тільки така особистість здатна збагачувати життя суспільства, віддаючи йому все найкраще, що в ній є.

Кажуть, що людину зустрічають "по одежі". Можливо, хтось може не погоджуватися з цим, але признайтесь, чи принесе задоволення спілкування з людиною неохайною, брудною? Спочатку не сприймуть її очі, а потім, у більшості випадків, - і душа. Бо зовнішній вигляд є відбитком внутрішнього стану, та про це, на жаль, пам'ятають не всі і не завжди.

Але мені можуть заперечити і сказати, що не всі у змозі одягатися красиво, модно. Та "красиво і модно" - це не тільки одяг та взуття із подіумів або дорогих супермаркетів. Перш за все, це - смак, гармонія, охайність, чисте тіло, усміхнені очі, красива мова. Все це і є зовнішньою красою людини, за якою не помічаються навіть певні фізичні недосконалості її обличчя або фігури. .

Та найбільше її багатство - це красива душа. Є таке народне прислів'я: "З личка не пити водички". Це значить, що якою б прекрасною зовні не була людина, найважливіша в ній краса внутрішня. її канони народжувалися і закріплювалися віками, передаючись від покоління в покоління. Душевна щедрість, працелюбність, любов до своєї землі та співвітчизників, повага до літніх людей та піклування про дітей, сердечне бажання допомагати іншим, лагідність, оптимізм, почуття гумору... Цей перелік найкращих рис характеру людини можна продовжувати й далі, та головне - щоб ми не тільки усвідомлювали це, але й прагнули, сповнивши свої душі цим багатством,, віддавати його людям.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 15.03.2013

"Земля - наша мати всiх годує", - говорить українське прислiв'я. Менi здається, що в ньому вiдбито ставлення українського народу не тiльки до землi, а й взагалi до всього навкiлля: рослин i тварин, до рiчок i степiв, до пiдземних багатств i повiтря. Щиро шануючи все це, навiть складаючи певнi ритуали, присвяченi життю довкiлля, наш народ нiби доводив свою невiд'ємнiсть вiд природи, залежнiсть вiд неї.

Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користь людинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюється замкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своє буття, вона цю природу нищить!

Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологiчного захисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнiшою стає тривожна iнформацiя про забруднення навкiлля. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопила практично вже увесь свiт. Проблема порятунку Землi виходить на перший план людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економiчного використання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забруднення бiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї.

Та цього буде замало, якщо ми не настроємо свої душi на спасiння неньки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн - частка великої сiм'ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити i продовжитись у майбутнiх поколiннях. Тому-то так важливо плекати в серцi любов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Я вбачаю в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо "Земля багата - народ багатий", - вчить нас народна мудрiсть.

Так, ми ще вважаємося малими, бо лише вчимося у школi. Та вже зараз ми можемо багато чого зробити! I починати треба iз захисту дерева бiля рiдного будинку, птахiв у скрутний для них час. Здається, це зовсiм просто: не дозволяти собi забруднювати рiчку або ставок, не засмiчувати землю, якою ходиш. Але це "просто", менi здається, є своєрiдним тестом на людянiсть, на твоє право називатися частиною природи.

I перлина цiєї природи, Україна, як нiколи, саме зараз потребує нашого дбайливого ставлення i захисту. Її життя останнiми роками значною мiрою розвивалося пiд знаком Чорнобильської катастрофи 1986 року, що стала нацiональною трагедiєю. Чорнобильська АЕС, яку називали "сонцем Полiсся", оспiвували у вiршах, у яку вiрили, раптом вибухнула радiоактивними елементами, утворивши заражену зону, небезпечну i для майбутнiх поколiнь, поранивши нашу землю, забравши життя людей.

Та я вiрю, що українцi, якi завжди славилися своєю працездатнiстю, дбайливiстю i любов'ю до природи, зможуть запобiгти подальшому руйнуванню найсвятiшого - рiдної землi. Треба тiльки серцем пам'ятати, що ми - одна славна родина i земля у нас, як i мати, - на всiх одна!
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 15.03.2013

Скільки ж книжок у шкільній бібліотеці! Сотні? Тисячі? Ми приходимо туди у вересні, щоб отримати підручники на новий навчальний рік. Ми приносимо їх назад у травні - пошарпані, із усілякими написами на сторінках, із ріжками та вусами, яких не було раніше на портретах поважних науковців та видатних діячів мистецтва. А я ходжу в бібліотеку майже щотижня.

Ще торік я помітив, що книжки дуже схожі на людей, бо мають власний характер, власний погляд на будь-які події та власну долю - так само, як і ми. А ще книжки розмовляють, - коли їх читати. Якось я прочитав розважальну книжку, про яку хтось із старшокласників сказав, що вона цікава: "Друга навала марсіян". Спочатку я вирішив, що у ній не вистачає останніх і сторінок, де написано про нашу перемогу. І я вигадав сам, як наші виганяють загарбників. Але бібліотекарка сказала мені, що усі сторінки цілі і що автор навмисно лишив місце для ще однієї дійової особи - читача. І саме такі книжки - найцікавіші, ще більш захопливі, ніж гра на комп'ютері, тому що граєш з живими людьми - з авторами, а не з програмою.

З того часу я заходжу в шкільну бібліотеку, наче в гості до добрих друзів. Вони дуже різні, але з ними завжди цікаво. І потай я сподіваюсь, що вони теж раді мене бачити.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 15.03.2013

Раз на тиждень я обов'язково забігаю до нашої шкільної бібліотеки - поміняти книги, що вже прочитала, на нові та обмінятися новинами з бібліотекарем Галиною Сергіївною. Вона ще зовсім молода, але стільки всього знає, аж дивно. Дуже цікаво з нею спілкуватися, завжди дізнаюся про щось нове, захоплююче. Вона називає мене "моя помічниця". А я з радістю допомагаю їй розставити книги на полицях, підклеїти пошкоджені, розхристані книжки. Галина Сергіївна завжди цікавиться, як пройшов тиждень, як іде навчання, що дома нового, чи сподобалася мені книга, яку здаю. А ще, я вдячна їй за поради, бо як же важко вибрати з величезної кількості книжок ту, що потрібна мені саме зараз!

А привчила мене так часто ходити до бібліотеки моя сестра Аліна. їй уже майже шістнадцять, вона, на мій погляд, зовсім доросла, і книги вона читає інші. Часто ми з нею ділимося враженнями від прочитаних книжок, а буває й таке, що читаємо з нею по черзі одну і ту ж книгу. Про Вінні-Пуха та Крістофера Робіна вона вже не читає, Малюк із Карлсоном, "Том Сойер" Марка Твена, "Незнайко" Носова та Хоттабич - це для моєї сестрички вже пройдений етап. Зараз моя Аліна захоплюється пригодницькими романами Райдера Хаггарда - спочатку прочитала "Доньку Мон-тесуми", зараз читає "Копальні царя Соломона", а на черзі "Прекрасна Маргарет".

А мені ці книги чомусь поки що нецікаві. Плавання на кораблях, пірати, дуелі, романтичне кохання - це ж для дорослих. Мені подобаються такі книжки, як "Роня, дочка розбійника" - її написала Астрід Ліндгрен, а ще "Аліса в країні чудес" Л Керролла. А ще я обожнюю різні казки - російські, українські, англійські, африканські. З російських казок більше всього я люблю казку "Фініст - ясний сокіл", з українських - "Семиліточка".

Стільки разів їх перечитувала, а все одно цікаво. І хочеться бути такою -ж розумною, як та дівчинка, що змогла відповісти на всі каверзні запитання та виконати всі суперечливі завдання. А казки Андерсена! Вони дуже романтичні, особливо "Русалочка" та "Снігова Королева". Навіть казки із сумним кінцем, як "Дівчинка із сірниками", визивають бажання жити красиво й робити добро. А казка про Оле-Лукойє примушує замислитися про свою поведінку- чи заслужила я цікаві, різнокольорові сни про звірят?

У п'ятому класі за порадою Галини Сергіївни я прочитала "Пригоди барона Мюнхгаузена" Е. Распе і почала малювати в своєму домашньому альбомі ілюстрації до цієї казки - барон на коні, розрубленому навпіл, або на полюванні з низкою качок, або з білим ведмедем, з оленем, який замість рогів має вишневе дерево. Потім читала "Вінні-Пух та всі-всі-всі" О. Мілна, подружилася з Тигрою, Кенгою, Ру, хлопчиком Крістофером Робіном. І взагалі, знайшла багато нового, чого нема у відомому мультфільмі.

Коли я вчилася у шостому класі, ми разом з Аліною захоплювалися книгами про Гаррі Поттера - вони хоч і дуже товсті, але читаються легко й швидко, бо цікаві. Гаррі Поттер, звичайний чарівник, у кожній книзі бореться із злом, а допомагають йому вірні друзі - Рон Уїзлі, Герміона Грейнджер, Невілл Довгопупс. Поки що ми прочитали тільки п'ять книжок, остання була про Орден Фенікса, але хочеться сподіватися, що Джоан Роулінг, англійська письменниця, напише ще продовження цієї казки.

У цьому році я взялася одразу за дві серйозні книги - "Пригоди Гуллівера" Джонатана Свіфта та "Алісу в країні чудес" Л. Керролла. Дивно, як Джонатан Свіфт у казковій формі, інакомовно зображує життя свого суспільства. Галина Сергіївна розповіла мені, що книга ця була написана для дорослих, вона являла собою сатиру на політичне життя Англії того часу. А нам через стільки віків і почитати цікаво, і замислитися є над чим. Дійсно, все на світі відносне, одна й та ж людина може бути гігантом серед ліліпутів або навпаки.

Казка про Алісу, як я зрозуміла, теж не просто казка. Вона цікава своїми несподіваними поворотами сюжети та стрімкою зміною подій, але я відчуваю, що в ній є якась таємнича суть, недарма ж мама її перечитує вже втретє та кожного разу знаходить щось нове. Коли ми з Алінкою обговорюємо прочитані книги, мама сміється, що у нас дома книжковий клуб. Ну що ж, нехай, це зайвий раз доводить, що старання Галини Сергіївни не проходять марно, вона навчила нас любити й берегти книги, знаходити в них друзів, а ще розшукувати відповіді на всі випадки життя.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 15.03.2013

Це сталося в лісі. Адже там своє життя триває.

Жив собі заєць. Спочатку він народився. Був маленький і безпорадний. І мама-зайчиха його годувала. Коли він підріс, вона навчила його самому добувати їжу. Таким чином заєць здобув домашню освіту. Дорослим він зарекомендував себе як розумний і розважливий заєць. Йому вдалося перехитрити не одного голодного вовка і дожити до славного ювілею.

Зібрались різні звірі привітати зайця. Їжак подарував йому червоні яблука. Білочка — горішки. Навіть бурий ведмідь приніс діжечку меду. А рудий лис подарував крадену моркву (все одно він її не їсть!) і промовив солоденькі слова. Всі вітали зайця.

Вирішили надіслати привітальну телеграму і вовки. Написали та й думають: як підписатися? «Зграя вовків» або «Група товаришів»? Думали-думали та підписали: «Зграя товаришів». А у людей так буває?
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 15.03.2013

Слова "вчителька моя" викликають в свiдомостi бiльшостi людей образ немолодої, радше лiтньої жiнки в окулярах, яка допомагає учневi стати "на крило", дiстати "путiвку в життя". Такi жiнки були в життi кожної людини, залишивши там свiй слiд, добрий чи поганий.

Найбiльший вплив на душу будь-якого пiдлiтка мають: батьки, вчителi (шкiльнi та iншi - священики, лiдери юнацьких органiзацiй), однолiтки та iншi. В наш час суспiльство експлуатує розрив мiж поколiннями, тому батьки не завжди находять iз старшими пiдлiтками спiльну мову. Ми прагнемо звiльнитися вiд будь-якої залежностi й впливу, тому священики й громадськi органiзацiї теж позбавленi можливостi виховання молодого поколiння. Через це шкiльний учитель змушений виконувати, якщо це можливо, функцiї всiх згаданих вихователiв. Звiсно, така ситуацiя ненормальна, але в будь-якому разi це накладає особливу вiдповiдальнiсть на сучасних вчителiв.

Який приклад вони подають? Досвiд i вiк з переваг перетворилися на недолiки. Лiтнiх вчительок скорочують, набираючи на їхнi мiсця молодих дiвчат, якi палять, носять недоречний одяг i макiяж, жартують з учнями на межi пристойностi, беруть хабарi. Так, ми живемо в час архаїчної свободи й бiдностi, але своєю поведiнкою такi вчителi травмують серце учня. На цьому тлi особливо цiнним є протилежний приклад врiвноважених, культурних спецiалiстiв своєї справи, якi прагнули б не стiльки вичитати свiй предмет, як закликати учнiв бути людьми. I в цiй ситуацiї нiщо не може замiнити особистий приклад.

Я навчаюсь у школi з творчим колективом вчителiв, якi люблять свою справу, проявляють iнiцiативу у випробуваннi нових методiв навчання, бажають просувати школу вперед згiдно з новими науковими вiдкриттями. Але, осмислюючи їхнiй приклад, я без застережень наслiдую лише окремi риси в характерi певних вчителiв. I мушу сказати, що на 90 % показовими є дiї, а не слова вчителя. Бути бездоганним - єдиний шлях результативного виховання.

Як буває гiрко, коли єдине порушення своїх принципiв зводить нанiвець зусилля довгих лiт. Наприклад, директор нашої школи - серйозний керiвник, людина iнiцiативи та ризику, людина наполегливостi й нетрадицiйних рiшень. В iнших вчителях менi iмпонує внутрiшня культура, прагнення до самоосвiти, начитанiсть, тонкий гумор, культура мови. У третiх - практичнiсть, здатнiсть цiлiсного бачення проблеми, творчi пiдходи до викладу матерiалу.

В цiлому ж, проблеми школи й вчителя - це проблеми власне суспiльства. Ставлення до вчителя формується iз ставленням до авторитетiв. Малi зарплатнi вiд недооцiнки значення впливу шкiльної освiти на стан суспiльства.

Кажуть, що "вивчити неможливо. Можна тiльки навчитися". Це - глибока правда. Тому нам треба бiльше уваги придiляти розвитковi учнiвського мислення, його власного ставлення до навчання, дати можливiсть учням приймати рiшення щодо своєї долi. Але для цього має оздоровитися сiм'я, школа, суспiльнi органiзацiї. Тому не можна судити вчителя надто суворо. Їхнi недолiки й хвороби - то нашi хвороби. Ризикуючи постати немодним, я все ж вдячний своїм шкiльним вчителям. Бачачи всi їхнi недолiки, я все-таки люблю їх, пам'ятатиму все своє життя i хочу їм сказати: "Не зневiряйтесь! Ваша справа потрiбнiша, анiж здається сьогоднi! Адже Вчитель - найвища оцiнка для людини!
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 15.03.2013

..
Праздники Украины
Праздники Украины
Погода
Прогноз погоды в Вилково » Украина
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ
Шевченко Т Г
М.Коцюбинський
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Іван Франко
Пришвин М.М
Вишня Остап
111


Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки" - сочинение "Вечера на хуторе близ Диканьки"

Реферат: Політичний портрет М. Грушевського

Скачать Бонк - Английский шаг за шагом

Смотреть онлайн Гарри Поттер (все части)

Смотреть онлайн Сказка о царе Салтане (1966) DVDRip

Смотреть онлайн Дюймовочка (2007) DVDRip

...
Поисковый анализ сайта
Besucherzahler russian brides interesting marriage foreign men
счетчик посещений

Copyright MyCorp © 2025