Шолохов Михайло Олександрович (11.05.1905, хутір Кружилін станиці Вешенської колишньої Донської області - тепер Ростовська область Росії — 21.02.1984, Вешенська) — російський письменник, лауреат Нобелівської премії 1965 р.
Народився в родині управляючого паровим млином. Навчався спочатку у церковнопарафіяльній школі, а потім в Каргинському початковому училищі, в Богучаровській гімназії, в якій вдалося закінчити лише чотири класи.
Вирішальну роль у визначенні долі молодого Шолохова відіграли суворі події боротьби за утвердження Радянської влади на Дону. За спогадами письменника: «1918 року, коли окупаційні німецькі війська підходили до Богучарова, я перервав заняття і виїхав додому. Після цього продовжувати навчання не міг, тому що Донська область стала ареною запеклої громадянської війни». Ще підлітком Шолохов включився в боротьбу за встановлення Радянської влади на Дону. Він перебував у складі так званих продовольчих загонів, воював з кулаками, брав участь у переписі населення і ліквідації неграмотності, служив у станичному ревкомі, був діловодом заготівельної контори, якою завідував його батько.
Роки ранньої юності Шолохова були роками не тільки участі в революційній боротьбі, а й напруженої творчої праці, навчання. Він читає Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Толстого, Чехова, Горького, бере участь в роботі агітгруп і драмгуртка в станиці Каргинській. В жовтні 1922 р. Шолохов їде до Москви з палким бажанням продовжити освіту і спробувати сили в літературі. Довелося бідувати, перебиватись випадковими заробітками чорнороба, служити рахівником в управлінні будинками, перепробувати ще чимало професій. Крім всього іншого, брав активну участь в житті комсомольських письменників і поетів літературної групи «Молода гвардія».
1926 року Шолохов переїжджає на постійне проживання на станицю Вешенська. 1932 року Шолохов вступає в ряди ВКП(б), поєднує напружену творчу роботу з громадською діяльністю. В серп-ні-вересні 1934 року Шолохов бере активну участь у роботі Першого Всесоюзного з'їзду радянських письменників. Разом з Горьким та іншими відомими письменниками його обрали до президії з'їзду, а потім — до складу першого Правління і до Президії Спілки радянських письменників. Впродовж наступного року Шолохов перебував за кордоном, відвідав Данію, Англію, Францію, де зустрівся з діячами культури, виступав з доповідями про сучасну радянську літературу.
Брав участь у роботі Міжнародного конгресу на захист культури, де його обирали членом бюро Міжнародної асоціації письменників на захист миру і членом президії цієї асоціації. 1939 р. Шолохов був обраний дійсним членом Академії наук СРСР. Після початку Другої світової війни Шолохов як військовий кореспондент Радінформбюро, «Правди», «Червоної зірки» часто виїжджав на місця боїв, розмовляв з солдатами, його нариси «На Дону», «На Смоленському напрямку», «Військовополонені», оповідання «Наука ненависті», розділи роману «Вони воювали за Батьківщину» публікувалися в газеті «Правда» і багатьох інших виданнях. Вони користувалися великою популярністю в читачів фронту й тилу.
Першим виступом Шолохова у друці став фейлетон «Іспит»(1923) на сторінках газети «Юнацька правда». 1924 року було надруковане перше оповідання Шолохова «Родимка». 1924-1926— у журналах «Вогник», «Прожектор», «Зміна», «Журнал селянської молоді», газеті «Молодий ленінець» та ін. друкуються оповідання Шолохова (понад два десятки) та повість «Шлях-дороженька». В другій половині 20-х років побачили світ перші прозові збірки Шолохова «Донські оповідання» (1926), «Лазоревий степ» (1926), які вмістили оповідання, надруковані у періодиці. В центрі їх зображення — події революції та громадянської війни на Дону, трагічна доля донського козацтва. Збірки поклали початок літературної популярності письменника.
1928 року з'явились перша і друга книги роману-епопеї «Тихий Дон». Третя книга роману була опублікована в 1929— 1932 роках, четверта — в 1937—1940 роках. Головний, найбільш відомий роман Шолохова «Тихий Дон» — це монументальна розповідь про Першу світову війну, революцію, події громадянської війни, про те, як сприймали усі ці події мешканці Дону. В романі діють близько 600 персонажів. Один з головних героїв роману Григорій Мелехов — запальний, свободолюбний і вільнодумний дончак, котрий хоробро воював з німцями на фронтах Першої світової війни, а потім, після революційного перевороту, постав перед необхідністю політичного вибору. Спочатку він воює на боці білих, потім на боці червоних і, зрештою, потрапляє до загону «зелених».
Після кількох років війни Григорій, як і мільйони російських людей, виявився духовно спустошеним. Внутрішні пошуки Мелехова, суперечливість його характеру, щиросердечні метання надають його образу яскраво-трагічного пафосу. Починаючи приблизно з 70-х років, навколо цього твору не вщухають літературно-критичні суперечки. Чимало письменників та літературознавців, наприклад, О. Солженіцин, обвинувачували Шолохова в плагіаті — у тім, що велика частина «Тихого Дону» списана з рукописів козацького письменника Федора Крюкова.
Інші дослідники, серед яких два американські фахівці в сфері російської літератури, підтверджували оригінальне авторство роману. 1941 р. за роман «Тихий Дон» Шолохов отримав Державну премію СРСР.
З початку 1932 р. письменник розпочав роботу над новою епопеєю, що отримала назву «Піднята цілина» (друга, завершальна її частина побачила світу 1959—1960 роках). Роман змальовує драматичні процеси колективізації, які відбувалися на Дону на початку 30-х років. У романі Шолохов протиставляє три групи персонажів: комуністів, що намагаються привнести у село нові соціалістичні ідеї, їхніх ворогів — захисників старого правопорядку, і маси козацтва.
Комуністичний осередок представлений робітником-»двадцятип'ятитисячником» Семеном Давидовим, колишнім революційним матросом, який за наказом партії прибуває в станицю Гремячий Лог для проведення колективізації, та членами сільради, Нагульновим і Разметновим, які сприяють усім його реформаторським починанням. Вороги в «Піднятій цілині» — це представники різних соціальних прошарків. Серед них офіцер Половцев, нащадок старої дворянської фамілії Летьєвський, міцний господар-куркуль Островнов, бандит Тимофій Рваний та ін. Це люди, котрі прагнуть перешкодити діям комуністів. 1960 року роман «Піднята цілина» був удостоєний Ленінської премії з літератури.
Значну частину творчого спадку Шолохова складають твори, присвячені подіям Другої світової війни. До числа найбільш відомих з них належать оповідання «Наука ненависті» (1942) і «Доля людини» (1956—1957) і роман «Вони боролись за Батьківщину» (1943-1944). Головний герой оповідання «Наука ненависті» лейтенант Герасимов на звільненій від ворога території побачив сліди «господарювання» гітлерівців і був приголомшений проявом нечуваного людиноненависництва. «Спалені вщент села, сотні розстріляних жінок, дітей, старих, знівечені трупи червоноармійців, що потрапили в полон, зґвалтовані і по-звірячому убиті жінки, дівчата і дівчатка-підлітки...» А поряд — залиті кров'ю учнівські зошити і підручники.
Головна тема оповідання «Доля людини» — звеличення мужності та незламності характеру російської людини. В центрі зображення — нелюдські знущання та муки, яких довелося зазнати у фашистському полоні звичайному російському солдатові Андрію Соколову. У двобої з ворогом, комендантом німецького табору, садистом і катом Мюллером, честь і гідність російської радянської людини стають тією зброєю, за допомогою якої герой твору здобуває моральну перемогу. Доля окремої людини стає у творі Шолохова символом багатостраждальної, але водночас героїчно-незламної долі усього радянського народу. В романі «Вони боролись за Батьківщину» описується перший період війни, коли Радянська Армія відступала під натиском переважаючих сил супротивника.
З важкими боями відходили російські воїни, на смерть стояли вони на підступах до Сталіні рада. У романі просто і правдиво відтворений героїзм радянських солдатів, фронтовий побут, товариські бесіди, скріплена кров'ю непорушна дружба. Змальовані образи робітника-шахтаря Петра Лопахіна, комбайнера Івана Звягінцева, агронома Миколи Стрельцова, сибіряка бронебійника Якима Хортиця, єфрейтора Кочетигова, лейтенанта Голощекова, кухаря Петра Лисиченка. В романі глибоко розкритий російський національний характер, що яскраво виявився в дні важких випробувань.
Шолохов був не тільки письменником, а й громадським діячем — членом Всесвітньої Ради Миру, депутатом Верховної Ради СРСР від 1937 p., з 1939 р. — дійсним членом АН СРСР, почесним доктором філологічних наук Ростовського-на-Дону і Лейпцизького університетів, почесний доктор права Сент-Андруського університету.
Літературна, журналістська та публіцистична діяльність Шолохова заслужила високу оцінку з боку громадськості: 1945 р. письменник був нагороджений орденом Слави за військові заслуги, 1955 р. — орденом Леніна, 1965 року — Шолохова удостоїли звання лауреата Нобелівської премії з літератури «за художню силу й повноту, з якими він у своєму епічному творі про Дон зобразив історичну епоху в житті російського народу» (на церемонії вручення Шолохов був названий «одним з найвидатніших письменників нашого часу»), 1967 р. Шолохову присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці (вдруге — в 1980 року), 1965 р. — в Стокгольмі присуджена міжнародна премія миру в сфері культури.
Крім того, впродовж попередніх років письменник був нагороджений шістьма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, багатьма іншими радянськими та зарубіжними орденами. «Шолохов відкрив Дон, як Колумб відкрив Америку», — такі і подібні їм визнання роблять письменники різних країн і континентів. «Будучи глибоко російським, національним художником,— пише Г. Борян,— він одночасно належить усім народам, тому що в його висічених з алмазу та полум'я героях сконцентроване загальнолюдське і вічне». Книги Шолохова видавались на 80 мовах народів СРСР 829 разів загальним тиражем 53 мільйони 276 тисяч примірників. За кордоном його твори видавались більш як 700 разів у 47 країнах 45 мовами.
