I виростають поколiння,
Котрi не чули тишини.
О, найстрашнiше з лiточислень
Вiйна - вiйною - до вiйни!
(Л. Костенко)

Iсторiя людства ряснiє вiйнами. Чи був хоч один день, коли нiде на планетi не точилася вiйна?

Вiйни мiждержавнi i громадянськi, локальнi i свiтовi, справедливi i загарбницькi. Ще за печерних часiв люди воювали за їжу, за зручнiшу печеру, за жiнку. Пiзнiше - за iншу здобич, за дорогоцiнне камiння, перли i золото, за невiльникiв. Потiм загарбували територiї заради корисних копалин, свiтового панування...

Рiзнi часи, рiзнi масштаби, рiзна зброя (вiд кам'яної сокири до мiжконтинентальної ракети) - та лишалася сутнiсть. Адже так чи iнакше, вiйна - це лихо, незалежно вiд того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають простi люди, плачуть матерi i вдови, зростають сиротами дiти.

Плаче Ярославна "в Путивлi на валу, на брамi", бо її ладо, князь Iгор повiв дружину "на землю половецьку за землю Руську".

Залишається вдовою Горпина Чурай, напiвсиротою - її донька Маруся.

| Багато горя несли вiйни. I хоч Україна загарбницьких воїн нiколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих i найдорожчих. Згадайте роздiл поеми I. Драча "Нiж у сонцi" про божевiльну матiр, вiд горя якої навiть Врубелiв "Демон" жахнувся. В хатi у неї сидiли собака, кiт i пiвень, яким вона пiдносила чарки, називаючи їх iменами синiв.

Найбiльшим лихом ХХ столiття була для України, як i для багатьох iнших країн свiту Друга свiтова вiйна. Активну участь в нiй взяли й письменники, воювали вони i словом, i зi зброєю в руках.

Це знову напад? З ворогом двобiй?
Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бiй! -
пише на початку вiйни П. Тичина ("Ми йдемо на бiй").

Нiколи, нiколи не буде Вкраїна
Рабою нiмецьких катiв, - присягає М. Бажан у вiршi "Клятва", що став вiйськовим гiмном нарiвнi з росiйською пiснею "Священная война".

Я вiддам свою кров, свою силу
i нiжнiсть до краплi,
Щоб з пожару ти встала,
тополею в небо зросла, - обiцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем.

Але хiба вони виступали за вiйну? Християнська мораль закликає прощати, але хiба можна забути трагiчнi днi i роки голоду i похоронок та страшнi кривавi вбивства, жорстокiсть яких межувала з божевiллям?

Будь проклят той, хто
зважиться забути,
Будь проклят той, хто
скаже нам: "Прости!" - вiд усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києвi ("Яр").

Для нас це вже iсторiя. Але i сьогоднi ця вiйна вривається часом у наше житя їржавими мiнами i снарядами, що досi не втратили своєї зловiсної сили.

Про це вiрш Лiни Костенко "Пастораль ХХ столiття"
Їх рвонуло навiдлиг. I бризнуло
кров'ю в багаття.
I несли їх дiди, яким
не хотiлося жить...
Гарнi дiти були. Козацького
доброго крою.
Коли зносили їх, навiть
сонце упало ниць.

Та не останньою була Велика Вiтчiзняна - i сьогоднi ще лунають вибухи i пострiли. Скiльки життiв покладено в Афганiстанi, скiльки скалiчено душ! Приднiстров'я, Абхазiя, Югославiя, Чечня... Найближче "вчора" i сьогоднi.

I думаєш: "Господи, чого людям треба? Адже свiтить в небi сонце, росте в полях хлiб. Люди кохаються, народжують дiтей, створюють симфонiї i поеми, роблять науковi вiдкриття..." Тiльки б служили цi вiдкриття миру, а не справi знищення!

Вiдкривши фантастичну силу атома, вiдомий вчений Ф. Жолiо-Кюрi справедливо застерiгав: "Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення i сили тi сили природи, якi вони зумiли вiдкрити i пiдкорити" (Зб. "У свiтi мудрих думок").

I хочеться звернутися до усiх землян словами вiдомої пiснi:

Убийте вiйну,
Проклянiте вiйну,
люди Землi!

Нiчого кращого не знаю,
Як тая мати молодая...
(Т. Шевченко)

Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, "святая сила всiх святих, пренепорочная, благая" народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.

Народжується дитина - мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в школi- мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п'яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь людини?

Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її безсоннi ночi i самозреченiсть.

Мамо, голубко, заранi в могилi
Праця й недуга зложили тебе.
Пiсня ж твоя в невмираючiй силi
В мойому серцi яснiє, живе, - пише I. Франко у вiршi "Пiсня i праця", а далi робить висновок:

Пiсня i праця - великi двi сили,
Їм я до скону бажаю служить.

Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: "Ти не забився, синку?" Тiльки мати здатна на таке.

Нiжною любов'ю до неньки, що "ночей не доспала", сповненi вiршi А. Малишка - всi, мабуть, чули й знають його "Пiсню про рушник". Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:

Мати сiяла сон
Пiд моїм пiд вiкном,
А вродив соняшник.
I тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман
А менi сонячно...
("Мати сiяла сон")

Жоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi - велику любов - дарує нам з дитинства мати.

Мати наша - сива горлиця,
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола - намистиною,
Небо - празниковою хустиною...
А земля - пшеницею ярою,
А лiта - замисленим явором...
Крашанкою - сонце в миснику,
А вона - до них всiх - пiснею.
(Б. Олiйник, "Мати наша - сива горлиця")

У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини - "мамо". Наша слава - це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища - усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:

Бо, хто матiр забуває,
Того Бог карає,
Того дiти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, "I мертвим, i живим...")

I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання - як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту "червоними i чорними нитками" на рушнику чи то на сорочцi?

Можна вибрать друга
i по духу брата,
Та не можна рiдну
матiр вибирати.
(В. Симоненко, "Лебедi материнства")

Недаремно ми найдорожче - Батькiвщину - називаємо матiр'ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.

Навiть коли стало ясно, що незалежнiсть України - реальнiсть, ще знаходяться люди з високою формальною освiтою, якi заперечують давню iсторiю української мови, державностi, культури. Жаль, звiсно, що для цих людей полiтика важливiша за факти. Саме з фактами ми й матимемо справу. Ми лише побiжно згадаємо декiлькох вiтчизняних громадських дiячiв рiзних часiв i оцiнимо їхнiй внесок у справу нашої державностi.

Ярослав Мудрий органiзовував походи проти печенiгiв, вiдвоював для своєї держави галицькi терени. Ввiв християнство, заснував Київську митрополiю. Розбудував Новгород та Полоцьк. Розбудував Київ: побудував перлину нашої архiтектури - храм святої Софiї, iншi собори, заснував бiблiотеку та книгописню. Через династичнi шлюби своїх дiтей налагодив дипломатичнi зв'язки з багатьма країнами.

Володимир Мономах в критичних умовах повстання мiщан та селян, незадоволених свавiллям бояр та лихварiв, зумiв погодити ворогуючi сторони, в визначному для княжої доби кодексi "Руська правда" зробив ряд поправок щодо полегшення становища цих верств населен ня. Встановивши централiзовану монархiчну владу, припинив роздроблення пiдлеглих земель. При ньому вiдбувся розквiт будiвництва, лiтературної творчостi, малярства. Була написана iсторична хронiка "Повiсть минулих лiт", педагогiчна праця "Повчання". Його правлiння - останнiй перiод єдностi й стабiльностi княжих земель.

Богдан Хмельницький ще в середньому вiцi був посланцем у Польщi з петицiєю про повернення привiлеїв реєстровому козацтву. Вбачаючи у цьому єдиний засiб полiпшити становище українського народу, органiзу вав заколот проти Польщi. Вступивши у союз з кримським ханом, здобув ряд перемог. Займався питаннями становлення української держави: державною реформою, адмiнiстративним устроєм, регулярним вiйськом, податковою системою, судочинством, встановленням дипломатичних зв'язкiв.

Петро Могила - визначальний церковний дiяч середньовiчної України. Вирiзнявся незвичною для тих часiв широтою поглядiв та терпи-мiстю. Сприяв закрiпленню православ'я в Українi, загроженого унiєю 1696 року. Навчався в європейських унiверситетах. Прийнявши чернецтво, в "рекорднi" строки став архiмандритом. При ньому київська друкарня за 5,5 року випустила 15 назв видань, половина з яких належала його перу. Найзначнiшi з них - "Православне визнання вiри" та "Требнiк". Заснував перший слов'янський вищий навчальний заклад - Києво-Могилянську академiю. За 14 рокiв своєї бутностi архiмандритом визначив обличчя Православної церкви України аж до сьогодення.

Гетьман Iван Мазепа дiстав освiту в кращих європейських унiверситетах. Знав 5 iноземних мов. Збирав цiннi бiблiотеки. Поставив велику кiлькiсть церков. Вiдзнався стриманiстю, терпiнням; у рiзний спосiб - аж до хабарiв - довгий час стримував поневолення українського населення росiйськими намiсниками.

Пилип Орлик був українським гетьманом в емiграцiї. Автор першої української конституцiї. Займався мiжнародною полiтикою. Органiзову вав воєннi походи проти Росiї з метою вiдвоювання захоплених територiй.

Ще одним церковним дiячем, гiдним згадки, є Теофан Прокопович. Закiнчив Києво-Могилянську академiю. Пiдпав пiд вплив унiї, прийняв католицизм. Користуючись перевагами ксьондза, навчався у провiдних унiверситетах Європи. Осяг найзначнiшi працi європейської думки свого часу. Мандруючи, ознайомився з реформаторськими рухами. Повернув шись в Україну, перехрестився в православ'я. Став префектом, а пiзнiше ректором Києво-Могилянської академiї. Ввiйшов у довiру до московських монархiв i впливав на їхню полiтику.

Володимир Винниченко дiстав юридичну освiту, бiльшу частину свого життя був професiйним революцiонером. 1917 року очолював українську делегацiю, яка передавала Тимчасовому урядовi вимоги Центральної Ради про надання Українi автономiї. 1918 року очолював Директорiю. Пiд час громадянської вiйни був членом та заступником голови Центральної ради, автором головних законодавчих актiв Української Народної республiки.

Михайло Грушевський - український вчений свiтового рiвня. З 1917 до 1918 рiк - голова Української Центральної Ради. Президент Україн-ської Народної республiки. Член Академiї наук СРСР. Його перу належать багатотомнi працi "Iсторiя України-Руси", "Нариси iсторiї україн-ського народу", "Iсторiя української лiтератури". Вiдстоював iдею соборностi українських земель.

Наприкiнцi слiд вiдзначити заслуги президентiв Леонiда Кравчука та Леонiда Кучми. Їхня iсторична роль полягала в наданнi Українi незалежностi, розробцi й прийняттi Конституцiї, послiдовнiй "без'ядернiй" позицiї, визнаннi ролi України у мiжнароднiй полiтицi, отриманнi iноземних iнвестицiй.

Таким чином, українська iсторiя знає багато прикладiв вiдданого служiння її кращих синiв не тiльки у справi оспiвування "соловейкiв у саду" та "героїчного минулого", а й у конкретнiй практичнiй дiяльностi. Шануймося!

Богдан Хмельницький - син українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й недалеко від Чигирина мав невеликий хутір Суботів. Ще зовсім молодим Богдан вступив до козацького війська. Вже скоро всі помітили, що з нього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний керівник. Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з турками, а в битві під Цецорою (1620 року) боровся поруч зі своїм батьком. Батько загинув у тій битві, а молодий Богдан потрапив у турецьку неволю, де пробув два роки.

Вийшовши з неволі, став сотником Козацького війська, і знали його запоріжці як відважного й розумного чоловіка. По невдалому козацькому повстанні в 1638 році Хмельницький жив постійно в Чигирині або в своєму хуторі Суботові, успадкуваному від батька. Та чигиринський староста й урядники не довіряли йому й боялися його. Тому часто посилали його з козаками в степи нищити татарські загони. Коли вже в 1647 році Хмельницький рушив з сотнею козаків у степ, Чаплинський напав зі своїми гайдуками на Суботів.

Тоді Богдан Хмельницький вирішив помститися за свою кривду і за кривди народу не тільки Чаплинському, а й усім подібним панам, що зухвало поводилися з народом. Він поїхав на Січ, скликав усіх козаків, що малими загонами перебували по степах, і розказав їм про свою кривду й кривду всього народу. В 1648 році він рушив проти польського війська і всієї шляхти, що була в Україні. Незабаром стали приставати до козаків молоді й старі, і Богдан вже мав коло себе велике військо й почав перемагати поляків.

Під Жовтими Водами розбив військо Стефана Потоцького, а його самого взяв до неволі. Під Корсунем розбив головні польські сили і взяв до неволі обох польських воєначальників: Потоцького й Калиновського. Пани й орендарі, зачувши про те, що сталося коло Жовтих Вод і Корсуня, самі почали втікати з України, утік також і князь Ярема Вишневецький, найжорстокіший ворог козаків.

Визначною подією в Україні було прийняття рішення Богданом Хмельницьким про возз'єднання України з Росією, яке відбулося в місті Переяславі 1654 року.

Гетьман Хмельницький має в українській історії велику славу, бо він перший рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю народу і рідної землі.

Про Хмельницького народ складав пісні, з яких багато дотепер збереглося. Його прославили декотрі наші письменники у віршах, в оповіданнях і повістях. У Києві, на площі перед храмом святої Софії, стоїть гарний пам'ятник Хмельницькому.

Я вважаю, що найкрасивіше місце в Криму — біля Кара-Дагу. Море там синє-синє і дивовижно прозоре. Я пірнала тільки з розплющеними очима, дивилась на таємничі водорості, на швидкі рухи різнокольорових рибок...

Були ми й на Біостанції. Там є величезний дельфінарій з дельфінами та морськими котиками. Це правда, що дельфіни розуміють людей і самі розмовляють. Дельфін Малюк, котрого ми особливо полюбили, завжди виконував наші прохання: обертався у воді, підстрибував, хапав на льоту рибу. Іноді щось довго нам «розповідав». Якщо був чимось незадоволений, плив від нас геть і не з'являвся, хоча ми й ласкаво його підзивали. А пливучи від нас, обов'язково оббризкував нас водою з ніг до голови.

У Тихій бухті побудоване містечко у ковбойському стилі. Де ковбої, там і коні. Нам часто дозволяли їздити верхи. Гадки не мала, що коні — таке диво! Це незвичайно красиве видовище, коли кінь купається! Мені ще й до сьогодні це іноді сниться.

А яке щастя сидіти на березі та слухати море! Дивитись, як темнішає профіль Кара-Дагу, як повільно згасають фарби моря.

Наступного року я обов'язково знову поїду до Коктебеля.

Гарячі промені сонця пригріли холодну після зими землю, задзюрчали струмки, заспівали птахи. Ми нетерпляче чекаємо пробудження всього живого. Дуже хочеться побачити красуню-при-роду в її зеленій величі.

Першою з'являється молода травичка. Вона ще не повкриває землю суцільним килимом, а з'являється лише в окремих місцях. З'явилось молоде листя, зацвіли яблуні, вишні, абрикоси, задзвеніли голоси птахів. Природа вже повністю прийняла весну. І враз - несподіваний білий сніг! Сніг покрив зелені листочки. Вони, народжені нещодавно, ще безсилі і безпорадні. Холодний сніг випробовує їх на витривалість. Та ось сонце розштовхало снігові хмари. Повернулось тепло на землю, і під вечір сніг розтанув. Листя заплакало від радості.

Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюється промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає експлуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем.

Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, величні ліси, квітучі гаї, захищені від водної та вітрової ерозії поля — все це величезне багатство може зникнути, якщо людство не схаменеться. Багатогранно використовуючи природні ресурси для потреб суспільства, нам треба діяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебічно поліпшувати та примножувати можливості природи. Ми повинні жити не лише сьогоднішніми потребами, а й дбати про стан природи завтрашнього та майбутніх днів.

Люби природу не як символ
Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї.
(М. Рильський)

Здавна люди ставилися до природи з повагою (первісні люди навіть обожнювали її, наділяючи неживі предмети, наприклад, камінь, душею). А як щедро оспівана вона у народних піснях.

Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.

Люди часто забувають або, швидше, не помічають того, наскільки щедра наша Земля: рослини та дерева дають нам змогу дихати чистим повітрям, поля годують нас хлібом та овочами, водоймища — рибою, на луках пасуться тварини, що дають молоко, м'ясо, вовну. Але чутно вже перші дзвіночки, які можуть перетворитися на могутні набатні дзвони: з Дніпра виловлюють риб-мутантів, з'являються овочі ненормальних розмірів. Не кажучи вже про те, що кожного року десятки, якщо не сотні видів рослин та тварин потрапляють до Червоної Книги, тобто їм загрожує небезпека повного зникнення. А скільки їх вже щезло...

Необхідно пам'ятати про те, що людина — лише один із видів живих істот на Землі, і якась маленька комашка має не менше право на життя, ніж людина, а може, й більше, тому що жодна тварина не завдає шкоди навколишньому середовищу так, як це робить людина.

Чого хвилюються народи
І люди замишляють зло?
Хто їм сказав: «Вінець природи»?
Хіба для них її чоло?
(Л. Костенко)

І, здається, Земля надсилала людству вже багато застережень: Хіросима та Нагасакі, Чорнобильська катастрофа... Зараз відбувається руйнування озонового шару, людству (і всій Землі) загрожує глобальне потепління, і все це неминуче відіб'ється на кожному з нас. Ми не можемо не помічати, що з кожним роком збільшується кількість людей, які страждають на смертельні хвороби, такі, як рак та СНІД, та помирають від них, а лікарі та вчені досі не виявили причин виникнення цих хвороб і способів їх лікування. То невже і це не може припинити нашого недбалого ставлення до природи?!

Кожен із нас повинен чітко усвідомити, що ми не можемо просто заплющити очі на проблеми екології, які загрожують нашому життю та життю майбутніх поколінь. Свій посильний внесок може зробити кожен: хоча б не засмічувати землю, по якій ходимо, посадити принаймні одне деревце, збудувати шпаківню навесні. Звичайно, це небагато, але, можливо, якщо кожна людина почне шанобливо ставитися до навколишнього середовища, це добре відіб'ється на ньому.

Давайте зробимо все, щоб наші діти та онуки дихали пахощами квітів, чули спів птахів у лісах, ходили по м'якій травичці, милувалися сходом сонця. Давайте залишимо їм у спадок чисту та прекрасну Землю!

...Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну...
(В. Сосюра)

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі - в нашій славній Україні.

Любов до Батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки. Не знаючи історії рідного народу, не можна бути громадянином своєї держави.

Як і для кожного з нас, Батьківщина для мене - це місто, де я народився і живу, де живуть і працюють мої батьки, - земля моїх пращурів!
Батьківщина - це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов'ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається, де б вона не мандрувала у світі.

Батьківщина - це все, що мене оточує: і небо, і зорі; ліси і поля; люди, які поруч зі мною в радості чи смутку; це те, що підтримує людину у час негоди, дає сили пережити усі негаразди.

Нехай рідна земля пошле нам силу для життя. Подивімося на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні, полинемо аж до сонця і зірок і поглянемо на трепетну Землю, - і тоді відкриється нам на зелено-голубому лоні планети край, що нагадує собою серце, - і це Україна, співуча рідна моя земля.

Загальновідома споконвічна любов нашого народу до рослин та дерев. Первісна релігія наших предків-язичників ґрунтувалася на шанобливому, побожному ставленні до наших зелених друзів. Наприклад, не тільки окремі породи дерев, але й цілі гаї до впровадження християнства вважалися священними.

Міфологічні вірування пов'язані з багатьма рослинами. їм приписувалась тотемна сила, котра здатна чути людський голос, а відповідно й виконувати магічну дію.

Сьогодні ці вірування збереглися у дещо спрощеному вигляді. Людина вже не боїться ходити до лісу, не завжди дотримується правил та обрядів.

Але все одно певні рослини зберегли своє міфологічне значення. Особливо такі, як барвінок та мак.

Мак з давніх-давен був символом безмежності зоряного світу, Сонця, зорі, плодючості, заспокоєння, неосяжності життя.

Хоч і кажуть, що "сім років мак не родив і голоду не було", а все ж у нашого народу до цієї рослини особлива повага. Його плоди використовували для приготування різноманітних страв, особливо печива. Чого варті лише славетні українські маківки з медом - найулюбленіша їжа дітвори й дорослих!

Важливу роль відігравав мак в обрядових дійствах. Щороку на Маковія кожна господиня вважала за непорушний обов'язок посвятити макові голівки в церкві. Ці зерна вважалися відворотом від нечистої сили - чортів, відьом, упирів. У багатьох родинах напередодні свят (Різдва, Нового року, Трійці та ін.), аби убезпечитися від нечистих, обсівали маком подвір'я, хату, господарські будівлі. Вважалося, що нечиста сила не зможе проникнути до оселі, доки не визбирає всі зернятка. А доки вона шукатиме їх, проспівають півні, з погуком яких нечисть щезне.

За допомогою макових зерен викликали дощ. У замовляннях досить часто використовують мак. Маківка втілювала безконечник, який не має ні кінця, ні початку. Бо перелічити, а тим паче визбирати розсипаний мак практично неможливо, бо - "скільки зірок у небі, стільки маку в маківці".

Попри всі заборони, пов'язані з поширенням наркоманії, люди продовжують висаджувати на городах цю рослину.

Інша всім відома рослина - барвінок. Це символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, емблема викривальних сил. На Україні вельми шанували цю рослину за її красу та морозостійкість, - протягом усіє зими тендітні листочки нагадують про вічну молодість. Відтак барвінок традиційно символізує дівочу красу й палке кохання:

Ой в городі не метено,
Барвінком заплетено.
Піди, дівко, позамітай
Та барвіночок порозплітай...

Барвінок уважався первістком тепла. У відомій веснянці, коли запитують красну весну, що принесла вона в подарунок, чують у відповідь:

Да принесла я вам літечко,
Зеленеє житечко,
Да хрещатий барвінок,
Да запашний васильок.

Ця квітка прикрашала коровай, з її листочків виготовляли обрядові квіти для дружок. У весільному ритуалі вічнозелене зілля символізувало вірне кохання, чистоту шлюбу, незрадливість у подружньому житті.

Крім того, слід сказати про те, що знання цих рослин необхідно для того, щоб краще пізнати свої корені. Людина, котра не обізнана з етнічною своєрідністю власного народу, не осягнула духовного набутку попередніх поколінь, уподібнюється до перекотиполя. Тож не забуваймо про давні вірування наших предків і спробуймо втамувати в колодязі народної мудрості свою спрагу до духовності.

Є у місті Умані (на Черкащині) дендрологічний заповідник. Створений він 200 років тому на замовлення графа Ф. Потоцького і названий так на честь його вродливої дружини Софії. Десятки тисяч кріпаків працювали на будівництві цієї визначної пам'ятки українського садово-паркового мистецтва.

Я не була в Умані, не бачила "Софіївки", але читала про неї і тому дуже хочу там побувати. Хочу побачити і вхідні ворота парку, гроти Венери та Діани, Критський лабіринт, рожевий павільйон на острові кохання. Є там ще Амстердамський шлюз, Китайська альтанка, Мертве озеро... Я бачила різнокольорові листівки з цього заповідника. На художньому фото зображені численні скульптури на античні сюжети. Там є статуя Еврипіда, якій уже 500 років! Але на фото не побачиш фонтанів, водоспадів, шлюзів... Має "Софіївка" навіть свою підземну річку Стікс.

У "Софіївці" росте понад 400 видів кущів та дерев, серед яких є рідкісні. Дуже хочу побачити це на власні очі.