Статистика
Онлайн всего: 1 Зайцев: 1 Пользователей: 0
|
|
На Івана, на Купала
В лузі Наточка гуляла.
Квіти Наточка зривала,
У віночок уплітала.
На голівку приміряла
І до річки поспішала.
Там дівчата танцювали,
По воді вінки пускали.
Ой зраділа наша Ната:
«Ну й Купало! Ну і свято!»
Веселилась, танцювала,
Свій віночок виглядала
Г. Шевчук
ЩЕДРЕ ЛІТО
Літня спека, грози, грім,
Літо, ти прекрасне всім!
Скільки в тебе є скарбів:
В лісі — ягід та грибів;
У садках — смачна малина,
Аґрус, яблука, ожина.
Фрукти й зелень соковита —
Це смачні дарунки літа.
Ген тече срібляста річка...
Ой і тепла ж в ній водичка!
Можна влітку засмагати,
Можна плавати й пірнати.
Т. Корольова
ЛІТНІЙ РАНОК
Джмелі спросоння — буц лобами,
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над джмелями
Дзвінки-дзвіночки лісові.
Повільне сонце на тумані
До проса виплило з води,
Де на пташинім щебетанні
Послався малиновий дим.
Лиш сонях спав, хоча й не мусив...
І ось за те, аби він знав,
Важкий ячмінь медовим вусом
Бджолу за лапку лоскотав.
У картузах із парусини
Комбайн комбайнові гукав:
— То що косить? Воно ж все синє —
Де льон, де небо, де ріка?
М. Вінграновський |
|
Літо, літо золоте
Випиває роси
Та з пшениченьки плете
Україні коси.
Виглядає з-поміж віт
Вишнями в садочку,
Одяга на цілий світ
Сонячну сорочку.
А. Загрудний
РОСА
Я шукав на листячку росу —
Срібну і прозору, наче сльози.
Заглядав у квіти і в траву,
Та, на диво, не знайшов нічого.
Я заспав. А сонце встало
Й все до крапельки зібрало.
Н. Замрія
ЯКБИ
Літо — квіти, літо — вітер,
Літо — річка, сонце, ліс!
От якби-то красне літо
Рік для нас не раз приніс!
Н. Замрія |
|
— Липа, липа зацвіла! —
Засурмила всім бджола.—
Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ! —
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Т. Коломієць
ЛІТО
У відчинене віконце
Зазирнуло зранку сонце
І лоскоче ніжно носик,
І маленькі ніжки босі.
Сяйвом сонця все залито,
В нас гостює справжнє літо
Кольорове та яскраве,
Запашне, смішне, цікаве!
Мама літечку радіє,
Літо всіх маляток гріє,
Щоб росли вони здорові,
Наші «сонечка» чудові!
О. Роговенко
СПРАВИ ЛІТА
Знаєш, скільки справ у літа?
Їх усіх не полічити!
Треба нам підсмажить спини,
Ніс убрати в ластовиння,
Накупати нас у річці
Наперед на три сторіччя,
Та іще подарувати
Лісу й лугу буйні шати.
Словом, справ — не полічити!
Та найбільше треба літу,
Щоб зуміли я і ти
Набагато підрости!
А. Костецький |
|
Ластівки літають
Над водою низько,
Хвилі розбивають —
Значить, дощик близько.
Мов червоні квіти,
Хмари в небі синім,
Значить, завтра, діти,
Буде вітер сильний.
А як льону річка
В полі засиніла,
Знайте, що суничка
У гаю дозріла.
М. Чепурна
ЛІТНІ СТЕЖКИ
Вранці справжню таємницю
Нам відкрила Оля:
— Всі стежки, як придивитись,
Мають власний колір!
До садка біжить зелена,
Біла — до хмаринки.
А до річки в'ється стрічка
Синьої стежинки!
До суничок шлях червоний,
Золотий — до сонечка...
Прокидайтесь швидше, соні,
Відчиніть віконечка!
Кольоровими стежками
Вирушаймо разом з нами!
Ю. Ференцева
ДЕ ЛІТО ЖИВЕ
У павука хатинка —
Тоненька павутинка.
У коника веселого —
Між травами оселя.
У ластівки швидкої —
Під нашим підвіконням.
А тепле й ніжне літо,
Волошками повите,
Посріблене дощами,—
Живе в очах у мами
А. Костецький |
|
Яка теплінь! Немає зовсім спеки,
І вся земля одним теплом цвіте.
В заплавах поспиналися лелеки –
Їм чути навіть, як трава росте.
Я на човні. А озеро – прозоре,
І в нім життя клекоче і буя.
Дрімають верби в сонячнім просторі,
І в озері на дні розтанув я.
Яка теплінь! Не буде громовиці,
Голубить світ ласкава ця теплінь.
На лузі скошенім нестрижені копиці,
Як дітлахи, біжать у далечінь.
Не знаю я, навіщо жить на світі.
В нім стільки лиха, зла, куди не кинь.
Та, мабуть, варт хоч день один зустріти,
Коли бува така ясна теплінь.
Вишеньки
Поблискують черешеньки
в листі зелененькім,
черешеньки ваблять очі
діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлопчаточко
під деревцем скачуть,
простягають рученята
та мало не плачуть.
раді б вишню з’їсти,
та високо лізти,
ой раді зірвати,
та годі дістати!
- Ой вишеньки-черешеньки,
червонії, спілі,
чого ж бо ви так високо
виросли на гіллі?
- Ой того ми так високо
виросли на гіллі, -
якби зросли низесенько,
чи то ж бо доспіли?
Леся Українка
Літо
Літо, літо золоте
випиває роси
та з пшениченьки плете
Україні коси.
Виглядає з-поміж віт
вишнями в садочку,
одяга на цілий світ
сонячну сорочку.
А. Загорудний |
|
ЧЕРВЕНЬ
– Я відкриваю двері в літо,
Де теплим сонечком зігріто
Повітря, небо, землю, води,
Де все росте і плодородить.
Й мені дістанеться роботи:
Лише встигай бур’ян полоти
І проганяти без перерви
З плодів жуків, пташок і черви.
ЛИПЕНЬ
Від спеки можна закипіти.
Я ж в холодочку не лежу.
Що брат не встигне доробити,
Те я йому допоможу.
Цвітуть довкола густо липи
І бджоли мед несуть в село...
Узимку чаю з цвітом випий –
Простуди – наче й не було!
СЕРПЕНЬ
Я – завершальний місяць літа.
Мені в цей час – не заважай.
Не можу й хвильки відпочити –
Спішу зібрати урожай.
Колись жита серпом косили,
Від того й Серпнем звуть мене.
Тепер комбайни мчать стосилі,
Їх дядько Серп не дожене. |
|
Дождик
Саша Черный
Летний дождик хлещет в крышу
По железным по листам.
Слышу, слышу!
Тра-та-та-та, трам-там-там!
Скину тесные сапожки
И штанишки засучу…
По канавке вдоль дорожки
С визгом рысью поскачу.
Эва! Брызги, словно змейки!
Вся канава в пузырях,
Дождик пляшет на скамейке,
Барабанит в лопухах.
Поливалкою колючей
Промочил меня насквозь…
Солнце вылезло из тучи!
Солнце высушит — не бось!
Комары
Агния Барто
Всех разморило от жары.
В саду сейчас прохлада,
Но так кусают комары,
Что хоть беги из сада!
Марина, младшая сестра,
Воюет с комарами.
Упрямый нрав у комара,
Но у нее упрямей!
Она отгонит их рукой,
Они кружатся снова.
Она кричит: — Позор какой,
Напали на грудного!
И видит мама из окна,
Как храбрая Марина
В саду сражается одна
С отрядом комариным.
Опять сидят два комара
У малыша на пальце!
Марина, храбрая сестра,
Хлоп по одеяльцу!
Одуванчик
Елена Благинина
Как прохладно в чаще еловой!
Я цветы в охапке несу…
Одуванчик белоголовый,
Хорошо ли тебе в лесу?
Ты растёшь на самой опушке,
Ты стоишь на самой жаре.
Над тобой кукуют кукушки,
Соловьи поют на заре.
И гуляет ветер душистый,
И роняет листья в траву…
Одуванчик, цветок пушистый,
Я тебя тихонько сорву.
Я сорву тебя, милый, можно?
И потом отнесу домой.
…Ветер дунул неосторожно -
Облетел одуванчик мой.
Посмотрите, вьюга какая
В середине жаркого дня!
И летят пушинки, сверкая,
На цветы, на траву, на меня… |
|
Летний полдень
Тимофей Белозеров
Тишина в саду и в доме,
Спит телёнок у плетня.
Возле погреба в соломе
Воробьиная возня.
За оградой
Пыльной полог
Прогибают ветерки,
Воздух мягкий,
Словно щёлок,
Наплывает
От реки…
Лето
Владимир Орлов
- Что ты мне подаришь, лето?
- Много солнечного света!
В небе pадyгy-дyгy!
И ромашки на лyгy!
- Что ещё подаришь мне?
- Ключ, звенящий в тишине,
Сосны, клёны и дубы,
Землянику и грибы!
Подарю тебе кyкyшкy,
Чтобы, выйдя на опyшкy,
Ты погpомче кpикнyл ей:
"Погадай мне поскорей!"
И она тебе в ответ
Нагадала много лет!
Земляника
Лев Квитко
(перевод Е. Благининой)
На солнце ягодка созрела —
Румяна сделалась, сочна,
Через трилистник то и дело
Стремится выглянуть она.
А листья бережно сдвигают
Над ней зеленые щитки.
И всяко бедную пугают:
— Гляди! Сорвут озорники!
Но землянике все неймется,
Она из плена своего
На волю просится и рвется,
Не хочет слушать ничего:
— Пустите,
Скучно мне у вас!
Я к детям в рот хочу тотчас!
Ведь через два или три дня
Засохну! Кто ж возьмет меня! |
|
Лето
Тимофей Белозеров
Лето, лето, сказочное лето!
От чудес кружится голова…
Вот в кольчугах радужного цвета
Из реки выходят острова!
В чешуе, в мерцании ракушек,
С непокрытой гривой тальников,
Из дворов прибрежных деревушек
Молча в плен уводят рыбаков…
На пески, затянутые тиной,
К мелководьям, острым, как мечи,
То косяк опустится гусиный,
То, горланя, свалятся грачи.
Лето, лето…
С песней недопетой
Ждёт дождя горячая трава.
Вместе с солнцем, в мареве рассвета,
Из реки
Выходят
Острова!
Лето
Николай Зидоров
По тропиночке идет
Золотое лето.
Переходит речку вброд,
Птицей свищет где-то.
Ходит-бродит по росе,
По цветному лугу,
Носит радугу в косе,
Заплетенной туго.
Встанет, радостно вздохнет -
Ветер встрепенется.
Облакам рукой махнет -
Теплый дождь прольется.
Даже город навестит.
Погостит — и ладно.
Принесет туда в горсти
Воздух с гор прохладных.
Шепот речки, птичий свист,
Легкий пух без веса.
На асфальте — мокрый лист,
Как письмо из леса. |
|
Унылая пора! Очей очарованье!
Приятна мне твоя прощальная краса —
Люблю я пышное природы увяданье,
В багрец и в золото одетые леса,
В их сенях ветра шум и свежее дыханье,
И мглой волнистою покрыты небеса,
И редкий солнца луч, и первые морозы,
И отдаленные седой зимы угрозы. |
|
111
|
