Суббота, 12.06.2021, 19:52
Приветствую Вас Гость | RSS

Детская библиотека г.Вилково

Поиск
Форма входа

Наш банер
Герб України
Герб Вилково.
Запорозький козак
Вилково
Князь Володимир
Одесская область
ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Города и села
Статистика

Онлайн всего: 1
Зайцев: 1
Пользователей: 0

Главная » .. » Рассказы для детей

..: 341
..: 31-40
Страницы: « 1 2 3 4 5 6 ... 34 35 »



Харків... Для кожного жителя нашого міста це слово майже святиня. І нехай вчені-лінгвісти ламають голову над тим, звідки пішла ця назва: чи то від прізвища полкового сотника Харька, чи то від назви річки Харків, чи то взагалі від назви племені «хорвати» (є і така думка). Нам, пересічним громадянам, все одно, бо для нас Харків — це, перш за все, не назва, а саме поняття, символ.

Ми живемо у місті, яке має не тільки багатющу історію, а славне й донині. Ми маємо пам'ятки архітектури та історії не тільки українського, а й світового рівня. Наприклад, Харківський державний університет ім. Каразіна. Мільйон разів ми проходимо повз нього та навіть не замислюємося, що цьому величному закладу наступного року виповниться аж 200 років. Заснований ще 1805 року, університет був третім у Росії — після Московського та Казанського. До речі, перший випуск (1808 року) нараховував усього 28 студентів.

А площа Свободи? Хіба не є вона предметом нашої гордості, адже це найбільший у Європі майдан, до того ж один з найбільших у світі. А величезний Держпром? Це ж пам'ятка архітектури світового рівня! Замисліться тільки — перша залізобетонна конструкція в світі!

Дзеркальний струмінь... Дорогий серцю кожного харків'янина символ міста. Вода невеликим каскадом спадає, відіграючи всіма барвами веселки. Біля нього завжди гамірно, малеча пустує на галявинці перед струменем, літні люди відпочивають у парку, а щасливі молодята фотографуються. Аякже! Це ж місце, без якого не можливо уявити Харків.

Можна до безкінечності перераховувати всі пам'ятні місця Харкова: і Благовіщенський собор, і Успенська дзвіниця, і одна з найдавніших — церква Покровського монастиря, і найкращий у світі пам'ятник поету — Тарасу Шевченко (архітекторів Манізера та Лангбарда). Але головне — це не самі пам'ятки, а наше ставлення до них. Отже, дорогі харків'яни, примножимо честь і славу нашого рідного міста.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Життя минає дуже швидко. Здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими... Але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість.

Цю пору життя порівнюють з осінню і зимою - холодною, суворою, непоступливою, сумною...

Мені чомусь хочеться поговорити саме про старість. Навколо так багато літніх людей. Я бачу їхні очі. На жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше - сумні, сповнені тривоги, а інколи й безнадії. Це вражає, викликає співчуття, наштовхує на роздуми.

Найстрашніша річ - це самотня старість. Людина ніколи не зможе змиритися з нею. Виникає складне протиріччя між молодою душею і фізичною неміччю, що стає причиною глибокої трагедії особистості, особливо якщо поруч немає рідних і близьких людей.

У давні добрі часи люди жили великими сім'ями. Старенькі дідусі й бабусі завжди відчували себе потрібними: з ними радились, до їхніх міркувань прислухались. Старих людей оточувала малеча: онуки, правнуки... В українських родинах існували певні етичні норми в ставленні до літніх людей. Радість спілкування з дітворою допомагала їм легше переживати втому, нездужання. Скільки добрих і цікавих казок переказано бабусями, скільки лагідних колискових проспівано, скільки цікавих книжок прочитано!

Зараз, у наш непростий час, молоді сім'ї прагнуть самостійності, віддаляються від старих за будь-яку ціну, залишають їх наодинці з важкими проблемами, безпорадністю, спогадами...

Мені дуже подобається вірш В. Симоненка "Старість", де поет так схвильовано розповідає про біль старості, страх самоти. Немічний дідусь, вислуховуючи докори сина та невістки, мовчки терпить всі образи, аби тільки залишитися біля дітей, "умерти на землі батьків":

Все стерпить, хіба заплаче стиха,
Дивлячись на добрих малюків.
Все стерпить - докори, сором, лихо, -
Лиш би вмерти на землі батьків.

Звідки береться душевна черствість у ставленні до старих людей? Адже це порушення Божих заповідей, гріх, який карається такою ж самотою в життєву зиму. Над цим слід замислитися, бо життя минає так швидко...
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Я стою під дощем. Навколо мене немає жодної людини, а я чекаю. Чекаю, коли під вагою теплих крапель жовто-червоний кленовий лист впаде мені під ноги і весь залитий сльозами бездушно видихне останню порцію спогадів про тепле літо... Він падав дуже довго, кружляючи в повітрі, мов не хотів лежати на землі, а бажав залишитися на тонкій гілочці дерева. Де-не-де ще залишались зелені листочки, але красива осінь вже вишивала клени червоним, жовтим, срібним, золотим. Листочки ніби просили: «Виший нас зеленим, нам хочеться жити». Але осінь все далі й далі тягла золотаву нитку. Проте дерева хапалися за кожний листок, бо не хотіли скидати свій наряд.

Дмухнув теплий вітер, переплутав моє волосся, схопив мене за руку й повів кудись далеко-далеко. «Я не хочу йти», — кричала я йому, але вітер впевнено підштовхував мене все далі й далі. Я йшла по листю, воно котилося переді мною, ніби вказуючи дорогу. Нахиляючись і хапаючи перші-ліпші листочки, я все заглиблювалась у парк, аж доки не дісталась до невеличкого озерця, що сховалось у самому куточку. Воно не було спокійним, як влітку.

Розбурхане осіннім дощем, кидало свої хвильки на берег. Вони бились одна об одну і аж постогнували. Раптом вітер вщух на мить, і втомлені хвилі заспокоїлись, зупинили свій біг. Плесо озера стало темним і гладким, тільки листочки, що так привітно підстрибували переді мною щойно, нерухомо лежали на воді. Всіх розквартирувала хазяйка Осінь.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Павутиння. Листя. Сонце. Повітря. Знову павутиння.

Тихо. Тепло. Сухо. Прозоро. Місто. Повільні рухи. Стежка. Стежка. Золото... Золото дерев. Золото трав. Ліс. М'якість. Трава. Дерева. Небо. Тиша...

Сон клонить. Не хочу заплющувати очі. Мить, ще мить. Хочеться бігти, кричати, несамовито нестись кудись вдалечінь. Якась тепла свіжість. «Мурашки» по спині. Так тихо, що соромно порушувати цю тишу будь-якими рухами.

Листя. Синє листя. Синє від інею. Не можу дивитись. Ще тільки вчора — сонце, павутиння, сьогодні — синє листя. Вже нема того золота, тієї прозорості, тієї свіжості. Немає лагідного сонця. Сховалося за хмари.

Хмари. Вітер. Сирість. Сирість. Великі й маленькі парасольки. Цілі сім'ї парасольок. Сховаюсь під ними від цього пронизливого дощу. Дощ... Ллє вже цілісінький день, не вщухає ані на мить, куйовдить останні листочки, рве їх з дерев і кидає під ноги перехожим. Вітер. Січе безжально обличчя і аж обпікає руки. Кутаюся у плащ, нахиляю голову та біжу додому.

Гарячий чай. Крісло. Ковдра. Приємна теплота по тілу. Дихаю на змерзлі долоні й грію їх об чашку. Хочу вигнати з себе залишки осені, стрибаю, щоб розігнати кров, нарешті втомлююсь і ніби завмираю.

Сідаю в крісло, натягую по самісінькі вуха пухову ковдру і... засинаю. За вікном сонце, золото, золото трав, золото дерев. Павутиння. Мільйони ниточок павутиння. І люди. Лежать і бачать чудернацькі сни, схожі на мій.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Василь Симоненко звертався до нас із порадою-наказом:

Тільки тим історія належить,
Хто сьогодні бореться й живе.

Та щоб дійсно посісти гідне місце в історії своєї країни, стати поруч з іншими натхненними синами рідної землі, уквітчати її своєю працею та любов'ю, нам, сьогоднішнім школярам, треба вже зараз налаштовувати свої душі та сили на цю величну справу. На мою думку, не варто гаяти часу, чекаючи, поки настане доросле змужніння. І нехай багато хто вважає моїх ровесників ще дітьми, саме сьогодні ми повинні закласти той фундамент, на якому в майбутньому здійсниться наша мрія.

...Одного разу я був свідком суперечки моїх друзів щодо необхідності мати міцні й глибокі знання.

- І навіщо мені потрібна та освіта?! Сьогодні й без неї можна такий капітал сколотити! Були б тільки хист і сили! - гаряче доводив один.

- А якщо у когось виявиться більший хист? А якщо колись покинуть сили? - спокійно відповідав другий.

Пам'ятаю, як ще довго не погоджувався здобувач "швидкого капіталу"... Я не розумію, як можна, пристосовуючись до сьогоднішніх тимчасових (а я в цьому впевнений!) негараздів у економіці нашої країни, так необачливо нехтувати своїм майбутнім. А чи тільки своїм? У кожного з нас колись буде власна сім'я, добробут якої вимагатиме твоїх сил. Але це - на рівні власної родини.

Та є, я знаю, у кожної людини святе і величне призначення: залишити по собі чистий та гідний слід на дорозі життя. Ти просто не маєш права губити свої здібності, талант, інтелект, якими тебе наділила природа. Бо тоді, рано чи пізно, ти почнеш себе зневажати і тим самим даси привід іншим зневажати тебе. Чи такого щастя ти прагнеш, відмовляючись від освіти, її поглиблення заради тимчасового збагачення? Чи буде добре біля тебе іншим?

Де книжка змалечку відкрита,
В пошані грамота, перо.
Де грамота - там і освіта,
А де освіта - там добро! - писав колись Вяземський, і ці слова ще раз доводять: шлях до добра пролягає через освіту.

Я вважаю, що роки навчання у школі дають достатню змогу визначитися із своїми здібностями. Когось приваблюють точні науки, хтось знайшов себе у гуманітарній галузі, інші захоплюються природознавством або суспільними питаннями. Значить, це - твій шлях, йдучи яким ти можеш принести найбільше користі й собі, й своїм рідним, і суспільству в цілому. Треба тільки добре розуміти, що ніхто за тебе твоїм шляхом не пройде, твою справу не зробить, зірку твою не запалить.

Тому тільки освіта, яка має не закінчуватися навіть за порогом вищого навчального закладу, може стати найголовнішим твоїм помічником. Недарма мудрий Тарас Шевченко заповідав нам:.

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Україна гідна того, щоб у вінку її слави були імена високоосвічених синів і дочок, якими так багата історія моєї землі!
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Вперше цей пам'ятник я побачила майже два роки тому на знімку в газеті, і мене вразила його величність. На вершині чотирнадцятиметрової колони, облицьованої мідними плитками, розправив крила триметровий сокіл, а біля її підніжжя стоїть десятирічна дівчинка, обрамована пшеничним колоссям, з піднятими догори руками і зверненим до сонця обличчям.

Я довго схвильовано роздивлялася цей знімок, а потім у його описі прочитала, що цей монумент, створений архітектором Юрієм Спасовим та скульптором Олександром Рідним, був відкритий у Харкові на площі Рози Люксембург 24 серпня 2001 року на відзначення десятиріччя незалежності України. Мені дуже захотілося побачити цей монумент не тільки на сторінці газети, а й роздивитися його зблизька, з усіх боків. Невдовзі моє бажання здійснилося.

...Цю високу колону видно ще здалеку: за думкою авторів монументу, вона має символізувати могутність України. А от сокіл, що гордо підняв над нею крила, уособлює незалежність нашої молодої держави.

Та більш за все мені сподобалася дівчинка, яка стоїть біля основи колони. Мені здається, що її натхненне обличчя й довірливо підняті до неба руки якнайбільше відповідають характеру і прагненням нашої країни, у якої все попереду: і здобутки, і розквіт, і щастя. Адже невипадково ця дівчинка-Україна неначе злилась із дозрілим, повним життя, колоссям - традиційним символом багатства і достатку. Єдине, що я на той час не зрозуміла, - чому дівчинка стоїть боса. Але незабаром я згадала одну мудрість: тільки стоячи босоніж на голій землі, можна злитися з нею, відчути її материнське тепло і набратися її енергії.

Пізніше я з подивом дізналася, що прообразом цієї юної України є харків'янка Даша Стрелець, яка перша народилася у день проголошення незалежності нашої країни - 24 серпня 1991 року о п'ятнадцятій хвилині на першу. Можна тільки по-доброму позаздрити Даші, адже в Харкові дуже мало пам'ятників, котрі виліплювалися з живих прототипів. Найбільш визначний - це пам'ятник Т. Шевченку, але й там Наталія Ужвій та інші актори зображували літературних персонажів, а не самих себе.

Я гадаю, що монумент Незалежної України стане гідною окрасою не тільки нашого рідного Харкова, й усієї Батьківщини.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Михайло Михайлович Божій відомий як майстер портретного живопису, засобами якого намагається розкрити внутрішній світ людини, підкреслити багатство та значущість цього світу.

Одне зі своїх полотен Божій присвятив людині скромної, але дуже потрібної професії. Картина називається «Медсестра».

Художник написав свою героїню з великою симпатією і теплом. За допомогою світла по-особливому підкреслив її обличчя. Дівчину гарною не назвеш, але вона миловидна і приваблива.

Обличчя велике, із загостреним, але м'яким підборіддям. Рот чітко і красиво окреслений, вуста яскраво-червоні, ледь припухлі. Ніс великий, широкий донизу, але він не спотворює обличчя. Над темними бровами високий чистий лоб, облямований м'яким волоссям каштанового кольору, яке злегка кучерявиться.

Але найголовніше — це очі дівчини. Великі, карі, широко поставлені, вони надають обличчю натхненності, лагідності. Такі очі називають променистими. Вони світяться добром, у них відчувається внутрішня сила і якийсь затаєний смуток. Мабуть, нелегко медсестрі щодня стикатися з людським горем.

Відчуття лагідності та чистоти підсилює білий халат. Це не просто професійне вбрання. Халат пошитий незвичайно і зі смаком. Його м'які складки, особливо на широких рукавах, прихоплених манжетами, підкреслюють жіночість усієї постаті.

Дівчина стоїть, наче про щось розмірковуючи. Може, про те, як краще допомогти тяжкохворому. А може, це вже кінець зміни, але сестричка ще й досі подумки з тими, кому зараз зле. Гарна, хороша медсестра. Її, мабуть, хворі дуже люблять.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Я дуже люблю море. Щоліта, відтоді як мені виповнилося п'ять років, батьки возять мене у Крим — «для оздоровлення». «Оздоровлююсь» я в Криму не лише фізично. Мені здається, що коли я дивлюсь на море, у мене відпочиває душа. І справді, це таке місце, де людина відчуває «у здоровому тілі здоровий дух».

У Криму, у Феодосії, знаходиться музей видатного художника І. Айвазовського. Ми відвідали цей музей. Айвазовський усе життя малював море. Тепер я знаю, що художник, який пише морські пейзажі, називається мариністом. Особливо вразила мене картина Айвазовського «Дев'ятий вал». Уявіть собі.

На морі буря. Над розбурханою безоднею низько нависло лиховісне, похмуре небо. Здається, що за мить воно зіллється з величезною хвилею. Хвиля піднялась, наче звір-велетень, що став дибки. На уламках корабля, який поглинуло море, бореться зі стихією купка сміливців. Насувається дев'ятий вал. Під ним люди можуть загинути! Але крізь кошлаті, пошматовані хмари вже пробивається сонячне світло — промінь надії. Треба за будь-яку ціну витримати!

Така от картина І, Айвазовського «Дев'ятий вал». Якщо наступного року ми знову поїдемо до Криму, я обов'язково із задоволенням відвідаю цей музей ще раз.
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Мені дуже подобається спостерігати, як восени з дерев опадає листя. Я помітила, що з різних дерев воно опадає у різний час. Найперше листя опадає з кленів і берізок, а найпізніше — з дуба. Мені здається, що завдяки цьому тривалість листопаду збільшується, і ми маємо змогу довше милуватися красою природи.

Ще я помітила, що у різних дерев .осіннє листя буває різного кольору: жовте з усіма можливими відтінками, червоно-коричневе, багряне. Бабуся пояснила мені, що означає слово «багряний». Зараз воно трохи застаріло. Виявляється, багряний — це червоний колір насиченого темного відтінку.

У тиху погоду листя опадає повільно і сумно. Якщо здіймається вітер, листочки кружляють у повітрі, і з дерев їх опадає багато-багато.

А ви не звернули увагу на те, як пахне осіннє листя? Воно пахне свіжістю і ще чимось, що передати словами неможливо. Це найкращі у світі запахи!

Осінні листочки усі дуже гарні, особливо мені подобаються кленові. Одного разу я з подругою гуляла у парку, і ми сплели вінки з осінніх кленових листочків. Удома перед дзеркалом я наділа цей вінок і побачила себе справжньою принцесою. Шкода, що мій однокласник Димко цього не бачив. А цікаво, чи подобається Димкові, як опадає листя?
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

Кожна людина починається з отчої землi, пускаючи в неї глибоке корiння. Хтозна, може, буйний вiтер i зла доля занесуть насiння з того дерева на далеку чужину, та тiльки навряд чи воно там прийметься. I летiтиме осиротiла душа думами-сльозами, спогадами-мрiями до рiдного лона й рiдного неба, де яснi зорi кидають свiй чистий вiдблиск у тихi води. Всi ми серцем приростаєм до свого замрiяного краю. Калинова кров тече в наших жилах, душа бринить чарiвними пiснями, нiжними i грiзними, веселими i тужливими, як саме життя. Чи жила б Україна без кобзи-бандури? А наша лагiдна, пiсенна мова! Такi духовнi скарби, що своєю красою дивують цiлий свiт, мiг створити народ, позначений Божим Даром.

Господь благословив цей райський край на творчiсть i любов, а разом з тим - на муки i скорботу. Цим спiвучим, миролюбним людям засiвати б поле гречками й хлiбами i творить новi пiснi-перлини, а їм завжди випадало воювати, боронить Вiтчизну вiд неволi!

Iсторiї ж бо пишуть на столi,
Ми ж пишем кров'ю на своїй землi.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Пiснями i невольницьким плачем.

I войовничi вигуки, i брязкiт зброї, i тупiт звихрених коней, i передсмертний стогiн, i голосiння матерi-вдови, i журний спiв слiпого кобзаря - то все злилось в одну скорботну ноту, урочисту, величну i могутню, як звук органа, що тривожить душу, проте й освячує, пiдносить до небес, єднає з Богом. Адже страждання й горе очищають вiд бруду, суєти, грiха. Отi кривавi бойовища не нами вибранi, бо не з своєї волi ми кров ворожу проливали в квiтучому, ясному краї. Вони самi прийшли сюди - не для братання, а щоб украсти, одiбрать багатство, яке одвiку їхнiм не було: родючi землi, плюскiт хвиль Днiпрових, п'янку, дорогоцiнну волю. Кого тут тiльки не було: татар, полякiв, туркiв, нiмцiв, росiян...

Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна -
Така її доля!

Та завжди було кому постояти за Вiтчизну. Вiдчайдушнi запорожцi своїм завзяттям i нечуваною хоробрiстю наводили на ворога жах. Поляки навiть легенду склали про те, що козак помирає лише пiсля четвертої смертельної рани. Мученицька смерть за неньку-Україну, за вiру християнську була для запорожця найвищою честю. Один конав на гострiй палi, смiючись над ворогом, другого смерть пiдкошувала в безлюдному степу, далеко вiд Батькiвщини, вiд друзiв. I лежало непоховане тiло козацьке бiле, омите дощами, овiяне вiтрами, поки помiж кiсток не проростала зелена трава...

Тож так по смертi вiн єднався з землею рiдною, їй вiддавав свою любов i силу. I вже та земля, кров'ю вiрних сердець напоєна, ставала для ворога навiки нездоланною. Скiльки смертоносних вiтрiв пронеслось над нашим краєм, а вiн знову оживав, розквiтав, шумiв хлiбним колосом i бринiв пiснями. Та навiть у тих зажурених пiсень, у того барвистого українського слова були одвiчнi недруги. То була пiдступна вiйна на невидимому, хоч i не завжди безкровному фронтi. Аж i тут сонцесяйна рать повстала на захист нашої нацiональ ної культури, нашої духовностi. Тарас Шевченко, Пантелеймон Кулiш, Iван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, Микола Вороний, Василь Стус, Лiна Костенко...

Благасловен, кого в Сибiр,
На Соловки, у руднi й пущi
Кривавий бiльшовицький звiр
Тягав за думи невмирущi.

У тяжкi часи духовної руйнацiї не змiлiв народ український, не втратив високих орiєнтирiв, бо завжди жили на цiй згорьованiй i благословеннiй землi Iван Орлюк i Лаврiн Запорожець, Микола Баглай i Марко Безсмертний, Сивоок i Маруся Чурай. I життя їм судилося вiчне, як вiчнi свобода, творчiсть i любов, як невмируща Україна!

Здавалося, лютi часи назавжди минули. Наш народ дожив до вистражданої незалежностi, до свiтлого Вiдродження, про яке ще сiм столiть тому мрiяв мудрий Захар Беркут. Та як важко пiдводитися з руїни! Батькiвщина знову потребує мужнiх i незрадливих сердець. Проте, на її бiду, їх чомусь так не вистачає... Куди ж подiлися нащадки Хмельницького, Мазепи, Залiзняка, Грушевського? Чи втекли за кордон, чи вiдгородилися вiд свого народу високими мурами кам'яних палацiв? Гнiтючi настрої зневiри беруть у полон слабкодухих. Тож скрiпiмося духом! Присвятiмо свою працю i своє життя рiднiй Українi!

Хай запанує дух любовi,
I, може, нива, що вiд кровi
Напухла так несамовито,
Одужає i вродить жито!
Рассказы для детей | Переходов: 0 | Дата: 16.03.2013

..
Праздники Украины
Праздники Украины
Погода
Прогноз погоды в Вилково » Украина
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ
Шевченко Т Г
М.Коцюбинський
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Іван Франко
Пришвин М.М
Вишня Остап
111


Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки" - сочинение "Вечера на хуторе близ Диканьки"

Реферат: Політичний портрет М. Грушевського

Скачать Бонк - Английский шаг за шагом

Смотреть онлайн Гарри Поттер (все части)

Смотреть онлайн Сказка о царе Салтане (1966) DVDRip

Смотреть онлайн Дюймовочка (2007) DVDRip

...
Поисковый анализ сайта
Besucherzahler russian brides interesting marriage foreign men
счетчик посещений

Copyright MyCorp © 2021