Четверг, 24.08.2017, 09:57
Приветствую Вас Гость | RSS

Детская библиотека г.Вилково

Поиск
Форма входа

Наш банер
Герб України
Герб Вилково.
Запорозький козак
Вилково
Князь Володимир
Одесская область
ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Города и села
Статистика

Онлайн всего: 1
Зайцев: 1
Пользователей: 0

Главная » .. » Рассказы для детей

..: 341
..: 331-340
Страницы: « 1 2 ... 32 33 34 35 »

Сiмейна бiблiотека є майже в кожнiй сiм’ï, бо книга завжди супроводжувала
наше життя: навчала, розважала, вiдкривала новi свiти. Довгий час книга була
найцiннiшим подарунком. Мабуть, тому в бiблiотецi моєï бабусi є багато
книжок, якi вона передасть у спадщину менi, щоб я знала, якi були моï
предки, чим вони цiкавилися, що читали.
Серед книг сiмейноï бiблiотеки є декiлька видань “Кобзаря” Тараса
Григоровича Шевченка. Особливо мою увагу привернули двi факсимiльнi книги: перше
видання “Кобзаря” 1840 року та малоï захалявноï книжки перiоду заслання.
Звичайно, це лише точнi копiï безцiнних книг Т. Шевченка, але як багато вони
можуть розповiсти про самого автора, про епоху, в якiй вiн жив. Так, з
факсимiльноï копiï малоï захалявноï книжки я побачила почерк
Великого Кобзаря: красивi, дрiбненькi лiтери рiвненько лягали рядочками, лише
де-не-де автор закреслював слово й надписував iнше. Менi здається, це свiдчить
про те, що вiршi легко складалися автором. Копiя першого “Кобзаря” може
розповiсти, де й за яких умов видавався цей твiр, дає змогу побачити, який вигляд
мали друкованi книги першоï половини XIX столiття.
У бiблiотецi моïх родичiв є видання “Кобзарiв” рiзних перiодiв нашоï
iсторiï. Здебiльшого це видання пiслявоєннi, бо довоєннi, на жаль, були
знищенi фашистами. Коли бабуся розповiдала, як фашисти топили плиту книгами з
нашоï сiмейноï бiблiотеки, у неï на очах завжди були сльози.

“Кобзаревi” видання 1943 року належить особливе мiсце, бо це мiй прадiд привiз
його з фронту. Вiн розповiдав, що книгу цю читали на передових фронтiв, черпали з
неï силу й мужнiсть нашi бiйцi.
“Кобзар” видання 1947 та тритомник 1949 року
Ї це вже дарунки моïм бабусi та дiдусевi вiд ïхнiх батькiв до Дня
народження. Є в нашiй бiблiотецi й “Кобзар” 1956 року
Ї це велике, красиве, з iлюстрацiями до творiв Т. Шевченка видання було
подаровано вже моïй матусi. Я люблю гортати й перечитувати цю книгу й тому що
ïх сторiнок торкалися руки моєï матусi, й тому що подобаються вiршi Т.
Шевченка, й тому що в нiй є чудовi iлюстрацiï I. Їжакевича та В. Касiяна.

Отже, “Кобзар” Т. Шевченка був i, сподiваюся, буде особливою книгою для
украïнцiв. I що незважаючи на науково-технiчний прогрес i лазернi диски iз
записом творiв письменникiв, “Кобзар”
Ї книга, яка завжди буде в кожнiй украïнськiй родинi.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Ї це подвиг, перед яким я схиляюсь
Твори генiальних поетiв нiколи не бувають прочитанi до кiнця. Що бiльше пiзнаєш
справжнього Шевченка, то бiльше в його творах знаходиш незвiданого. Його феномен
залишається до кiнця не пiзнаним. А чари його слова, менi здається, не будуть
розгаданi нiколи. Такою самою мiрою, як i загадка його генiя, хвилює нас його
життєвий шлях. Схиляєшся перед силою його духу, характеру.
Трагiчною була його доля. Сирiтство, поневiряння в наймах, жодноï рiдноï
душi поруч. I це в перiод життя, який вважають найсвiтлiшим, найщасливiшим.
Одна-однiсiнька за все життя усмiшка долi
Ї звiльнення вiд крiпацтва. Яким треба було бути сильним i цiлеспрямованим, щоб за
кiлька рокiв надолужити те, що набувається десятирiччями: здобути освiту,
оволодiти майстернiстю художника, а потiм шляхом самоосвiти стати одним з
найосвiченiших людей свого часу. Вiн вiльно володiв французькою i росiйською
мовами. Його знання з iсторiï, украïнського фольклору, лiтератури,
украïнськоï мови по-справжньому енциклопедичнi. Справжнiй подвиг
Шевченка я вбачаю в тому, що вiн став основоположником украïнськоï
лiтератури, нацiональноï мови.
Та життя готувало йому все новi й новi випробування. Десять рокiв заслання. Його
переслiдували, кинули в нелюдськi умови. Тяжко хворий, вiн мусив витримувати
муштру солдатчини, йому забороняли писати, читати, малювати. Та зламати його
героïчний дух не вдалось: “Караюсь, мучусь, але… не каюсь!”.

Як часто люди сьогоднi в сiрiй тяжкiй буденщинi повсякденного життя вiдступаються
вiд високих iдеалiв, черствiють, байдужiють, думають тiльки про власний достаток.
Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Вiн завжди
турбувався про народ, долю Украïни. Власна доля? Що вона порiвняно з долею
рiдноï Вiтчизни?
Менi однаково, чи буду
Я жить в Украïнi, чи нi…
Та не однаково менi,
Як Украïну злiï люде
Присплять, лукавi, i в огнi
Їï, окраденую, збудять…
Ох, не однаково менi!
Шевченко для нас
Ї це не тiльки те, що вивчають у школi, а й те, чим живуть, з чого черпають
життєвi сили, любов до Украïни.
Свою Украïну любiть,
Любiть iï … во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неï Господа молiть.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Вiд виходу друком першого видання “Кобзаря” i до сьогоднi про Т. Шевченка, його
життя i генiальну творчiсть надруковано стiльки книг, статей, дослiджень не
тiльки в Украïнi, айв iнших краïнах свiту, що ïх навiть не
перелiчити. Його поезiя, вiршi й поеми хвилювали та хвилюють не одне поколiння
читачiв.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку,
потiм стала читати Шевченка в школi. Вiршi, поеми, балади хвилювали мене,
викликали спiвчуття. Серед поетичних творiв особливо пам’ятними для мене є
поезiï, якi нiби вiдкривають внутрiшнiй свiт митця. Перш за все це
поезiï “Думи моï, думи моï”. Чому поезiï, а не поезiя? У Т.
Шевченка є двi поезiï з такою назвою, якi, на мою думку, доповнюють одна одну
i свiдчать про незмiннiсть поглядiв поета на творчiсть та ïï
призначення.
Перша поезiя з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзi. Уже
викупили Тараса з крiпацтва, уже навчався вiн в Академiï художеств, а
прагнення писати не покидало митця. Чи потрiбно його слово, його “дiти”, як
називає Шевченко поетичнi рядки своïх вiршiв? I для кого? Т. Шевченко

Ї син свого народу, вiдданий син своєï Вiтчизни, а тому i ставить перед
собою митець завдання:
Думи моï, думи моï,
Квiти моï, дiти!
Виростав вас, доглядав вас,
Ї
Де ж менi вас дiти?
В Украïну iдiть, дiти!
В нашу Украïну.
Служити своïм словом рiдному народовi й Вiтчизнi, будити в ньому
волелюбнiсть
Ї таке завдання поета:
За степи та за могили,
Що на Украïнi,
Серце млiло, не хотiло
Спiвать на чужинi.
А в однойменному вiршi 1847 року “думами” поет називає вiстi з Украïни, без
яких вiн не може жити па засланнi. Це сум за рiдшiм краєм:
Думи моï, думи моï
Ви моï єдинi,
Не кидайте хоч ви мене
При лихiй годинi.
“Думи моï, думи моï…” 1839 року
Ї це твiр-програма поета. Покладена на музику, ця поезiя стала гiмном творчостi
Кобзаря. Коли лунає Шевченкове словю пiд супровiд музики, то менi теж хочеться
встати i спiвати,
Ї ось така сила
Ї сила Шевченкового слова.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Вiрш “На панщинi пшеницю жала…” має ще другу назву
Ї “Сон”. У ньому Шевченко розповiдає про долю селянки, яка увi снi бачить свого
малого сина вже дорослим, щасливим, бо вiн уже вiльний, одружений, має дiточок.
Мати вiд усього серця радiє за сина, але саме ця радiсть примушує ïï
прокинутись, повернутися у сьогодення. Але уже нема з чого радiти. Тут мале дитя
на руках, якого треба годувати, треба вiдробляти панщину на полi.

Сумно усвiдомлювати таку долю жiнки. Вона могла б радiти життю разом зi своïм
синочком, пестити його, бачити, як вiн дорослiшає. Замiсть цього вона важко
працює.
Менi здається, Шевченко показав досить типову долю матерiв-крiпачок. Проте за мету
вiн ставив дещо iнше, нiж викликати жаль до жiнки, як це можна зрозумiти пiсля
першого прочитання. Поет хотiв змусити сильнiше любити, поважати матусю,
допомагати ïй, бо вона в кожного єдина та найкраща. А ще Шевченко стверджує,
що украïнський народ досягне довгоочiкуваного щастя i свободи.

У образi багатостраждальноï матерi-крiпачки поет змалював Украïну, а в
образi сина
Ї нас, украïнський народ.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Лірика Тютчева сприймається, Кажучи словами Вл. Соловйова, «як прояв і образ бунтівної життя, гігантського пориву стихійних сил, введених, проте, в непорушні межі … ». Завдяки цьому композиційні структури Тютчева максимально напружені і виглядають гіперкомпенсації конструктивних зусиль. Це зазначається в крайній стислості форм, у перевазі мініатюри, в прагненні до врівноваженим, парних, симетричним співвідношенням віршованих мас або, інакше, до непарних, головним чином трьохчленним, дискурсивним побудов. Особливо ж слід вказати на жорсткість і закріпленість членувань в строфічних композиціях, в той час як, наприклад, у Пушкіна композиційні поділу, як правило, варіативні і рухливі, засновані на перетині кількох композиційних структур. Нарешті, зауважимо ще у Тютчева образний пренадлишок, барочну перенасиченість компонентів різних порядків, через що, власне, і виникає відчуття згаданих структурних гіперкомпенсації, що приводить на пам’ять принцип «надлишкової захисту» полів, введений в теорію шахів А. Німцовича.

Серед тютчевских віршів є одна стійка і постійно – від початку до кінця – повторювана форма. Це шістнадцять рядків, що групуються у два восьмивірш, – їх розділяє пробіл. Форма, звичайно, зустрічається в інших поетів, але у Тютчева вона абсолютно оригінальна. Як би не були розведені і зібрані в собі восьмивірш, вся річ виглядає зробленої «з одного шматка». Межстрофіческій пробіл немов щойно розсік якесь безформне пляма, роздвоюючись його і тим самим організовуючи. Це зусилля творця в поетичному континуумі ми і назвали «перводеленіем». Воно і є, таким чином, то початкове творчий рух, яким Тютчев починає долати опір матеріалу (космічного, океанічного, поетичного). «Перводеленіем» визначається форма і починається її робота (forma formans). «Особливу конструюють роль кордону в поетичному свідомості Тютчева» відзначає Ю.М. Лотман (3) *, а в нашому випадку слід ще мати на увазі графічну виразність аналізованої форми. Поза графічного симметрического роздвоєння дана форма не набуває характеру твердого ліричного жанру, хоча деякі відхилення та варіації можливі. Додамо, однак, що більшість віршів Тютчева, що належать до жанру «двойчатки» – так ми часом його називаємо, – виявляють наявність глибокої паузи в середині вірша навіть при проголошенні вголос.

Шістнадцять віршів, взагалі кажучи, Можуть об’єднуватися як в єдиний злитий період, так і в окремі чотиривірші (у Тютчева частіше останній спосіб), і це буде вже інша композиційна структура. До речі, у Тютчева ж чільне місце займає асиметрична композиція, яку можна назвати «3 + 1», так як останнє чотиривірш помітно відсікається від перших трьох («Весняна гроза», «Дивись, як на річковому просторі …» та ін.) Співвідносні з цією назвою цікавить нас форма може бути позначена як «2 + 2».
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

З часу виходу першого роману кожен наступний твір Жуля Верна був ще до друку приречений на успіх. Його герої мандрують на повітряній кулі, пішки переходять через континенти, протистоять бурхливим океанським хвилям. Починаючи наступний твір, Жуль Верн на величезному глобусі проводив кольоровими олівцями маршрут майбутньої мандрівки. Через якийсь час глобус був так густо вкритий різнокольоровими лініями, що й сам письменник уже не міг розібратися у цих хитросплетіннях. Роман «П’ятнадцятирічний капітан» Жуль Берн задумав під час подорожі на яхті разом із сином-підлітком Мітелем. Удома Мітель був справжнім деспотом. Його поведінка не вкладалася в жодні прийнятні межі. Батько вже не знав, що йому робити з відхиленнями Мішеля. 1 яке ж було його здивування, коли в морі син-психопат перетворився на спокійного, впевненого в собі підлітка. Він не боявся хвиль, міцно тримав штурвал, ставив і прибирав вітрила. Усі команди виконував швидко, чітко, без зайвих розмов. Мабуть, в один із таких щасливих днів повного взаєморозуміння із сином і народився задум написати твір, де головним героєм був би схожий на Мішеля п’ятнадцятирічний хлопець.

Крім плавання на власній яхті, Жуль Берн майже не мандрував. Але багата уява дозволяла письменнику побувати на різних континентах. Разом зі своїми героями митець видирається на найвищі гори, рятується від вулканічної лави, перепливає бурхливі ріки, досліджує невідомі землі.

Кожна така подорож збагачує читачів знаннями з ботаніки, зоології, географії. Жуль Берн устами учених-диваків чи інших героїв розповідає про історію дослідження віддалених континентів, засуджує піратство і работоргівлю. Минає час, але твори Жуля Берна не втрачають свого значення, бо в них діють справжні герої. Події розгортаються стрімко, а пригоди сміливців до останньої сторінки тримають читачів у напруженні.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Помните, девочки, – говорила мать, уходя из дому, – можете бегать, где хотите – и во дворе и в саду, только к Зеленому пруду не подходите.

Девочки и сами побаивались ходить к Зеленому пруду: про это место рассказывали страшное.

Зеленый пруд был в самом дальнем, в самом темном углу сада. Кругом него стояли великаны-ели. Они растопырили над прудом мохнатые лапы и не пропускали к нему солнечный свет.

Мать говорила, что вода в Зеленом пруду вредная: напьешься – заболеешь и умрешь. Говорила, что на дне пруда ил и тина: попадешь ногой – и начнет тебя всасывать, всасывать - и засосет с покрышкой.

По вечерам из пруда поднимался серый косматый туман. Он медленно пробирался между деревьями, полз к дому. Тогда мать загоняла девочек домой - спать.

К Зеленому пруду никто не ходил, даже взрослые. А девочкам строго-настрого было запрещено бегать в тот темный, сырой угол сада.

Мать ушла. Алла и Нонна уселись на скамейке. Долго сидели молча. Потом Нонна вздохнула:

— Скучно, мамы нет... Хоть бы тетя прислала за нами крысиную коляску.
— Какая тетя? - удивилась Алла.
— Какая, какая!.. Ну, волшебная. Помнишь, Золушке коляску прислала, а вместо лошадей - крысы.
— Фу, глупая! - рассердилась Алла. - Золушка – ведь это в сказке. И тетя-фея в сказке.
— Что ж такого... - начала Нонна, но вдруг смолкла: за спиной что-то зашуршало.

Девочки обернулись. На клумбе, на большом белом цветке, сидела стрекоза-красотка. Она была похожа на игрушечный, красиво раскрашенный аэропланчик. Крылья у нее были темно-синего цвета, а блестящее длинное тельце изумрудно-зеленое.

— Чересчур маленький самолетик, - прошептала Нонна.
— Как же мы на него усядемся?

Алла вскочила и хотела поймать стрекозу. Но стрекоза - порх! - и полетела. Девочки побежали за ней. Стрекоза - за деревья, - и села на куст. Девочки - к ней. Только протянули руки, а она опять полетела - и дальше, дальше, в глубь сада. Летит, летит - и присядет. Вспорхнет, полетит - и опять сядет: будто ждет, будто за собой манит.

Бегали, бегали за ней девочки. Наконец совсем уж было настигли, но стрекоза увернулась от них и вдруг пропала в тени, под елями. Девочки смотрят - они на берегу пруда. Сумрак и тишина кругом. Молча стоят темные великаны-ели. Густые ветви кустов обвисли с берега в воду. А пруд, как зеленой чешуей, покрыт маленькими круглыми листочками ряски. Только у берега вода чистая, и в ней что-то темнеет - с детский кулачок, круглое, - головка будто чья-то.

Алла схватила Нонну за руку:

— Бежим скорее отсюда! Нам попадет!
— Ведь мы не нарочно, - шепчет Нонна. — И... видишь, видишь!..

Над прудом быстро светлело. По воде побежала темная тень и спряталась в прибрежные кусты. И вдруг сверху хлынул веселый золотой свет: солнце встало над елями. Кусочек чистой воды у берега осветился, и стало видно, чья это круглая головка - там пряталась водяная лилия.

Лилия медленно поднималась из воды на длинной, гибкой зеленой ножке. Когда вся головка вышла на воздух, лепестки, закрывавшие ее, стали раскрываться, раскрываться... Венчик зеленых лепестков лег на воду, - и засияло на солнце белое-белое лицо - чашечка.

Приоткрылась чашечка, и в ней, как жар, загорелись тонкие золотые язычки. Тогда откуда-то сверху спустилась и села на белую лилию стрекоза-красотка, - та самая.

— Видишь, видишь! - шепчет Нонна. — Это красавица Белая Лилия посылала за нами Стрекозу! Видишь, Стрекоза говорит Лилии, что привела нас...
— Глупости! - отвечает Алла. — Стрекозы не разговаривают с цветами!

Из кустов послышался тоненький звонкий треск, будто заводят крошечный патефон. И вдруг весь воздух зазвенел, точно в кустах грянул целый оркестр скрипочек.

— Я знаю,- шепчет Нонна, - это красавица Белая Лилия устроила бал в нашу честь!
— Просто кузнечики, - говорит Алла.
— А вот и танцевальщики! - радуется Нонна.

Откуда ни возьмись, залетали над прудом разноцветные стрекозы. Были тут зеленые, с темно-синими крылышками, точь-в-точь такие, как та, что прилетала на клумбу. Были и другие стрекозы-красотки, с дымчатыми пятнами на белых крыльях. Были и большие коричневые коромысла с толстым телом и прозрачными крыльями. Были и прямые легкие стрекозы-стрелки, ярко-голубые и желтые. Все они с шелестом носились взад и вперед над белой лилией, неожиданно поворачивали или вдруг неподвижно останавливались в воздухе, шурша крылышками.

— А в воде!.. - шепчет Нонна. — Гаденят-то, гаденят, водолазтиков!
— Не водолазтиков, а головастиков, - поправляет Алла.

Теперь всю воду пронизал солнечный свет. В ней плавало множество смешных хвостатых головастиков разного роста. У самых маленьких всего и было - голова да хвост. Они собирались под лежащие на воде круглые листья лилии, тыкались носами все в одно место, хвостиками врозь. У других - побольше - были голова, хвост и ножки с очень тонкими пальчиками. У третьих были ручки, и ножки, и хвост. Ручки короткие, хвост и ножки длинные. Эти головастики ручками цеплялись за края листьев и высовывали из воды носы. Некоторые из них наполовину вылезали из воды на листья. А другие совсем вылезли из воды, сидели на листьях и грелись на солнце. У них на месте хвоста был только пупырышек. Но это были уже не головастики, а настоящие маленькие лягушки. Они пучеглазились на летавших над ними стрекоз.

По воде, между листьями, бегали тонкие водомерки. Расставив ножки, они скользили по воде и прыгали по ней, как по твердому стеклу.

Но всех забавнее были капельные жучки вертячки. Целая стая их без отдыха, без передышки кружилась у берега в быстром-быстром-быстром вальсе.

Глядя на них, Алла забыла даже, что перед ней страшный Зеленый пруд. Она нагнулась над водой, чтобы получше рассмотреть вертячек. Но в тот же миг они вдруг исчезли под водой. Это тень от Аллиной головы упала на веселых жучков и напугала их.

— Не мешай им, не мешай! - зашипела Нонна. — Посмотри, какие гладыши... кувырканчики... Вверх ногами бегают!

Под водой вверх и вниз носились гладкие, как очищенное подсолнечное семечко, клопики. На переднем круглом конце их тельца были, точно нарисованные, глаза. Пониже шевелились четыре крошечные ручки, а посредине тела торчали, будто воткнутые в бока, булавочные весла-ножки. Гладыши махали ножками-веслами и толчками неслись вниз ко дну. Потому вдруг переставали работать ножками, и их разом подкидывало кверху. Они стукались острым кончиком тела в водяной потолок да так и оставались висеть вверх тормашками, широко раскинув ножки в стороны.

— Фокусники какие! - недовольно сказала Алла, — Пусть как следует плавают.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

Она сунула руку в воду, схватила одного. На ощупь он был гладкий и жесткий. Он шевелил ножками, вырывался из пальцев.

Алла положила его на воду плашмя, на грудь, и сказала:

— Вот так плавают. Понимаешь?

Но гладыш мигом перевернулся опять головой вниз и сильными толчками ног помчался ко дну.

— Ай, паук! - вскрикнула Нонна.

С берега на воду, как на лед, сошел мохнатый паучок. Он нырнул - и вдруг сзади у него оказался серебряный воздушный шарик. Шарик полетел вверх, но сейчас же запутался в густой сетке паутины, сплетенной между водорослями. Тут он и остался, сверкая в темной воде, как маленькая полная луна. Паучок деловито поднялся вверх, вылез на лист. Он посучил задними ножками в воздухе и опять нырнул. И опять у него на брюшке оказался серебряный воздушный шарик с горошину. Паучок выпустил второй шарик под паутинную сетку. Шарик стукнулся о первый шарик, оба лопнули и превратились в один шар, - уже с боб величиной.

— Догадалась! - говорит вдруг Алла. — И совсем никакой здесь не бал, а все работают. Паучок таскает воздух в паутинных мешках.
— Ничего не работает! - говорит Нонна. — Он играет воздушными шариками.
— Нет, не играет: он строит себе под водой дом. — Гляди!

Алла схватилась за ветку, свисавшую с берега, Нонна ухватилась за Аллу, и обе девочки наклонились над водой. Вдруг - трах! - ветка сломалась. Алла и Нонна вскрикнули - и полетели в пруд. Вода с шумом всплеснула под ними, пошли круги, и во все стороны от них поскакали перепуганные водомерки.

Мать вернулась домой поздно: солнце уже садилось. Она стала у всех расспрашивать, где девочки. Оказалось, никто не видел, куда они пошли. Мать выбежала на крыльцо, звала, кричала, - девочки не отвечали. По саду между деревьями медленно пробирался тяжелый туман. Мать побежала в самый темный, самый страшный угол сада. Раздвинула руками колючие лапы елей-великанов и остановилась, глядя на пруд, не в силах вымолвить слова. В тумане на берегу двигались две фигурки. Одна фигурка говорила Аллиным голосом:

— И стрекозы не танцевали, они гонялись за мухами. Одна поймала на лету муху, опустилась на куст и съела ее.

Другая фигурка отвечала голосом Нонны:

— А гладыши кверх ногами бегали? Бегали, бегали!

— Дети! - крикнула мать. Девочки бросились к ней, обняли, и Нонна быстро-быстро заговорила:

— Мамочка, мамочка, ты не брани нас: мы не нарочно! За нами стрекозка прилетела. А потом мы полетели в воду, и надо же было высушить платья, пока солнышко.
— Упали в пруд?! - мать ахнула и руками всплеснула.
— И вовсе он не страшный, Зеленый пруд! - заговорила Алла. — Совсем и не сосучий и не очень глубокий: только до пояса. Она строго посмотрела на мать и прибавила: — А ты говорила - с покрышкой...
— И, знаешь, - говорила Нонна, - когда солнце ушло за елки, красавица Белая Лилия закрыла зеленый венчик, свое милое личико в нем спрятала и - вот хитрая! - утянулась под воду. И бал кончился...
— И неправда! - перебила Алла. — Никто и не танцевал, тут все работали. Правда ведь, мама?
— Нет, танцевали, танцевали!
— Ах, погодите вы, дети! - сказала мать. — У меня от вашей трескотни голова разболелась. Марш отсюда, живо! - И, схватив девочек за руки, повела их домой.

Так и не узнали Алла с Нонной, играли в пруду головастики, водомерки, жучки вертячки, гладыши и водяной паучок или занимались делом.

Придется уж вам самим разузнать это, когда настанет лето и в каждом пруду, в каждой канаве, в каждой зеленой луже около вашего дома закопошатся маленькие чудаки, которых видели Алла и Нонна в Зеленом пруду.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

ПРО ФАРБОВАНОГО ЛИСА І НЕ ТІЛЬКИ. Бажаючи порадувати і розважити власних дітей, Іван Франко свого часу спробував себе і в ролі казкаря. Особливо багато у нього казок про тварин. Франко знав, що діти «люблять звірів, особливо коли ті звірі в байці починають говорити, думати і поводитися як люди». У казці «Фарбований Лис» він розказав про героя, який волею випадку набув незвичайного вигляду і оголосив себе посланцем святого Миколая на землі. Фарбований Лис вповні скористався глупотою звірів, що його оточували, і почав правити лісом на власний розсуд. І хоча нічого не змінилося за час його правління, недалекоглядні мешканці лісу «були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя».

«Сказка ложь, да в ней намёк»,- говорить влучне російське прислів’я. Звичайно, ми розуміємо, кого мав на увазі Франко, розказуючи про Фарбованого Лиса. Автор висміює ошуканця, який обдурив усіх звірів і не-заслужено користувався усілякими пільгами. А також засуджує звірів, які так нерозумно і сліпо повірили пройдисвіту.

Дякуючи Іванові Франку, ми маємо таку науку про Фарбованого Лиса, яка придасться в житті кожному.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

ХТО ВИ, ЦАР ПЛАКСІЙ І ЛОСКОТОН? Мені сподобалась казка Василя Симоненка «Цар Плаксій і Лоско-тон». В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: «всі сльозливі через край». Цар домагався, щоб в країні плакали «всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві – ні!» І зовсім сутужно прийшлось би жителям тієї країни, якби не жив серед них «добрий дядько Лоскотон». Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив «до усіх голосний та щирий сміх». І навіть коли доброго чарівника ув’язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна – «розвалив поганський трон».

Ця казка дуже повчальна. Її головні герої – Лоскотон і цар Плаксій – абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які постійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. «Цар Плаксій помер від сміху», а Лоскотон «живе й понині!» Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра – переможна. Там, де сльози – там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх – там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 14.03.2013

..
Праздники Украины
Праздники Украины
Погода
Прогноз погоды в Вилково » Украина
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ
Шевченко Т Г
М.Коцюбинський
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Іван Франко
Пришвин М.М
Вишня Остап
111


Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки" - сочинение "Вечера на хуторе близ Диканьки"

Реферат: Політичний портрет М. Грушевського

Скачать Бонк - Английский шаг за шагом

Смотреть онлайн Гарри Поттер (все части)

Смотреть онлайн Сказка о царе Салтане (1966) DVDRip

Смотреть онлайн Дюймовочка (2007) DVDRip

...
Поисковый анализ сайта
Besucherzahler russian brides interesting marriage foreign men
счетчик посещений

Copyright MyCorp © 2017