Твір за повістю Архипа Тесленка «Страчене жаття». Вершиною творчості Архипа Тесленка вважається повість «Страчене життя», яку називають «художнім документом, вартим навіть соціологічних досліджень про епоху «чорної тиші». Ця повість-роздум про добро і зло, про те, як і навіщо жити. Недаремно ще на початку століття вона вважалась окрасою української літератури. Цей твір створювався тоді, коли в країні, здавалось, усе завмерло після бурхливих подій 1905-1907 років. Деякі з персонажів повісті мають реальних прототипів, але Тес-ленко не збирався тільки переказати чиїсь життєві трудноті і проблеми. Він намагався зробити широкі мистецькі узагальнення, тобто показати, що ситуація, про яку йде мова, не випадкова для того суспільства, в якому жив і творив письменник.

Оленка Панасенко – головна героїня повісті – прагне здобути освіту, стати вчителькою, нести світ знань своїм маленьким учням. І не тільки прагнення жити багатим духовним життям привело дівчину на вчительський шлях. Було ще й бажання вирватися з безпросвітнього селянського побуту, допомогти батькам, які ледве зводили кінці з кінцями. «Тоді у Вербівці тільки й дівчат інтелігентних було, що вона», – розповідає автор. Любов до книжки, до музики, відчуття красивого в природі, в людині, в житті – все це свідчить про високу духовність головної героїні. Болісне сприйняття потворності в житті, величезне прагнення бути Людиною, а не «цуциком» возвеличує Оленку, підносить над буденним натовпом. «Я з грязі вилізти хочу. Я бажаю до чогось великого, гарного йти, бажаю людськості, правди в житті…» Реальність виявилася до дівчини жорстокою й немилосердною. Автор показав, як поступово відбувався крах надій головної героїні. Жахливо те, що самі батьки поводяться з дочкою аморально. Але навіть бідність не може виправдати їхніх підлих вчинків. Оленка важко переносить приниження своєї гідності, але, відчуваючи свій обов’язок перед батьками, прощає матері грубе штовхання в спину перед суддею і жорстокі слова батьківського докору. Дівчина не може пробачити собі, що легковажно переписала заяву, відступила від своїх принципів, на її думку, вона поводилася, наче «ганчірка». її чиста і світла душа була затиснута обставинами життя з усіх боків. «Значить, про даровитих тільки балачки, – думає Оленка Панасенко, – а на ділі хоч… нікчемний… аби цуцик!» Загнана, зацькована, прибита почуттям сорому за негідний вчинок, дівчина свідомо вибирає смерть.

Звісно, що Оленку не можна назвати слабкою, бо вона була сильнішою за багатьох, хоч зовнішньо виглядала тендітною. Тоді, коли окремі представники інтелігенції змушені були заради шматка хліба пристосовуватися та приховувати свої погляди, вона щиро й відверто відстоювала своє власне «я», залишалася сама собою. Схибила єдиний раз – і не змогла собі вибачити. її самогубство – не втеча від проблем, а пристрасний виклик усій системі, що гнобила й нищила таланти з народу. Залишивши в подарунок отцеві Полієвкту Євангеліє в золотій оправі, Оленка намагалася цим довести, що головне – бути людиною, яка дотримується заповідей Бога. Архип Тесленко писав свій твір в умовах столипінської реакції, коли Не дозволяли найменшого прояву вільнодумства. За таких обставин демократична інтелігенція втрачала духовну опору і часом вдавалася до самогубства. Однак автор вважає, що самогубство не є виходом із становища, бо варто перечекати найважчу неприємність, як чорну ніч, і сподіватися, що сонечко знову зійде.

Мені жаль, що життя такої доброї, щирої дівчини, як Оленка Панасенко, так рано обірвалося. З неї міг би вийти гарний фахівець, який би ніс світло любові і знань до своїх маленьких учнів.