Минуло 15 рокiв, а чорний день Чорнобильської трагедiї продовжує
хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих,
хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день не минув
безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiй; вiн буде завжди
об’єднувати всiх одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.

Уже давно вiддзвенiли чорнобильськi дзвони, а ми все ще пам’ятає мо тих,
хто пiшов у вогонь, – вони увiйшли у стогiн i душу, болем зчорнену до
дна:

Рахунок буде 904. Всiх поiменно у незабуття.

I буде суд, який поверне вiру,

Та не поверне молодi життя.

Хто квiтень наш отак пiдступно зрадив,

Що стiльки горя, аж рида весна?

I хто тепер такiй бiдi зарадить?!

Щоб жив Днiпро i щоб жила Десна.

Людству вiдомi прiзвища всiх героїв-пожежникiв, якi першими стали до бою
з непокiрним реактором. Серед них i прiзвище Володимира Правика. Кiлька
рокiв тому вийшла книга “Я писатиму тобi щодня” – це 800 листiв, якi
Володя вiдiслав своїй Надiї за 4 роки i 4 мiсяцi їхнього кохання. Ось
один iз них: “Живу я добре. Поселили нас у клiнiцi для огляду. Тут усi,
хто був тодi там. Так що менi весело, адже весь караул тут при менi.
Ходимо, гуляємо, милуємося вечiрньою Москвою. Одне погано, що милуватися
приходиться через вiкно. I це триватиме, мабуть, мiсяцiв пiвтора-два. На
жаль, тут такi закони: доки все не обстежать, не випишуть. Надiйко, живи
у батькiв у Городищi. Я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща
пiдшукає менi роботу, щоб я мiг перевестися. Надiйко, ти читаєш мого
листа i плачеш. Не треба, витри слiзки, все обiйшлося добре, ми ще
проживемо до ста лiт, i донечка наша ненаглядна тебе переросте разiв у
три “.

Скiльки треба мужностi, людяностi, любовi, щоб так спокiйно висловити
своє останнє слово прощання. А в цей час виходить Указ Президiї
Верховної ради СРСР про присудження В.П.Правику за мужнiсть, героїзм i
самовiдданiсть, виявленi пiд час лiквiдацiї аварiї на Чорнобильськiй
АЕС, звання Героя радянського Союзу. Посмертно.

Це лише один приклад змарнованого життя. А скiльки їх було?

Небаченого масштабу трагедiя звалилася на плечi нашого народу. Хто ж
винен у нiй? Конкретно нiби нiхто нiчого спецiально не робив. Це не
провокацiя, це халатнiсть. Прояви безвiдповiдальностi i легковажностi
накопичувались i накопичувалися – i в один прекрасний квiтневий день -
раптом вибух… Усе цвiло – смерть прийшла невидимо. Нiхто не вiрив, бо
подiбного ще не було. Люди проявили героїзм, лiквiдували залишки аварiї,
але такого масштабу наслiдкiв нiхто не чекав. Першi герої загинули всi,
а скiльки ще хворих, скiльки народилося дiтей-калiк.

Спасибi, держава допомогла, весь свiт допомагав тим, хто зазнав
радiацiйного впливу. I зараз “чорнобильцi” мають рiзнi пiльги, їздять до
санаторiїв, лiкуються. Але де гарантiя, що не повториться ця трагедiя?
Люди будьте пильнi i обережнi, безвiдповiдальнiсть породжує трагедiю.

Хочу закiнчити свiй твiр словами Iвана Драча iз поеми “Чорнобильська
мадонна”:

За безладу безмiр, за кар’єри i премiї,

немов на вiйнi, знову вихiд один.

За мудрiсть всесвiтню дурних академiй

Платим безсмертям – життям молодих.

Ми дуже часто чуємо, як люди називають один одного «друг» або «подруга». (Оскільки ж справедливою є така характеристика? На мою думку, до цих визначень слід підходити обережно. Бо, як відомо, справжній «друг» або «подруга» найчастіше буває лише один або одна. Щаслива та людина, яка може сказати, що має багато друзів. Тоді постає питання: як же назвати інших? Товариш, приятель, знайомий, однодумець? Безумовно, треба справжнього друга, а всі інші нехай стануть щирими приятелями. Дружбу оспівують поети, художники пишуть портрети друзів, музиканти присвячують друзям свої твори. Давайте дізнаємось, як про дружбу написав В. Винниченко.

В оповіданні «Федько-халамидник» автор проводить своє власне дослідження психіки дитини. Перед нами проходить багато героїв, але найбільшу увагу привертає Федько. Наче біс який сидів у хлопцеві, це був чистий розбишака-халамидник. Там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом, там синця поставив своєму найліпшому другові. Здається, не можна назвати його позитивним героєм. Він терпляче, без сліз зносить покарання, і головне, ніколи не обманює і не видає товаришів. Батько дуже поважає сина, бо Федько – чесний і відвертий. Тому найбільше ці позитивні риси виявляються в порівнянні з іншим героєм – Толею. Він був «ніжною, деліктною, смирною» дитиною.

У хлопців характери – повна протилежність один одному. Автор відзначає кмітливість, навіть відчайдушність Федька, вправність і завзяття. Толя зовсім інший, це – слабка, малодушна, лицемірна панська дитина. Він постійно заздрив Федькові, але виявився безсилим перед стихією. Трагедія на річці розставила все на свої місця! Розбишака Федько кидає виклик і наляканим дорослим, і розбурханій річці. Він один визволяє з льодового полону наполоханого Толю. А що ж Толя? Він, навпаки, навіть не намагається витягти з крижаної води свого рятівника. Страшний фінал! Єдиний раз у своєму літі Федько сказав неправду, вдруге врятувавши боягуза Толю, за що поплативші власним життям. Саме таким закінченням свого оповідання В. Винниченко дає можливість формувати уявлення про добро і зло, про порядність, чесність, про те, якою має бути справжня людина.

Тема міркування про одне літературного героя може бути сформульована по-різному, наприклад: 1) Образ Онєгіна; 2) Печорін в романі «Герой нашого часу»; 3) Мовна характеристика Чацького. Найлегша з цих тем – друга: вона дає авторові міркування, простір для самостійності, тому що кожен пише може по-своєму визначити основне питання теми. Сама важка тема – перша. Особливість подібної теми полягає в тому, що слово «образ», що є певним теоретико-літературним поняттям, допускає тільки одну трактування цієї теми, тобто постановку тільки одного питання.
Словом «образ» називають характер, Тип, створений засобами поетичного мистецтва. Отже, коли дана тема Образ, ми можемо поставити тільки одне питання: Як, якими засобами розкривається характер даного героя? Якщо ми поставимо питання якось по-іншому, не зачіпаючи поетичних засобів, за допомогою яких створений даний тип, ми не розкриємо поняття «образ», відірвемо зміст образу від форми, тобто розмови про художньому творінні не вийде. Самостійність автора міркування на подібну тему проявляється в наступному: він самостійно визначає засоби, за допомогою яких розкривається характер героя, самостійно аналізує їх, самостійно визначає типовість або нетиповість героя, ідейний зміст образу.
Найбільшим за обсягом і самим Головним за змістом є той розділ в творі-міркуванні, в якому аналізуються прийоми побудови образу-персонажа: у процесі аналізу автор виявляє всі якості героя, вдаючись і до опису, і до міркування, і до оповідання, розкриваючи характер героя у відносинах з оточуючими його людьми. Закінчується такий аналіз короткою характеристикою героя, призначення якої полягає в тому, щоб всі якості героя зібрати воєдино. Таким чином, розкриваючи подібну тему, автор твори йде індуктивним шляхом: спираючись на художній текст, він виявляє риси характеру героя.
До творів-міркувань про одне літературного героя іноді відносять міркування типу індивідуальної характеристики. Але «індивідуальна характеристика» і «образ героя» – це не тотожні понятия. Характеристика героя – це складова частина поняття «образ». За способом викладу думок характеристика персонажа представляє собою не твір-Міркування – доказ або спростування, а описову твір з елементами міркування.
Робота над характеристикою літературного героя – це не спосіб вивчення образу-персонажа: до моменту складання характеристики образ-Персонаж повинен бути вже вивчений в єдності змісту і форми. Типова помилка, якої припускаються друкарські: тему Образ … підміняють індивідуальною характеристикою.
Приклад: Зробити логічний аналіз теми Образ Кулагіна. Основний прийом, за допомогою якого розкривається образ Кулігіна, його мова. Розглянемо найбільш важливі репліки Кулігіна, подумаємо, як вони його характеризують.
Крок 1, явл. 1 (Кулігін і Кудряш) – Яке враження залишає Кулігін при першому знайомстві з ним?
Крок 1, явл. 3 (Кулігін і Борис) – Як ставиться Кулігін до представників «темного царства», до звичаїв, які панують у місті? Чи розуміє Кулігін несправедливість ладу, в якому все вирішує брутальна влада сили і грошей? Що він говорить про людей, які мають гроші? Як це його характеризує?
Дія 2, явл. 3 (Кулігін і Борис) – Про що свідчить цитата з вірша Ломоносова «Вечірнє роздуми»? Кого має на увазі Кулігін, кажучи: «Ось який, добродію, у нас містечко!»?
Дія 4, явл. 2 (Кулігін і Дикої) – Для чого Кулігін просить гроші у Дикого? Як це його характеризує? За що Кулігін збирається отримати мільйон і куди його витратити? Чи отримає він коли-небудь цей мільйон? Чому?
• Дія 4, явл. 4 – Як характеризує Кулігіна його звернення до натовпу під час грози?
• Дія 5, явл. 4 – Кулігін розмовляє з Тихоном про Катерину.
• Дія 5, явл. 7 – Кулігін приносить мертву Катерину: «Ось вам ваша Катерина. Робіть з нею що хочете! Тіло її тут, візьміть його, а душа тепер не ваша: вона тепер перед суддею, який милосерднішими вас! »
Зробимо висновки, відповівши на такі питання:
• Як ставиться Кулігін до «темного царства»?
• Чи думає він про соціальне перебудові, про покращення життя простого народу?
• Який шлях перебудови він пропонує?
• Типовий чи образ Кулігіна?
• Яке ставлення автора до Кулігіну?

У багатьох казках, байках, оповіданнях розповідалось про протиставлення добра злу. Але В. Винниченко в оповіданні "Федько-халамидник" показав це на прикладі двох хлопців так яскраво, що вже не вважаєш Федька розбишакою, відчуваєш симпатію, повагу до нього, як до особистості.

Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але читаючи далі про дружбу Федька з Толіком, розумієш, що Федько - чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього усі гніваються. Він ніколи ні за кого не ховався, як його друг Толік, та і другом його назвати можна лише умовно. Який же це друг, котрий не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний.

Толік - зла, хитра людина. А випадок із чижом показує, що він усе життя буде хитрим, боягузливим, брехливим. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толік - це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.

Бешкетування можна пробачити Федькові, бо в нього добре серце і багато гарних рис. Хоча б те, що він намагався врятувати Толіка, розуміючи, що може загинути сам.

Мені б дуже хотілось, щоб у мене, та й в усіх були такі друзі, як Федько, - добрі, чесні, на яких можна покладатися. І якомога менше таких, як Толік, - брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.

Наше дитинство починається з матері. Вона — найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла — це Книга життя, з якою вирушаємо ми в далекі світи. І перший усміх до сонця, і перший «добридень» людям — це теж від матері. І оте одвічне: «не вкради», «не убий», «шануй старших», «люби ближнього свого»...

Мамина Книга життя... Вона про радощі й тривоги, про вміння творити правду і доброту. І тільки гортаючи сторінку за сторінкою, стаємо ми дорослими, стаємо людьми. А серед усіх премудростей материної науки найперша — любити людей. Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.

Хіба не безмежна любов Тараса Шевченка до своєї матері-кріпачки стала виміром усього життя поета, зробила його великим правдошукачем і людинолюбом? Хіба не біль і розпука малого хлопчини, який тримав свічечку над труною покійної неньки, пізніше вилилися на папері згустками болю, утвердила його як поборника людських прав, як великого Кобзаря?!

Пісня і праця стали могутніми крильми літературної творчості Івана Франка, вони надихали поета любити галицького простолюдина і все своє життя присвятити рідному народові. А ці почуття виніс він з рідної хати, де мудрим порадником був батько, а душа розквітала від маминих пісень. І впродовж життя пам'ятав про це вдячний син:

Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
(«Пісня і праця»)

Не зрадив мудрої материнської науки Павло Грабовський. Навіть там, у далеких сибірських краях, він не зневірився, не нарікав, а боровся, посилав свої полум'яні вісточки матері-Україні, рідному народу. І, звичайно, їй, дорогій своїй матусі:

Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в неволі конаю та плачу, —
Важче незмірно тобі.

Для Олександра Довженка увесь світ починається з матері. І казкові голуби над їхньою хатою, квітник і город, палка любов до чарівної Десни — усе це від мами і все це проросло в його серці міцними паростками добра, людяності і щирої закоханості в людину праці. У митця образ такого трудівника теж асоціюється з його матір'ю, яка любила «...саджати що-небудь у землю, щоб проізростало».

Мабуть, немає поета в сучасній літературі, який не співав би осанну матері. Павло Тичина і Максим Рильський, Володимир Сосюра і Андрій Малишко, Дмитро Пав-личко, Іван Драч і Ліна Костенко, Василь Симоненко і Василь Стус... Та чи не найглибше і не найповніше опоетизував матір Борис Олійник. Цикли віршів «Сиве сонце моє» присвячені неньці, яка не тільки дарує нам життя, а й вчить «по совісті жити» і любити людей. Мати в поезії Б. Олійника— це, в першу чергу, хранителька роду, це ніжна і чуйна жінка, мудра порадниця. Її не можна зрадити, забути, покинути, вона завжди і всім потрібна. Здається, що й увесь світ відповідальний перед нею.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою — злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим
полем На цілу планету, на всі покоління й віки.
(«Пісня про матір»)

Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють матері — такий закон життя. Та не старіють неньчині тривоги, материнська ніжність і ласка. Як і «Пісня про рушник» А. Малишка, що давно вже стала Гімном Матері, її одвічній любові. Тож завжди пам'ятаймо про це. І ніколи ие зраджуймо своїх матерів, які навчили нас творити добро на землі. І ще пам'ятаймо, що

Можна вибрать друга. І по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
(В. Симоненко, «Лебеді материнства»)

Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води.
В годину щасливу і в радісну мить,
Любіть у годину негоди.
(В. Сосюра, «Любіть Україну»)

Серед найсвітліших людських почуттів — любов до неньки, що дала життя, і до Вітчизни-матері. Україна... Край невимовної краси і тяжкої недолі, неповторної пісні і волелюбного лицарства, край з багатою і на радість, і на криваві сторінки історією. Але найбільше багатство кожної землі — її вірні дочки і сини, які своєю любов'ю рятували вітчизну від поневолення і занепаду, від духовного спустошення і зневіри.

Ми захоплюємося любов'ю до України славетного Петра Конашевича-Сагайдачного, коли читаємо «Людолови» 3. Тулуб і однойменний роман А. Чайковського, звитягою Івана Сірка в «Ясі» Ю. Мушкетика. Нас вражають мужність і відданість нездоланних Байди і Морозенка.
Прикладом служіння рідній землі стали подвиги юних січових стрільців, для яких девізом були слова М. Вороного: «Серця кров і любов — все тобі віддати в боротьбі». Крізь згарища, руїни йшли вони в бій «за рідний край, за нарід свій, за долю України».

Вражає відвага тих, хто «грудьми вогняними» зустрів фашистську навалу. З любов'ю до Батьківщини творили чудеса мужності сини і дочки української землі. Читаєш «Україну в огні» О. Довженка і проймаєшся гордістю за нескорений дух, за міць і доблесть нашого народу, «якого Правди сила ніким звойована ще не була».

Кожен рядок великого Кобзаря пройнятий уболіванням за долю рідної землі, прагненням прислужитися визвольним змаганням свого одуреного, покірного народу. Кобзареве життя — зразок патріотичного служіння батьківщині, коли слово і діло єдині, коли у «врем'я люте» не зрадиш, не похитнешся. Що сталося б з Шевченком у тридцять третьому, у тридцять сьомому роках?

Певно, побувавши в Косаралі,
побував би ще й на Соловках.
(Л. Костенко)

Слово правди, слово любові Кобзаря будило сонних, запалювало байдужих, вело сміливих. Це у Т. Шевченка вчилися непокірності В. Стус, О. Тихий, Ю. Литвин, В. Симоненко, Л. Костенко та багато інших, хто із раба виріс у сина України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
(В. Стус)

Від любові кожного з нас залежить, яким буде майбутнє України. Любити її — це значить працювати і творити в ім'я рідної землі, відроджувати народні традиції, повертати забуті імена і заповнювати «білі плями» історії та культури, вивчати рідну мову.

Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
(В. Сосюра)

Наша сила — в єдності та згуртованості, бо тільки єдність та згуртованість народу творить державу. Хай заповітом стануть для кожного слова славного сина нашого народу Т. Шевченка:

Любітеся, брати мої,
Украйну любіте...

Робін Гуд (англійською Robin Hood) — це герой середньовічних англійських народних балад, предводитель лісових розбійників. За переказами, діяв зі своєю зграєю в лісах біля Ноттінгема і боровся за справедливість — грабував багатих лицарів і священиків, віддаючи здобуте біднякам. Особа прототипу цих балад і легенд не встановлена.

Імовірно, що він жив на початку XIV століття, під час правління короля Едуарда II, або навіть пізніше: у одній з балад діє королева Кетрін, яку іноді ототожнюють з Катериною Арагонськой (1485—1536). Проте в даний час найбільшою популярністю користується художня версія Вальтера Скотта, згідно якої Робін жив в другій половині XII століття (тобто був сучасником Річарда Левове Сердце і Іоанна Безземельного). На користь першої версії і проти версії Скотта говорить ряд історичних деталей: так, змагання по стрілянині з лука почали проводитися в Англії не раніше XIII століття.

Балади про Робін Гуде були записані ще в XIV столітті, що зумовило порівняно невелику вариативность сюжетів. У одній з якнайповніших збірок англійських балад, опублікованих Френсисом Чайлдом в XIX столітті, налічується 40 творів про Робін Гуда.

За однією з версій Робін був йоменом, тобто вільним ремісником або селянином, в інших версіях він предстає несіграведливо знедоленим дворянином. Батьківщиною Робін Гуда називають селище Локслі, по назві якого іноді іменують і самого Робіна. Його лісова армія налічує декілька десятків вольних стрільців.

Всі вони — відмінні стрільці, сміливі, винахідливі і по-своєму благородні люди. Найбільш популярними героями цього епосу разом з самим Робін Гудом є його помічники Маленький Джон і Братик Тук (зустрічається варіант Так) і його дружина Меріон. Головними супротивниками розбійників є ноттингемский шериф і лицар Гай Гисборн.

Робін Гуд — один з небагатьох, разом з королем Артуром, легендарних героїв англійських балад, що вийшли за рамки фольклору і стали важливою культурною реалією, — на теми балад про нього пишуться вторинні літературні твори, ставляться спектаклі, знімаються численні фільми і тому подібне.

Не можу не написати про чарівну книжку "Святвечір", якою користуюсь досить часто. Це моя помічниця. Автор двотомника - відомий український письменник, етнограф Василь Скуратівський. До книжки увійшло понад сто ґрунтовних описів свят та обрядів.

Оповіді автора написані образною мовою, пересипані піснями, прислів'ями, приказками. Навіть оформлена книга досить вдало: вся обкладинка обрамлена українським орнаментом, а в центрі обкладинки, наче у вікні під Різдво, - три свічечки і рушники, й колосся житнє...

Книжка дуже корисна - вона допомагає мені вивчати народознавство. Скільки нового я дізнався з нарисів Василя Скуратівського! Тепер для мене зрозумілими стали слова "дідух", "покуть", "клечання", "полазник". Автор не просто подає інформацію - порівнює, зіставляє, доповнює. Наприклад, одне й те саме свято по-різному відзначають у різних регіонах України. Побудова книжки дужа зручна - користуватися легко, бо тут свята розписані у хронологічному порядку. Прокинувся, згадав, який день сьогодні, яке число. А яке свято? Загляньмо в чарівну книжку Скуратівського...

Учора у нашій школі відбувся святковий концерт, присвячений 59-й річниці перемоги над німецькими загарбниками. Зранку всі були схвильовані, дещо напружені: чекали на приїзд гостей. І ось ми, виструнчившись із квітами в руках, стоїмо на парадних східцях. Всі зосереджено дивимося на вхідні двері. Вони відкриваються — і... я мало не впав від здивування. Першим йшов мій дідусь. Він був одягнений у свій новий костюм, а на костюмі виблискували ордени та медалі. Я страшенно пишався тим, що мій дідусь іде ось так, першим, відкриваючи парад ветеранів.

Потім усі розташувалися в актовій залі, і розпочався концерт. Учні нашого, 6-А класу, приготували естрадний номер, який складався з танцю та пісні. Нам плескали в долоні, і ми, схвильовані, сходили зі сцени, не пам'ятаючи себе. Але коли залунало з динаміків «День Перемоги» і всі встали, сльози навернулися мені на очі. Я підбіг до дідуся і вручив йому свій букет квітів.

Тепер наш 6-А клас вирішив влаштовувати щорічні концерти для ветеранів. Ми запрошуємо всіх взяти участь у святкуванні і сподіваємось, що всі відгукнуться на нашу пропозицію.

Я ходжу до школи, відвідую додаткові заняття з англійської мови, допомагаю батькам удома. Я намагаюсь встигати усе і робити це якомога краще, щоб не соромно було сказати, що це я зробив, тому часто я стомлююсь. Настрій у мене погіршується, працювати так, як би мені хотілось, я теж вже не можу. Та є одна справа, яка завжди мені допомагає покращити настрій та повернути працездатність. Це для мене, як промінь сонця у похмурий день, і зветься він просто - басейн.

Я вмію плавати ще змалечку. Мій тато навчив мене, коли я був ще чотирьохрічною дитиною. А коли мені було п'ять, він відвів мене до басейну у секцію синхронного плавання. Спочатку це мені подобалось, потім був період, коли я ходив туди тільки тому, що цього хотіли мої батьки. Але зараз я вдячний моєму татусеві за те, що він все ж таки коли добрим словом, а коли силою не дав мені кинути заняття з плавання. Зараз для мене це дуже велика моральна підтримка. Тренуюсь я кожного дня. І навантаження у нас великі - ми плаваємо не менше двох кілометрів щоразу.

Часто я в школі втомлююсь морально - від уроків, особливо від уроків англійської мови та математики. Вчительки там вимагають багато від учнів, і тому кожного уроку я дуже напружений. А коли я приходжу до басейну і починаю пливти, то моральне навантаження переходить у фізичне, і голові стає легше. Думок стає менше у той час, коли я плаваю, - я тільки встигаю рахувати, скільки "басейнів" я проплив. Мій мозок відпочиває, поки я плаваю, і з води я виходжу фізично стомлений, проте морально відпочилий. Не повірите, але я під час плавання іноді починаю краще розуміти якусь тему, що вивчали у школі. Плаваю, і постійно у мене в голові крутиться якийсь уривок з неї, і я запам'ятовую його, починаю більш розуміти, ніж у класі. Я і таблицю множення так вивчив, коли у першому класі вчився!

Та найголовніше, що дає мені спорт, - це, безперечно, здоров'я та сила. Хворію я дуже рідко, майже ніколи. Чесно кажучи, аж жаль бере іноді, коли думаю, що мої однокласники вдома сидять, а я в школі. Зате потім я думаю, що наздоганяти їм теж багацько доведеться, і мені легшає. Розкрию свою маленьку таємницю: я люблю дивитись на себе у дзеркало після тренувань, бо мені подобається, як виглядають напружені м'язи. Я пишаюся своєю фігурою, і це додає мене впевненості у собі. Я не розгублююсь майже ні у якій ситуації, завжди почуваю себе впевнено. Я впевнений у своїх діях, у своїх словах - в усьому.

На перший погляд, нічого особливого в плаванні нема, але скільки корисного я від нього отримую!