Андрій Баб'юк народився 14 липня 1897 року в селі П'ядики Коломийського повіту (нині Коломийського району Івано-Франківської області) в бідній селянській родині. Закінчив сільську школу, потім 6 класів Коломийської гімназії, а 1914 року — вчительську семінарію у Львові.
Під час Першої світової війни служив підхорунжим у корпусі січових стрільців у складі австро-угорської армії, був редактором газети «Стрілець». 1919 року в Кам'янці-Подільському в бібліотеці «Стрільця» видав свої враження очевидця «Махно і махновці».
У лютому 1921 року разом із Першою галицькою бригадою перейшов на бік Червоної Армії. Член КП(б)У (1920). До кінця війни був на фронті як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда, редагував газету для галицького селянства «Більшовик».
Навесні 1921 року Ірчан переїхав до Києва і впродовж двох років (1921—1922) працював лектором у школі червоних старшин, одним із редакторів журналу «Галицький комуніст», активно друкувався в пресі.
Протягом 1922—1923 років жив у Празі, навчався в Карловому університеті. У жовтні 1923 року виїхав до Канади, друкувався в місцевій українській пресі, редагував масові українські журнали «Робітниця» і «Світ молоді», був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників «Гарт».
Улітку 1932 року Мирослав Ірчан повернувся до Харкова, очолював літературну організацію «Західня Україна». 28 грудня 1933 року його в приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з Павлом Постишевим заарештували за приналежність до націоналістичної української контрреволюційної організації. 28 березня 1934 року судова «трійка» і Колегія ГПУ засудили письменника на 10 років концтаборів.
Покарання відбував у Соловецькій тюрмі. Тут разом із Лесем Курбасом брав участь у роботі над виставами «Весілля Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна, «Аристократи» Миколи Погодіна, «Інтервенція» Льва Славіна, «Учень диявола» Бернарда Шоу та ін.
9 жовтня 1937 року судова «трійка» УНКВС Ленінградської області переглянула справу і повторно засудила Ірчана до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 року.
Твори Ірчана було заборонено видавати, а вже видрукувані вилучено з бібліотек. Мирослава Ірчана реабілітовано посмертно 3 квітня 1956 року.
Творчість
Із семи років став складати пісні. Дебютував оповіданням «Зустріч» у віденській газеті «Свобода» від 30 жовтня 1914 року. Перша збірка новел «Сміх Нірвани» вийшла у Львові 1918 року, підписана справжнім ім'ям автора.
Автор п'єс «Бунтар» (1921), «Безробітні» (1922), «Дванадцять», «Родина щіткарів» (обидві — 1923), «Бувші люди» (1925), «Малі ковалі», «Підземна Галичина» (обидві — 1926), «Радій» («Отрута», 1928), «Плацдарм» (1931). Автор фейлетону «Кам'янецька неділя (Вражіння)» — опубліковано 11 вересня 1921 року в газеті «Червона правда» (Кам'янець-Подільський). [ред.] Видання Сміх Нірвани. — Львів, 1918. Махно і махновці: Враження очевидця. — Кам'янець-Подільський, 1919. — 32 с. — (Бібліотека «Стрільця», № 8). Бунтар. — Львів—Київ, 1922. Безробітні. — Віннпег, 1923. Дванадцять. — Вінніпег, 1923. Їх біль. — Вінніпег, 1923. Нежданий гість. — Вінніпег, 1923. Родина щіткарів. — Вінніпег, 1923. Трагедія Першого травня. — Нью-Йорк, 1923. Фільми революції. — Нью-Йорк—Берлін, 1923. Карпатська ніч. — Вінніпег, 1924.
