Українська письменниця – прозаїк і поет. Народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку в родині філологів. 1968 року переїхала з батьками до Києва. Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 року (писала вірші).

Закінчила: київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету імені Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). 1987 року захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.

В 1986-1988 роках викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського. З 1988-го - співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992-1994 роках перебувала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як “запрошений письменник” та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 року, коли було видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді, провадить кар’єру професійного літератора. Багато подорожує. Має низку громадських навантажень - віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.

Є автором поетичних збірок «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої стрічки» (1990), «Автостоп» (1994), «A Kingdom of Fallen Statues» (1996), «Новий закон Архімеда. Вибрані вірші» (2000), «Друга спроба: Вибране» (2005); прозових творів «Інопланетянка» (1992), «Польові дослідження з українського сексу» (1996), «Казка про калинову сопілку» (2000), «Сестро, сестро (повісті й оповідання) (2003), «Музей покинутих секретів» (2009).

"Васи́ль Микола́йович Шкляр" ( 10 червня 1951, с.Ганжалівка Лисянський район Лисянського району Черкаська область Черкаської області) — український письменник, політичний політик діяч. Лауреат Національна премія України імені Тараса Шевченка Шевченківської премії (Національна премія України імені Тараса Шевченка — лауреати 2011 року 2011). Один із найвідоміших, найбільш читаних та «містичних» сучасних українських письменників, деякі оглядачі величають його «батьком українського бестселера».

З біографії
Народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянський район Лисянського району на Черкаська область Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородка Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив десятирічку із срібною медаллю (1968 р.), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету. Звідти його також хотіли вигнати за те, що під час трудового семестру в колгоспі грався бомбою (див. Повість «Стороною дощик іде»), але він перевівся до Єреванський університет Єреванського університету і 1972 року отримав диплом про вищу освіту. Працював у пресі, писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця».

Закінчив філологічні факультети Київського та Єреванського університетів. 1986 року перейшов на вільні хліби.

З 1988 до 1998 р. займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім’ї Дудаєв Джохар Мусаєвич генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворено ним в романі «Елементал».

В кінці 80-х захопився наболілою як патріоту 'українською революцією'. В 1991 році стає членом Проводу Української республіканської партії УРП та прес-секретар УРП по 1998 рік -14.02.2008 17:02:25. В березні 1998 був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт». Член Спілка письменників України Спілки письменників України з 1978, Асоціація українських письменників Асоціації українських письменників з 1999.

Володіє Вірменська мова вірменською мовою. Перекладав з вірменської та новогрецької. Значного розголосу набув його переклад «Тарас Бульба Тараса Бульби» Гоголь Микола Васильович Гоголя, зроблений з першого видання повісті, що вийшла у 1835 році у збірці 'Миргород'. В цьому першому виданні Тараса Бульби була відсутня, додана пізніше Гоголем під тиском російських критиків та цензорів, хвала російському цареві. За даний переклад Шкляр був розкритикований російським послом в Україні Черномирдін Віктором Черномирдіним - 21.04.2004 .

2000–2004 — головний редактор видавництва ”Дніпро”

Батько Микола Степанович (1925—1995) — службовець; мати Оксана Олександрівна (1925—1990) — службовець; дружина Валентина Миколаївна (1961) — журналіст; дочка Наталя (1982).
Захоплюється рибальством.

Роман «Залишенець. Чорний ворон»

Особливий резонанс викликав роман Шкляра «Чорний ворон». Він вийшов наприкінці 2009 року в київському видавництві «Ярославів вал» (і майже одночасно під назвою «Залишенець» — у харківському «Клуб сімейного дозвілля»). Книжковому виданню передувала публікація фрагменту «Суд» у газеті «Літературна Україна» (12 листопада 2009, № 37, с. 4). Роман відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Відразу після виходу роману в світ з'явилося багато рецензій (див., наприклад, газети «Дзеркало тижня», № 45 від 21 листопада 2009, с. 14; «Літературна Україна», № 39 від 26 листопада 2009, с. 6, та № 41 від 10 грудня 2009, с. 7; «Українська літературна газета», № 4 від 19 лютого, с. 5), і навіть з трибуни Верховної Ради промову про цей роман виголосив народний депутат Яворівський Володимир Олександрович Володимир Яворівський (фрагмент надрукований у «Літературній Україні», № 38 від 19 листопада 2009, с. 1).

Твори
«Перший сніг» (1977)
«Живиця» (1982)
«Праліс» (1986)
«Ностальгія» (1989)
«Тень совы» (1990)
«Ключ (роман) Ключ» (1999)
«Елементал» (2001)
«Кров кажана» (2003)
«Декамерон» (українська версія твору Дж. Боккаччо, 2006)
«Репетиція сатани» (2006)
«Черешні в житі»
«Залишенець. Чорний ворон» (2009)

Нагороди
1995 — «Золоте перо», СЖУ
1999 — «Золотий Бабай», за кращий гостросюжетний роман (роман «Ключ»)
2001 — «Коронація слова 2001 Коронація слова», перша премія в номінації «Роман» за роман «Елементал»
2003 — «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «за найкращу україномовну фантастику»(КиївКону-2003, роман 'Ключ') № 15 (440) 19 — 25 квітня 2003.
2011 — «Національна премія України імені Тараса Шевченка».

Поет, прозаїк, публіцист.

Член Національної спілки письменників України (з 1986 р.) та Асоціації українських письменників.

Заслужений працівник культури України 2008 року.

Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2005 року.

Лауреат літературно-мистецької премії ім. К. Галкіна.

Лауреат літературної премії "Благовіст" та премії ім. Володимира Бабляка (в галузі публіцистики).

Має титул почесного громадянина міста Чернівців.

Народилася 19 грудня 1959 року в с. Розтоки Путильського району Чернівецької області. Перші вірші надрукувала у 15 років.

У 1982 р. закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури (тепер - Національний університет імені Юрія Федьковича).

Працювала відповідальним секретарем "Буковинського журналу", Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, в Раді національної безпеки та оборони України.

У 1992 р. дебютувала як прозаїк в журналі "Київ", опублікувавши новелу "Юр’яна і Довгопол".

У листопаді 2005 р. призначена заступником голови Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Автор семи книг поезії: "Жіночий аркан у саду нетерпіння" (2007), "Жіночий аркан" (2001), "На Миколая" (1995), "Десять дек морозної води" (1995), "Сад нетерпіння" (1994), "Вогонь живиці" (1986), "З трави і листя" (1982).

В доробку Марії Матіос прозові твори: "Життя коротке" (2001), "Нація" (2001, 2002, 2007), "Солодка Даруся" (2004, 2005, 2007, 2008), "Щоденник страченої" (2005), "Mr.&Ms.U in country UA, або Містер і місіс Ю в країні укрів" (2006), "Нація. Одкровення" (2006), "Nacjia" (польською мовою, 2006) та ін.

Твори письменниці перекладені сербською, румунською, російською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською, китайською, єврейською мовами. Друкувалися у Канаді, США, Китаї, Хорватії, Росії, Сербії.

Марія Матіос має некоронований титул "найпліднішої письменниці України". Є автором першої у сучасній українській літературі книжки кулінарних рецептів "Фуршет від Марії Матіос" та контраверсійного "Бульварного роману".

ЇЇ роман "Солодка Даруся" визнано найкращою з українських книг останнього 15-річчя незалежності, які вплинули на український світ, відзначено Національною премією України ім. Тараса Шевченка 2005 року.

Письменниця є переможницею конкурсу "Книжка року 2005" за роман "Солодка Даруся".

У 2007 році отримала гран-прі конкурсу "Коронація слова" за роман "Майже ніколи не навпаки". Цей роман також став "Книжкою року 2007".

У 2008 році — переможниця конкурсу «Книжка року 2008» в номінації «Красне письменство — Сучасна українська проза» за роман «Москалиця. Мама Мариця — дружина Христофора Колумба».

У 2009 році на V Київському міжнародному книжковому ярмарку книга "Москалиця" отримала державну нагороду - диплом першого ступеня в номінації "Бестселлер".

Нині Марія живе та працює в Києві.
Одружена, має сина.

Биография

Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.

Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.

Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.

Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Живе та працює Ліна Костенко в Києві.

Произведения

 

1 Віяло мадам Полетики
2 Вже почалось, мабуть, майбутнє…
3 Дума про братів Неазовських
4 Життя іде і все без корректур… 1998
5 Мій перший вірш написаний в окопі…
6 Маруся Чурай
7 Моя любове! Я перед тобою…
8 Пастораль ХХ сторіччя
9 Розкажу тобі думку таємну…
10 Світлий сонет
11 Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!
12 Тут обелісків ціла рота…
13 Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану…